Йому 29 і він вже пробіг 6 напівмарафонів. Лікар акушер-гінеколог Костянтин Бондаренко, ще до офіційного старту забігу, подолав 10 кілометрів в якості розминки. Попереду в нього ще половина цієї дистанції. Бігтиме за ідею. Розповідає, що саме такі символічні змагання йому більш до вподоби.
«Бігаю я з 2006 року. Почав бігати, ще коли був студентом. Потягнули якось друзі на трейловий забіг (ред. тривалий забіг від 8 км, з набором висоти від 1000 м і більше). Там, ти дивишся, як люди руки-ноги ламають, через хащі біжать. Воно то прикольно, але кожному своє. У підсумку я обираю в основному такі фанові забіги. Тут ніхто не змагається на якусь супер швидкість. І тут немає таких людей, які вистрілили і ви вже їх не побачите, бо вони десь вже на фініші. Тут всі такі любителі , всі собі біжать і збираються з благою метою – збір коштів для будівництва станції».
Костянтин Бондаренко, лікар акушер-гінеколог, учасник Kyiv No Waste Race 2018
Станція, про яку згадав бігун, має допомогти його друзям, які вже сортують сміття. Вони зможуть приносити туди пластик різного виду, папір, скло, батарейки і багато іншого корисного сміття. Такий громадський простір вже діє в Києві неподалік метро «Васильківська». Волонтери сортують відходи, які приносять активні кияни і потім продають їх переробникам по всій Україні. Паралельно столичними спальними районами курсує мобільний пункт прийому вторсировини. Вихідними сотні «професійних» сортувальників несуть до авто вимите та розкладене по окремих пакунках сміття. 5 тонна автівка майже постійно переповнена,- каже керівник громадської організації «Україна без сміття» Євгенія Аратовська. Саме тому потрібна друга станція і більше контейнерів для роздільного збору.
Читайте також: Подолати в собі «не для мене»
«На забіг зареєструвалось приблизно 300 учасників. Вони сплатили 450 гривен внесок. Ми дуже хочемо, щоби ці гроші пішли на відкриття станції. Реально треба хоча б 300 тисяч гривень. Це і оренда, і ремонт, і зарплата працівникам станції. От зараз ми, наприклад, ремонтуємо велику станцію. Там ремонт коштує 200 тисяч гривень. Це просто пофарбувати, прибрати, повісити тримачі біг-бегів (ред. м’який контейнер, в який складають вторсировину). А ще освітлення. Потім починається оренда і це найжахливіше. Бо настільки виросла зараз вартість оренди. Якщо колись вона була 30-40 гривень за метр, то сьогодні 80-90 гривень. А нам же потрібні такі райони, де люди близько живуть. Там зазвичай дуже маленька пропозиція і величезні гроші треба. Ми зверталися до депутатів, запитували чи можемо ми отримати якесь приміщення комунальне з мінімальною орендою. Вони сказали,- ви шукайте, говоріть нам, а ми вам скажемо чи воно вільне чи ні».
Євгенія Аратовська – засновниця ГО «Україна без сміття» з сином
Так само багато проблем було і два роки тому, коли відкривали першу в Україні громадську станцію сортування сміття. Але тоді з’явилися меценати, які допомогли, і активні кияни, які свій вільний час проводять, копирсаючись у чужому смітті. Ці «професійні сортувальники» можуть визначити вид пластику, не дивлячись навіть на номер на дні пляшки. Саме вони на забігу навчають сортувати інших. Наймолодшим учасникам заходу розповідають, як з упаковки їхнього улюбленого соку можна зробити папір. Старшим вивалюють просто на стіл купу щоденних відходів звичайної родини, щоби зрозуміти масштаби сміттєвої навали.
Майстер-клас з сортування сміття
Такий показовий приклад неабияк вразив учасників забігу Ігоря та Катерину. Вони на змагання прийшли передусім заради спорту. Ігор продає програмне забезпечення, Катерина працює маркетологом в IT компанії. Вдома сміття не сортують, каже Ігор Суржик.
«Чесно сортуємо лише батарейки, лампочки, скло. А так, щоби пластик, папір – ні. Це треба робити на рівні двору і ОСББ»
Читайте також: Чого прагнуть аполітичні міленіали
Катерина вже і готова почати розділяти вдома окремо папір, окремо пластик, але замислюється, чи є в цьому сенс, оскільки виносити все треба буде в один бак перед будинком.
«В нас в Україні з цим велика проблема. Скільки разів я чула про ситуацію, коли люди сортують сміття, а потім виносять, викидають в різні контейнери, а потім приїжджає одна машина і все разом забирає».
Катерина Швалюк, маркетолог в IT компанії та Ігор Суржик, продавець програмного забезпечення
Розуміння, що з власним сміттям треба щось робити, приходить після того, як людина замислюється, а що далі відбувається з тим синім пакетом з залишками продуктів, пляшкою соку та паперовими горнятками. Тоді на допомогу приходять відео у соцмережах з жахливими тортурами тварин, у шлунках який виявляють поліетиленові пакети чи відзняті сміттєві полігони, подібні на сміттєві пустелі. Сміття доганяє і це вже все менше схоже на метафору.