Нині в рейтингах найбільш корумпованих країн пострадянські держави скупчилися в зоні, де рівень корупції зашкалює. Це означає, що вона як діяльність осіб, уповноважених виконувати функції держави чи територіальних громад, міцно вкоренилася на теренах колишнього СРСР.
Джерела живлення
Після розпаду СРСР найбільших збитків державам завдала так звана топ-корупція, що завжди живилась нафтою і газом. Насамперед це стосується країн, на території яких здійснюється енерговидобування: Азербайджану, Туркменістану, Узбекистану, Казахстану, Росії. Корупційних схем, які втілюються під час продажу енергоносіїв, чимало, і майже всі вони контролюються вищими посадовими особами держав.
Скажімо, однією з поширених і дуже простих схем корупції у середині 1990-х були бартери, взаємозаліки. Це коли укладалися комерційні угоди щодо поставки тих чи інших товарів на певну суму в обмін на поставки енергоносіїв на таку саму суму. «Класиком жанру» можна вважати вітчизняного самородка із середньою спеціальною освітою Ігоря Бакая, який за туркменський газ розраховувався кирзовими чоботами, білизною й іншим вітчизняним непотребом за вдвічі-втричі вищою ціною, ніж в Україні. У такий спосіб Бакай і кілька туркменських посадовців ставали мультимільйонерами. Щоправда, перед туркменським народом дещо незручно виходило…
Характерною ознакою пострадянських держав є значні майнові ресурси, які перебувають у державній чи комунальній власності. В умовах переходу до ринкових відносин приватизація, роздержавлення власності, відведення землі стають додатковим джерелом живлення корупції. Хрестоматійний український приклад: у червні 2004 року Фонд держмайна України продав у закритому режимі «Інвестиційно-металургійному союзу» (засновниками якого були Рінат Ахметов і Віктор Пінчук) 93,02% акцій Криворіжсталі за 4,26 млрд грн (близько $800 млн). Цей самий пакет акцій Криворіжсталі через рік компанія Mittal Steel на відкритому конкурсі придбала за 24,2 млрд грн ($4,8 млрд), тобто за суму, вищу в 5,7 раза.
Ще однією корупціогенною зоною пострадянського простору є закупівля товарів і послуг бюджетним коштом. У різних варіаціях незаконні схеми в цій сфері базуються на отриманні такого замовлення, завищенні ціни виконавцем на товари і послуги тощо. Зазвичай у загальній структурі закупівель завищення ціни може сягати 15–25%.
Корупційний податок
Типовим явищем у пострадянських країнах є ускладнені дозвільно-реєстраційні процедури, зокрема реєстрація, ліцензування, видача документів (актів, довідок тощо). Тому не дивно, що ці країни посідають найнижчі сходинки в рейтингу умов для ведення бізнесу.
Водночас хабар всі ці процедури може суттєво пришвидшити. Наприклад, щоб зареєструвати ТОВ самотужки, треба витратити багато сил, здоров’я, і близько місяця. А якщо дати «консалтинговій» фірмі $500 (у ці кошти вже «зашиті» корупційний компонент і інтерес фірми-посередника), то цей процес займе лічені дні. Чи щоб отримати державний акт на землю, треба чекати рік чи півтора, але стимул у $200 термін видачі може зменшити до двох місяців.
Врешті, у країнах пострадянського простору поширена побутова корупція. Це «корупція бідності». Її витоки – безпрецедентно низька мотивація праці цілих професійних сегментів. Корупція в такому разі фактично виконує функцію додаткової зарплати технічного працівника чи службової особи. Приміром, абсолютно незаконним є хабарництво в лікувальних закладах (огляд у лікаря, лікування, послуги медсестри, санітарки тощо). Кілька років тому було опубліковано неофіційний прайс туркменських лікарень: консультація лікаря – $2–5, лікування з відкриттям лікарняного бюлетеня – $2–3, призначення курсу лікування – $4–6, медсестрі за крапельницю чи ін’єкцію $0,5–1. Обговорення в інтернеті туркменських неофіційних цін на медпослуги продемонструвало: вартість таких послуг залежно від країни колишнього СРСР можуть коливатися, але аналогічні речі практикують майже всюди.
Слабкість судової системи, низький рівень судової культури громадян пострадянського простору дає змогу доволі активно використовувати повноваження контролюючих органів (податкова, пожежна, санепідслужба) на користь корупції. Цільовою аудиторією цього загону «перевіряльників» є бізнес. Як правило, ці «дари» бізнес сприймає як один із видів обов’язкових платежів нарівні з податками.
Окрема тема розмови про корупцію в країнах пострадянського простору – правоохоронні органи і суди. На сьогодні майже в усіх згаданих державах ці органи – одні з найкорумпованіших. І що закритіша влада, то вища корумпованість. Скажімо, в більшості країн колишнього СРСР є розцінки на порушення чи закриття кримінальної справи, перекваліфікацію злочину (скажімо, зі здирництва на шахрайство), ухвалення потрібного судового рішення.
Підлягає викоріненню
Але в останні роки на пострадянському терені з’явився прецедент, який руйнує будь-які стереотипи про непереможність корупції. «Голосом антикорупційної совісті» на цих територіях є Грузія. За даними міжнародної організації Transparency International за 2002 рік, Грузія, маючи бал 2,4, зі 102 країн посідала 85–87-ме місця у світовому рейтингу (до речі, це місце вона ділила з Україною та В’єтнамом). Гірша ситуація, ніж у цих трьох державах, була лише в 15 країн-аутсайдерів. Навіть у Росії та Гондурасі 2002-го була менша корупція, ніж у Грузії.
Але 2003-го у Грузії відбулася Революція троянд і до влади прийшла нова еліта на чолі з Міхаілом Саакашвілі, й уже 2010-го країна входить у десятку держав з найнижчим рівнем корупції (за результатами досліджень у 84 країнах).
Поштовхом була воля Саакашвілі не боятися топ-корупції та не оцінювати корупціонерів за їхньою політичною орієнтацією; під антикорупційний прес потрапили як противники, так і прихильники лідера Революції троянд. Загальна кількість «генералів» від корупції, яких не оминула «посадка», – понад 400.
Програма дерегуляції, ухвалена в березні 2005-го, стала справжньою революцією. З близько 900 процедур залишили лише 150. Діє система єдиного вікна при започаткуванні бізнесу. Для відкриття підприємства достатньо менш ніж одного дня; час на реєстрацію земельної власності і нерухомості в Грузії становить щонайбільше три дні.
Грузія перетворилася на вітрину боротьби з корупцією після того, як провела безпрецедентну реформу правоохоронних органів, наслідком чого стало майже абсолютне викорінення цього явища в поліції. Результат не забарився: якщо до реформування системи МВС поліції довіряли 10% населення (2003 рік), то нині – 87%. Це не серіали про доблесних ментів знімати (як це прийнято в Росії для підняття іміджу МВС), а реальні результати реформи правоохоронних органів.
Дорожню поліцію замінили на поліцейський патруль. Сюди було набрано 15 тис. осіб, які не мали жодного поліцейського досвіду та пройшли кількамісячну підготовку. Натомість 40 тис. поліцейських, що виконували функції патрульної служби, звільнили (загалом за часів Саакашвілі кількість звільнених поліцейських сягнула 75 тис.). Новоприйняті «дилетанти» продемонстрували професіоналізм і чесність, які нині дивують у прямому значенні весь світ. При Саакашвілі різко впала «рентабельність» корупції. Сьогодні в Грузії поліцейський отримує $500–1000, житло, страховку, високу пенсію. Все це він може втратити вмить і на додаток отримати 6–9 років ув’язнення.
Відтак Грузія – добрий приклад розвінчання міфу про корупцію як про традицію, яка не підлягає викоріненню. Підлягає і викорінюється.
