«Сумно дивитися, як Макрон стає Олландом, — зауважила приятелька після перегляду спільної прес-конференції російського та французького президентів. — Стояти поряд із Путіним та надавати йому трибуну у світових медіа — це легалізувати власною присутністю російську брехню і фейкмейкерство…»
Емманюель Макрон, який щойно прийшов до влади, доклав чимало зусиль, щоб на рівні іміджу помітно відрізнятися від свого попередника. Новий президент узявся до непопулярних реформ трудового права й освіти, значно збільшив військовий бюджет та на рівні дискурсу заопікувався просуванням особливої ролі Франції у міжнародній політиці. Неоґоллізм Макрона очевидно контрастує з акцентами, які розставив за свого президентства соціаліст Олланд. Французам запам’яталися узаконені одностатеві шлюби, незавершені переговори щодо Паризької кліматичної угоди, але найбільше — сам стиль комунікації: млявий та відсторонений, ніби постійно в сумнівах.
Читайте також: Die Welt: іранська проблема, кінець дешевої нафти, Шредер на побігеньках у Путіна та майбутнє Росії
Молодий, енергійний та амбіційний Макрон у перший рік при владі загалом вдало уособлював зміни. Його недавні візити до Китаю та Сполучених Штатів містили чіткий геополітичний меседж: заявку на роль своєрідного непроголошеного речника Європи у відносинах з економічними та політичними «важковаговиками». Навіть якщо поїздка до Трампа не увінчалася запланованими досягненнями, спроба знайти спільну мову з новим американським лідером отримала в експертному та медійному середовищах переважно схвальні відгуки. Трансатлантичні відносини сьогодні перебувають не в найкращій фазі. Пошук шляхів порозуміння відповідає інтересам і Євросоюзу, і НАТО, і окремо взятої Франції.
Зовсім інша ситуація з поїздкою до Санкт-Петербурга, де Франція погодилася грати роль почесного гостя міжнародного економічного форуму. «Французький президент віддав перевагу традиційним дипломатичним шляхам, що базуються на діалозі та контактах, розбиваючи в такий спосіб європейську солідарність, яка почала була вимальовуватися після отруєння Скріпаля», — зауважила в розмові з Тижнем політолог Юлія Шукан, викладач Університету в Нантері. «Дорогий Владімір…», «наша спільна культурна історія…», «Франція є надійним партнером Росії…» — усі ці елементи промови Емманюеля Макрона в Санкт-Петербурзі неминуче навертали на спогади про невпевненого, «плюшевого» Олланда. Попередній президент особливо Путіна не вшановував, але й не знаходив у собі чи то бажання, чи то здатності жорстко протистояти російському лідерові, коли той заходив занадто далеко.
«Вимогливість та твердість» — такий стиль спілкування пообіцяв Макрон, збираючись до Санкт-Петербурга. Тобто жодних поступок у принципових питаннях. Наприклад, щодо верховенства міжнародного права стосовно незаконно анексованих територій, неприпустимості застосування хімічної зброї, втручання у виборчі процеси інших країн через злам пошти, поширення фейків, підкупу політичних партій… Гострих тем для розмови з Росією не бракує. Але чи випадає підіймати їх «жорстко та вимогливо» у статусі почесного гостя? Коли разом із президентом на форум приїхали десятки зацікавлених бізнесменів у пошуках нових контрактів? Коли санкції настільки некритично вплинули на товарообіг, що він навіть зріс упродовж року на 16,5%?
Досить складно просувати інтереси французького бізнесу, який щиро зацікавлений у скасуванні політичних перешкод на шляху до прибутку, та залишатися принциповим прихильником санкцій, допоки Крим та окуповані території Донбасу не повернуться під юрисдикцію Києва. «Цей форум закликає позбавити світову економіку політичного змісту», — зазначив Путін. «Франція захищає свої підприємства та свої інтереси», — відповідаючи на запитання журналістів, наголосив Макрон.
Обсяг французьких інвестицій в економіку РФ сягає, попри санкції, €15 млрд, працює близько 500 підприємств, які створюють чималу кількість робочих місць. Своєю чергою, Росатом постачає 25% ядерного палива французьким атомним станціям. А є ще газ, нафта, активна участь Total у спільному виробництві скрапленого газу… Стабільне партнерство, суттєві обопільні заробітки, а також геополітичний контекст, у якому Штати Трампа виявляють менше інтересу до Європи… У повоєнні роки генералу де Ґоллю вдалося практикувати рівновіддаленість від Вашингтона та Москви. Цілком у дусі неоґоллізму Макрон у Санкт-Петербурзі також виголосив незалежність політичної лінії Франції.
Читайте також: Подвійна гра Емманюеля Макрона
«Гадаю, Макрон постарався вписатись у формулу «твердість та діалог», яку він проголосив, коли був обраний президентом Франції, — висловив думку в розмові з Тижнем політичний аналітик та публіцист Лоран Шамонтен. — Бізнесові кола отримали певні аванси, але й про необхідність дотримуватися санкцій теж було сказано. Пролунало ім’я Олега Сенцова. Один з елементів, на який доводиться зважати, — це нова невизначеність у трансатлантичних відносинах, створена Вашингтоном через вихід з угоди про ядерне стримування в Ірані. Це змушує європейців та, зокрема, французів балансувати між підтримкою стратегічного партнерства зі Сполученими Штатами й зміцненням багатовекторності, що є провідним дипломатичним ресурсом для таких потужностей середньої ваги, як Франція. Ситуація додає аргументів до підтримання зв’язків із Росією».
Обіцяна «твердість та вимогливість» на практиці обернулася закликами до спільних із РФ зусиль у боротьбі з тероризмом та кіберзлочинністю. Але як боротися за тверезий спосіб життя руками алкоголіків? Хіба не Росія робить усе можливе, щоб утримати при владі в Сирії Башара Асада, відповідального за численні злочини проти людяності? Хіба не Кремль анексував Крим та розв’язав загарбницьку війну на українському Сході? Хіба не за наказом із Москви було зламано поштову скриньку Макрона під час президентської кампанії? Економіку поза політикою, з великою натяжкою, якось уявити можна. Але політику поза політикою? Хіба якщо вдатися до заперечення реальності.
Читайте також: Шлях до Криму. Як європейські політики потрапляють на окупований півострів
Згладжуючи гострі суперечності, яких сьогодні не бракує у відносинах західного світу з Росією, Макрон, схоже, потрапив до пастки Путіна. Посилання на «велику російську літературу», спільні сторінки історії та інші ввічливі аванси, що символізують збіги інтересів РФ та Франції, навмисно чи ні, але послабили той тиск на Москву, який сконсолідувався після отруєння Скріпаля. Кремль при цьому не відступив від своєї реваншистської й агресивної політики ані на міліметр. Цікаво, що 2008-го, після незграбної спроби Ніколя Саркозі помирити Грузію з Росією, Францію також запросили до Петербурга бути «почесним гостем» на економічному форумі. Тоді теж одностороння поступка у відповідь на збройну агресію лише ствердила Москву на хибному шляху.
«Ще один аспект, на який варто зважати, — це внутрішня ситуація у Франції, — вважає Лоран Шамонтен. — Демонстрація незалежної позиції у відносинах із Росією дає змогу надіслати сигнал тим, хто ностальгує за позаблоковою політикою, що вважалася фірмовим знаком Франції між 1960 та 1990 роками. Таких людей, можливо, і не так багато, як дехто вважає, але зовсім ігнорувати їх не варто. Імовірно, Макрон також хотів подати сигнал росіянам: «Ми готові вас приймати, якщо ви докладете зусиль у ситуації з Україною».
Читайте також: Ефект смаженого півня
Стосовно України, то під час візиту Емманюеля Макрона до Санкт-Петербурга у відкритих джерелах пролунало небагато інформації. Французький лідер укотре нагадав, що «мінських угод треба дотримуватися». Зазначив, що в найближчі тижні працюватиме переговірна технічна група, яка підготує зустріч міністрів іноземних справ за «нормандським форматом», себто за участю України, РФ, Франції та Німеччини. Слід розуміти, що Росії за цим форматом і далі дозволятимуть удавати із себе відстороненого «миротворця», який нібито «має вплив на сепаратистів». За відсутності іншого несправний механізм укотре спробують оновити, тим часом на Сході гинутимуть люди, а російський президент, з усією безкарністю, перепитуватиме на цілий світ: «Який літак?».
Чи доцільним був візит Макрона до Санкт-Петербурга? На думку Лорана Шамонтена, практично неможливо визначити корисність окремої дипломатичної дії. Росія є сусідом Європи, і це не можна змінити. У переговорах із нею треба знімати напруження, але водночас не йти на компроміси, дбаючи про майбутнє. Цю вправу й спробував виконати Макрон. Очевидного прогресу немає, але це очікувано. Побачимо, якою буде поведінка Москви після футбольного чемпіонату світу.
Донедавна Емманюель Макрон фактично не робив очевидних помилок. У контексті загальних європейських інтересів, як і з позицій світової безпекової проблематики, його поїздка до РФ викликає більше запитань, ніж дає відповідей. «Якщо Франція вийде до півфіналу в чемпіонаті світу, я приїду підтримати національну збірну», — пообіцяв він. Цікаво, чи доживе Олег Сенцов до цього веселого спортивного свята?