Захопивши активи ЮКОСу в 2006 році, Росія порушила свої зобов’язання за енергетичною угодою; тепер вона мусить виплатити акціонерам колишнього нафтового гіганта $50 млрд. Рішення, ухвалене 28 липня міжнародним арбітражним судом у Гаазі, за сумою відшкодування у 20 разів перевищує попередній рекорд у подібних справах. Головний представник інвесторів Емманюель Ґайяр із юридичної фірми Shearman & Sterling упевнений: цей випадок довів, що арбітраж – «механізм із зубами».
На виплату суми Росії дано часу до січня, після чого почнеться нараховування відсотків. Однак навряд чи вона погодиться добровільно. Москва уже назвала рішення «політично заангажованим», натякаючи, що воно стало наслідком конфлікту із Заходом через Україну. Хоча сама РФ його не оскаржить, вона може вимагати від нідерландського суду визнання, що вирок був винесений унаслідок неправильного тлумачення закону. За іншою справою, порушеною від імені всіх акціонерів ЮКОСу, 31 липня Європейський суд з прав людини присудив їм компенсацію €1,9 млрд ($2,6 млрд).
Якщо Москва не заплатить, акціонерам доведеться переконувати суди приблизно 150 країн, які підписалися під конвенцією 1958 року про визнання арбітражних рішень, «включити» будь-які російські активи до своєї юрисдикції, тобто оголосити, що їх можна конфіскувати. Національні закони країн про імунітет власності іншої держави на їхніх територіях забезпечують недоторканність посольств та військового майна, але активи, що частково належать до державного апарату й використовуються для «комерційної діяльності», чіпати можна. Тож юристи ЮКОСу можуть покласти око на розміщені за межами Росії нафтопереробні підприємства і трубопроводи її енергетичних компаній, що перебувають у частковій власності держави, як-от «Роснефть» (котра купила чимало активів ЮКОСу) і «Газпром».
Читайте також: Суд змусив Росію виплатити акціонерам "ЮКОСу" ще €1,86 млрд
Винахідливі кредитори знають, як зіпсувати нерви боржникам. Наприклад, хедж-фонди, що виграли суди проти Аргентини у справі реструктуризації її боргів, ненадовго домоглися арешту навчального вітрильника ВМС цієї держави, що дислокувався в Гані, й заборони польотів офіційного борту аргентинського президента Крістіни Фернандес де Кіршнер за кордон. Вони видерли $90 млн у довірчого керуючого в Нью-Йорку, держателя акцій одного із приватизованих банків Аргентини, й націлилися на валютні резерви центробанку.
Такі забави у кицьки-мишки можуть тривати більш ніж 10 років і до снаги лише найзатятішим. Ті, кому бракує духу на затяжну війну, можуть погодитися на компроміс: торік компанія Dow Chemical відмовилася від $300 млн із $2,5 млрд, які їй мала сплатити державна кувейтська група, аби гарантовано отримати решту коштів. Інший варіант – продати борг із дисконтом на поки що зеленому вторинному ринку арбітражних рішень.
«Близько 90% міжнародних арбітражних судів розглядають суперечки за контрактами між приватними сторонами», – каже Ендрю Мак-Дуґал, партнер у юридичній фірмі White & Case. Решта – позови інвесторів до урядів. Кількість звертань до правосуддя із приводу невиконання контрактних зобов’язань зростає паралельно з активізацією транскордонної торгівлі, а позовів до держави – паралельно зі збільшенням кількості учасників багатосторонніх (на зразок тієї, що фігурує у справі ЮКОСу) або двосторонніх інвестиційних угод між гравцями з різних країн: ці домовленості захищають інвесторів від експропріації їхнього майна на чужій території. У 1990 році таких угод налічувалось 385. Сьогодні, за оцінками Ґайяра, 2700.
Утім, у всьому цьому є чудова новина для великих юридичних компаній: арбітраж став як ніколи успішним бізнесом. Одна лиш Shearman & Sterling має в роботі 100 справ. За словами іншого адвоката, «виявляється, ми успішно працюємо як у благополучні часи, коли торгівля та інвестиції на підйомі, так і в скрутні періоди, коли гравці стикаються з проблемами й біжать до суду».