Забави саморобних істориків

25 Липня 2013, 18:42

Але є нації, які конче мусять звістити своє пришестя ледь не з біблійного часу. Яких тільки фантазій не написано про трипільську цивілізацію, яка – це підкреслюють особливо – давніша за єгипетську. І дарма, що від Трипілля до нас дійшли самі черепки, а від Єгипту – й піраміди, й цікава історія, і література, й міфи. Дарма тому, що на допомогу тоді приходить «Велесова книга». Однак, якщо поцікавитись у адептів цієї талановитої містифікації Юрія Миролюбова, чи читали вони його праці, у відповідь почуєте невиразне мекання.
Бо ж таки ні. А якби читали, то зрозуміли б, звідки роги ростуть.

У працях цього автора, писаних іще до сенсаційного об’явлення «ВК», дивним чином надибуємо цілі шматки фольклорних текстів, буцімто записаних у його рідному селі на Кубані, але які крапка в крапку збігаються з текстом «ВК».

Коли про це говориш комусь із дослідників «пам’ятки», вони, не зморгнувши оком, відповідають, що це й не дивно, бо, очевидно, в селі Миролюбова якраз і збереглися відголоси того давнього твору. Біда тільки, що «фольклорні» записи – теж містифікація.

Колись в одній львівській газеті вичитав чергову сенсацію: «Історію кохання Ромео і Джульєтти англійський драматург Вільям Шекспір запозичив з італійських новел, куди вона потрапила з розповіді… італійських купців». Зауважу, що це слова історика.

Нації, які є самодостатніми й сильними духом, не потребують історичних містифікацій

Тоді-таки я висміяв цю маячню, але дурість завжди буває живучіша за істину. І ось маємо свіжу сенсацію: «На честь львівських Ромео і Джульєтти 9 травня у Місті Лева відкрили фонтан Закоханих. Він уособлює історію вічної любові, що зародилася у Львові в XVI столітті. Саме тоді у місті жила пара закоханих, які згодом стали прообразами славнозвісних героїв шекспірівської п’єси «Ромео та Джульєтта».

Справді, хроніки зафіксували, що італієць Мікеліні 1593 року закохався в українку Пелагею, і коли згодом у Львові спалахнула епідемія чуми й панна захворіла, він не покинув її, а ходив за нею, заразився сам і теж помер. Історія і справді зворушлива, але вигадувати, буцім саме вона надихнула Шекспіра, – свідчення неуцтва.

Львівська подія трапилася у 1594-му. Трагедія Шекспіра, на думку одних дослідників, була написана 1595-го, а на думку інших – іще раніше. Але драматург запозичив сюжет з італійських новел. Тобто за надзвичайно короткий час ця мелодраматична історія не тільки потрапила до Італії, її там хтось описав і навіть устиг видати книжкою. А що італійською Шекспір не володів, то хтось іще мав її переповісти англійською. Далі він із дивовижною швидкістю ушкварив п’єсу. І все це за один рік?

Насправді все це суцільна бздура, бо трагічна історія закоханих знана була понад сто років перед появою твору Шекспіра. Ще у 1476 році її описав Мазуччо в книжці «Новелліно». Події там відбувались у Сієні в ХIV столітті. А Луїджі да Порто у 1524-му переніс їх до Верони і дав героям імена Ромео та Джульєтта.

Потім до цього сюжету звертався добрий десяток італійських письменників Відродження. Джироламо да Корта в «Історії Верони» представив це вже як історичний факт. У 1567 році англієць Пейнтер переклав новелу Банделло, а інший співвітчизник Шекспіра, драматург Артур Брук написав на її основі поему «Ромео і Джульєтта», яка й стала джерелом для визнаного світом класика.
Така правда. Але її ігнорують ті, що водять екскурсії до пам’ятника.

Та ось читаю про ще один свіжак: «Оприлюднено пророцтво княгині Ольги». Я так і сів. Ну це ж треба! Яка радість звалилася на голови киян: їм представили текст «Заповіту княгині Ольги», вирізаний на срібних пластинах «у 6454 році від створення світу або у 946 році за григоріанським календарем».

І в тому «пророцтві» розписано все, що має з нами статися. Дуже зручно. Читаєш і відповідно готуєшся. Але коли дізнаєшся, що на презентації виступив відомий Боян Трипілля «історик-археолог Юрій Шилов», відчуваєш відразу, що тут усе шилом шите. Власником реліквії ви­явився якийсь Сергій Соколов, який належить до роду хранителів (!) манускрипта. Тобто мова уже не про якусь там пластину, а про цілий манускрипт! Знай наших!

Такі ото маленькі радощі великої, але бездержавної нації. Понад 20 років бовтаємося у цій твані, а все ще як діти малі.