За взаємною згодою

З огляду на це, звернення до суду – ознака соціальної невправності. Інколи судовий позов японці прирівнюють до здирництва. У разі конфліктів чи не половина громадян надають перевагу посередникам. Часто їхню роль відіграють колишні поліцейські чиновники. На цій стадії вирішується більшість справ.
 

До суду японці звертаються у крайньому разі, часто просячи суддю призначити посередника для вирішення конфлікту чи створити примирну комісію. І навіть якщо суду не уникнути, згідно із законом суддя повинен досягати примирення сторін. Найкраща ситуація – відмова від позову і укладання мирової угоди. Для цього судді надані можливості самому бути посередником.

Навіть для приборкання злочинців громадяни часто самоорганізовуються.

 

На Північному Кавказі сільські суди згадуються у документах XVI ст. Їх обирали із найшанованіших жителів. Окрім розгляду особистих конфліктів між сусідами, такий суд розглядав суперечки щодо використання громадської землі та пасовищ, спільного майна. Не міг вирішувати лише кримінальні справи, пов’язані з тяжкими злочинами, або справи, що стосувалися злочинів, скоєних неповнолітніми або неповносправними особами.
 

Сільський суд зазвичай збирався у неробочі дні, на ньому могли бути присутніми усі вільні від роботи жителі селища. Ознайомившись зі справою, судді шляхом умовлянь та морального впливу намагалися примирити конфліктуючі сторони, а винних змушували компенсувати нанесену шкоду. Судді зверталися до історії дідів та прадідів, пам’яті предків, культ яких вшановувався гірськими народами. На таких засіданнях право виступу мав будь-хто з присутніх, і навіть дозволялося висловлювати незгоду з пристрасним слідством та вироком, чого немає у сучасних судах.
 

Часто функції народного суду виконували збори громади. Порушників могли оштрафувати для першого разу, оголосити бойкот або й взагалі вигнати, що тоді було дуже суворим покаранням. Ближче до наших часів на Північному Кавказі стали популярними посередники та третейські суди. Менш популярними (у зв’язку із суворими вироками за кримінальні злочини) були шаріатські суди , що діяли на засадах шаріату, права, базованого на тезах з Корану чи промов Пророка.

Уся ця система самоврядування зберігалася і за царської окупації Кавказу. Однак уже з приходом радянської влади шаріатські суди було заборонено, а з початком колективізації – сільські та третейські. Збори громади підпорядкували радянським органам влади, і вони втратили своє значення.

 

Майже 300 років тому, з появою перших білих переселенців, в Австралії з’явилися третейські суди. Сьогодні це дуже розвинена і поширена система вирішення конфліктів як між окремими громадянами, так і між компаніями.

Австралійці не надто стереотипно ставляться до методів захисту своїх інтересів. Наприклад, 95% родинних конфліктів та проблем взагалі вирішуються позасудовими засобами. Популярність альтернативних методів вирішення спорів змусила владу прийняти кілька спеціальних законодавчих актів, що легалізували певні норми у цій сфері. Більше того, альтернативні методи та посередництво активно підтримують судді та прокурори. І хоча формально для розгляду справи у третейському суді потрібна згода обох сторін, часто судді або прокурори відсилають справи посередникам навіть і без такої згоди.
 

1994 року в Австралії створили спеціальний суд із прав корінного населення, зобов’язаний діяти з врахуванням культури та звичаїв аборигенів. Розгляд справ є неформальним, не обтяженим технічними питаннями. Перевага альтернативних систем, зокрема і третейських судів, у можливості спиратися не тільки на закони, а й на культурні традиції, норми моралі, навіть практику певних відносин, що складаються у суспільстві.

 

На теренах колишнього Радянського Союзу кримінальна субкультура набула такої сили, що почала конкурувати з офіційними інститутами влади. Починаючи з кінця 1980-х років неписаний злодійський кодекс почав активно потрапляти в бізнес, а потім і політику. Наприклад, досить поширеною була ситуація, коли бізнесмени для вирішення суперечок зверталися за арбітражем не до суду, а до кримінальних авторитетів, вердикт яких завжди виконувався під загрозою невідворотного покарання. Так само набула популярності практика вибивання боргів за допомогою злочинних угруповань, отримання у них кредитів тоді, коли офіційні банківські установи їх не давали. 
 

Формування «понятій» як злодійського кодексу почалося у 1920–30-ті роки, на хвилі революційних соціальних перетворень. Кримінальна система вибудовувалася цілком автономною від інших суспільних інституцій. Однак у 1979 році ватажки кримінальних угруповань уклали угоду з «цеховиками» ­ представниками радянської тіньової економіки. Останні погодилися платити 10% від своїх доходів у спільну касу злочинців – «общак». За три роки, на черговому з’їзді кримінальних ватажків, обговорювалася доцільність входження до офіційних органів влади.
 

Як наслідок, нині політична лексика поповнилася злодійським жаргоном, попсу на радіохвилях розбавив шансон – тюремна лірика, на телеекранах з’явилися серіали про героїчне життя бандитів. Проте дослідники вважають, що у останні роки вплив класичного злодійського кодексу значно зменшився, особливо за межами в’язниць та колоній.

 

На віртуальній території вплив традиційного права та його інституції обмежений. Тому так часто тут порушують авторські права, прокручують афери з електронними грошима або з’являються «брудні» сторінки, де користувачі паплюжать одне одного, не остерігаючись покарання.

Для подолання цієї проблеми у США, на базі Масачусетського університету, понад 10 років тому створене Бюро омбудсмена в інтерактивному режимі (Online Ombuds Office). Бюро допомагає вирішувати в Інтернеті конфлікти, що виникають між членами дискусійних груп, конкурентами, провайдерами послуг та їхніми абонентами, а також суперечки щодо питань інтелектуальної власності.
 

Заснована восени 1999 року американська організація «Торгова площа» (SquareTrade) допомагає врегульовувати спори навколо електронної комерції. Цей посередник має партнерські відносини з найбільшим веб-сайтом електронних аукціонів eBay. У разі виникнення конфлікту покупець та продавець надають посереднику усі наявні в електронній формі відомості, а натомість отримують можливість у закритому для сторонніх режимі вивчити усі матеріали конфлікту. Якщо сторони і надалі не можуть домовитися, то «Торгова площа» призначить їм посередника за помірну плату. Сторонам нададуть документ із переліком умов врегулювання спору.