“Вибачте, що мій голос дістанеться Партії регіонів”, – написала у Twitter 23-річна Лілія з Харкова. В день голосування, 28 жовтня, вона буде в Києві. Тож за тиждень до цього дівчина завітала до виборчої комісії на своїй дільниці, аби дізнатись, як їй отримати відкріпне посвідчення, котре дасть можливість проголосувати в іншому місті.
Закон дозволяє змінювати місце голосування не пізніше, ніж за 5 днів до виборів. Однак харків'янці пояснили, що це стосується “лише членів виборчих комісій, котрі працюватимуть в інших округах, а не там, де прописані”. Відтак проголосувати за одну з опозиційних партій та, відповідно, опозиційного мажоритарного кандидата, Лілії не вдасться. Тепер вона побоюється, що заангажовані члени виборчкому можуть зарахувати її голос “за кого треба”.
Проблема, з одного боку, в недосконалому законодавстві, котре міняли похапцем під інтереси партії влади. А з іншого — в новітніх виборчих технологіях декого з представників цієї партії. “Можливість зміни місця голосування була прописана в законі про Державний реєстр виборців”, – пояснив Тиждень.ua голова Комітету виборців України Олександр Черненко. – “Але цей закон приймався до того, як пропорційну систему виборів поміняли на змішану”.
В якому регіоні голосувати за ту чи іншу партію, різниці, дійсно, не було. Складніше вийшло, коли 225 з 450 депутатів вирішили обирати на персональній основі. Спочатку ця проблема постала із закордонними українцями. Адже мажоритарний кандидат теоретично повинен представляти місцеву громаду, а про яку громаду йдеться у випадку українського заробітчанина в Португалії, студента в Нью-Йорку чи журналіста в Москві?
Тоді потенційні голоси закордонних виборців спочатку звели у три “умовні” мажоритарні округи, які приписали до Києва. Але пізніше це рішення скасували: очікувалось, що в столиці, й без того нелояльній, це додасть іще більше голосів опозиційним кандидатам. У підсумку, закордонним українцям дозволили голосувати лише за партійні списки.
Що ж до мешканців різних регіонів, то їм спочатку запропонували голосувати в будь-якому окрузі за висуванців від цього округу. Їде людина у справах, скажімо, з Києва до Чернівців — що ж, нехай там і голосує за того з місцевих кандидатів, котрий їй більше до вподоби. Або, коли хоче, не голосує по “мажоритарці” взагалі.
Проте дуже швидко виявилось, що в подібному лібералізмі прихований чималеньких розмірів інструмент зловживань. У пресу потрапила інформація про те, що декотрі кандидати (з тих, що мають достатні кошти та підтримку адмінресурсу) організовують справжнє “паломництво” лояльних виборців на свої округи.
Особливо “відзначились” тут кандидати з числа сіячів “розумного, доброго, вічного”. Так, ректор розташованої в Ірпені під Києвом Податкової академії Петро Мельник балотується там же, в 95 окрузі, за підтримки Партії регіонів. Як виявили журналісти, “рознарядку” взяти за місцем проживання відкріпні й приїхати проголосувати за улюбленого ректора дали не лише студентам академії (абсолютна більшість котрих — іногородні), але й багатьом членам їхніх родин.
Аналогічну історію викрили і про регіонала Максима Луцького, голову парламентського комітету з питань науки та освіти, відомого прекрасними стосунками з профільним міністром Дмитром Табачником. У 222 окрузі (Київ) знаходиться Національний авіаційний університет (НАУ), першим проректором котрого за “помаранчевих” часів працював Луцький, та гуртожитки цього університету. Студентів-авіаторів теж намірялися використати як “електоральне м'ясо”.
Після того, як на проблему стали звертати увагу впливові міжнародні організації зі спостереженням за виборами, низка опозиціонерів заявили, що звернуться до Конституційного суду про заборону тих законодавчих норм, котрі уможливлюють “виборчий туризм”. Але 22 вересня питання зняла ЦВК.
Раніше там уже прийняли постанову № 893, яка регулювала порядок голосування не за місцем реєстрації. Тепер же в додатку до неї з'явився абзац, котрий дозволяв виборцями міняти дільницю для голосування лише в межах свого виборчого округу.
Виняток зробили лише для тих членів окружних та дільничних виборчих комісій, котрі їдуть працювати на вибори до інших міст і регіонів. Але вже навіть спостерігачам, якщо вони спостерігають за виборами не в своєму окрузі, доведеться обійтись без участі у виборах як таких.
Фактично, ЦВК цим рішенням підмінила парламент, адже жодних подібних норм закон не передбачає. В ст. 7 закону “Про державний реєстр виборців” сказано лише, що “за мотивованим зверненням виборця… орган ведення Реєстру може тимчасово змінити виборцю місце голосування”. Тож формально йдеться про обмеження прав електорату, на кшталт того, що раніше мало місце у випадку із закордонними українцями.
Водночас усі виборчі закони у чомусь та обмежують громадян (наприклад, виборчий бар'єр не дозволяє отримати представництво в парламенті виборцям тих партій, котрі не набрали достатньо голосів). Олександр Черненко упевнений, що в даному випадку йдеться про “менше зло”. “Якби цього не було зроблено, ми мали б чимало таких прикладів, як із Мельником та Луцьким”, – наголошує він.
Експерт також вважає, що обмеження “виборчого туризму” не відіб'ється суттєво на результатах голосування. Кожного окремого дня за межами своїх округів перебуває не так багато українців. Крім того, наприклад, студенти, котрих це стосується найчастіше, і так не демонструють високої політичної активності.
Звичайно, ризик того, що твій невикористаний бюлетень без твого відома заповнять за ту чи іншу партію та/або кандидата, існує. На жаль, “погасити” бюлетень без голосування неможливо: закон передбачає лише, що виборець може виправляти або змінювати відомості про себе в Держреєстрі. Але “виписатися” з нього неможливо. Утім, невикористаних бюлетенів, котрі можна (теоретично) “вкинути” на чиюсь користь, у будь-якому випадку буде багато — адже, як прогнозують соціологи, явка на цих виборах навряд чи перевищить 65 %.
