Вона була б варта схвалення будь-де, але не в Криму, де навіть невинний музей просто неба задумується як «потьомкінська дєрєвня», призначена для пропаганди «мудрої національної політики» Путіна та демонстрації одностайної підтримки кримськими народами російської окупації півострова. Не можу звітувати за цілі народи, але принаймні активні члени зареєстрованих у Криму національно-культурних товариств таку підтримку вже не раз гаряче висловлювали. Цікаво, чи буде в тому, так би мовити, «людському зоосаді» український «вольєр»? Українці є найбільшою з «нацменшин» у Криму, чого окупанти не змогли заперечити навіть своїм шулерським «переписом» минулої осені. Хоча відсоток українців серед населення півострова й штучно занизили майже наполовину (з 24,4% у 2001-му до нібито 15,7% у 2014-му), але ж таки, навіть за окупантськими «підрахунками», наших у Криму все ще не менш як третина мільйона.
Читайте також: Золота колиска
Вимушені рахуватися з цим, росіяни надали українській статусу однієї з трьох «державних мов Республіки Крим» (утім, цей крок був радше «безкоштовним доважком» до пропагандистської спроби «приручити» кримських татар наданням такого самого статусу їхній мові). Напис великими золотистими літерами «Державна Рада Республіки Крим» висить навіть на фасаді цитаделі сепаратизму — кримського «парламенту». Цим визнання окупантами української присутності на півострові й вичерпується. У решті їхнє ставлення до українства позначене неприхованим державним расизмом: незвичним «расизмом навиворіт». У світі частіше траплялося, коли панівна нація резервувала вищий статус за собою, а решту населення вважала недолюдками. У Криму маємо протилежну картину: російська «влада» наголошує на рівності всіх кримських народів і навіть (в обмін на беззастережну лояльність) підтримує збереження їхньої самобутності, але одна нація виключена з цього процесу: українська. Від самого початку окупації Україна та світ слушно обурюються утисками кримськотатарської громади півострова.
Читайте також: «Отец крымской демократии»
Утім, це є переслідуванням не так за національною, як за ідеологічною ознакою, адже окупанти розрізняють для себе «поганих татар» (тих, що мешкають в окупованому Криму, але досі вважають своєю державою Україну) та «хороших татар» (тих, які з різних міркувань перекинулися під Росію). Для «хороших» відкриті якщо не всі, то багато можливостей для збереження національної самобутності. Рідною мовою викладають в університетах, є 15 національних шкіл, виходять газети, створюються національні (хоч і промосковські) телеканали та радіостанції тощо. Все це лише бліда подоба колишнього стану справ, але фактом є те, що кримськотатарські блакитні прапори майорять по всьому Криму вільно та «легально». Інакшим є ставлення окупантів до українців. Права бути «ярко вираженним украінцем» не купити собі навіть лояльністю до режиму. Дивно, але Москва досі не намагалася створити в Криму, хоча б заради піару, щось на кшталт руху «хохли за царя» (як зробила, хоч і з невеликим успіхом, із кримськими татарами). Вочевидь, у секретних інструкціях російських расистів «хороших українців» не буває за визначенням. Єдиний на півострові Український культурний центр створений купкою ентузіастів навіть без символічної (на відміну від решти етнічних згромаджень) державної підтримки.
Читайте також: Грім небесний
Їхні спроби «легально» (тобто не порушуючи писаних правил проведення масових заходів) відзначити День незалежності закінчилися заборонами та затриманнями (як і всі попередні заходи, наприклад березневий День Кобзаря). Люди по двоє (не більше, щоб не порушити заборони на мітинг) підходили до сімферопольського пам’ятника Шевченку, покладали сині та жовті квіти, а поліцаї, гестапо та штурмовики демонстративно фотографували їхні обличчя та щось занотовували. Декого й затримали, доправивши до відділка для «установлєнія лічності». Гірше сталося з керчанами, що мали сміливість утрьох фотографуватися з прапором України на пагорбі над містом. Їх не лише затримали, а й заарештували: одному присудили штраф, другого посадили на 15 діб, третя ще чекає суду. На тлі цих повідомлень дуже очікувано пролунала новина від «міністерші освіти»: виявляється, у Криму нібито «не знайшлося охочих» навчати своїх дітей українською мовою, тому нових українських класів у школах не відкриється (і немає сумніву, що «мінобраз» зробить усе, аби згодом закрити й ті українські класи, у яких на півострові досі навчається близько 2 тис. дітей). Тож навряд чи в тій етнографічній «дєрєвні» збудують українську хату: у Криму під забороною навіть «декоративне» українство. Можливо, рейхсканцелярія вважає, що коли українець не назвався «росіянином» під час «перепису» 2014 року, то вже немає надії зробити з нього колабораціоніста? Тоді цим варто пишатися.