За ціною не постоять

На Різдво Христове 2009 року Газпром, головне джерело наповнення російського бюджету, припинив транспортувати газ через Україну. Цього разу Владімір Путін та Дмітрій Мєдвєдєв до звичних заяв про крадіжки російського газу почали додавати звинувачення в нашій ненадійності як країни-транзитера.

 

Хоча 13 січня Газпром формально оголосив про відновлення постачання газу, стало очевидним, що його замалі обсяги та незвичний напрямок транспортування (детально чи тайте тут), запропонованій російською компанією, все одно не дають можливості здійснити транзит, принаймні, без значних проблем для газопостачання східних областей України.

 

Отже, постійно декларуючи своє бажання безперервно постачати газ у Європу, Газпром робить усе можливе, щоб цього не робити. Водночас, за словами Путіна, головна російська компанія лише за перших чотири дні відключення газу зазнала близько $600 млн збитків і закрила 100 скважин. За оцінками експертів, втрати Газпрому становлять близько $150 млн на день.

 

Тиждень запитав у відомого експерта в енергетичній галузі, керівника програм центру «Номос» Михайла Гончара, чи є логіка у діях Газпрому та російського керівництва. «Вона не лежить на поверхні. Росіяни шукають будь-які зачіпки для того, щоб не відновлювати постачання газу. В них просто немає його в такій кількості, щоб одночасно задовольнити потреби експорту та забезпечити внутрішніх споживачів». За оцінками Гончара, Газпром зараз просто не здатен утримувати тиск одразу на трьох головних експортних напрямках – «Ямал–Євро па», «Південний потік» та газ, що експортують через територію Укра їни. Враховуючи відносини між країнами, не варто дивуватися, що слабкою ланкою обрали Україну. «Вони просто не можуть публічно визнати, що в них не вистачає газу, – стверджує Гончар. – Це означає автоматичний дефолт по експортних контрактах, які вони повинні виконувати». До речі, висловлювання Путіна про закриття більше 100 свердловин означає, що приблизно стільки було закрито малодебетних точок видобутку палива. Не через дії України, а тому, що в них недостатньо газу. «Зауважте, газові війни й перекриття труби вже вдруге відбуваються у найхолоднішу погоду, коли внутрішнє російське споживання стрімко зростає і дефіцит палива найбільший», – закінчує свою думку Михайло Гончар.

 

У 2007 році власний видобуток газу у РФ зменшився на 7,5 млрд м3. Є підстави вважати, що в 2008 році падіння буде ще гіршим. Останні два роки про подібну загрозу неодноразово згадували навіть російські політики, наприклад, Анатолій Чубайс та Боріс Нємцов. Колишній заступник міністра енергетики РФ Владімір Мілов відверто заявляє: «Не виключено, що зупинка подачі газу Україні була необхідна Газпрому, щоб запобігти масштабним зривам поставок, які б сталися наприкінці січня – в лютому просто через фізичний брак газу». Отже, розпочавши цьогорічну «газову війну», керівництво російського монополіста намагається перекласти відповідальність за зрив поставок палива до Європи на «ненадійну» Україну.

 

Тож із газом – труба. Принаймні з газом дешевим. Частиною такого варіанта є також ситуація з узбецьким та туркменським газом, який раніше допомагав Газпрому верстати свій газовий бюджет. Контракти на цей рік росіяни підписали свого часу за ціною $300 (не враховуючи відкатів керівництву цих країн). Зараз, із урахуванням вартості транспортування, така ціна надвисока навіть для європейських споживачів, які платять менше. Тому є версія, що насправді, зриваючи поставки, Газпром навіть заощаджує, не продаючи газ дешевше, ніж придбав сам.

 

 

Друга версія нелогічної поведінки Росії – зазнати втрат зараз, для того, щоб за рік – у цей термін входять і наші президентські вибори – отримати значно більші дивіденди. Тут напрошується аналогія з війною проти Грузії. Суть подій та сама – перетворити нашу країну на суцільну руїну, щоправда, використовуючи не танки й ракети, а газову трубу. План – банкротити Україну економічно, застосувавши Газпром як зброю. Здійснювати політичний тиск за допомогою ціни на газ. Змусити Україну погодитися на умови, що будуть диктувати з Кремля. Торгуватися по газу з кандидатами в президенти, більше того, узгоджувати цих кандидатів. Останнім часом про такий сценарій нерідко говорять найвищі керівники як Росії, так і України: Путін чи не уперше за історію українсько-російських газових відносин прямим текстом оголошує плани приватизації української ГТС, а Ющенко відповідає, що дії Росії – це спроба відібрати нашу незалежність і суверенітет. Для Європи транслюється свій месидж: «Без незалежної України, газ піде краще!».

 

Після цієї газової війни Європа у будь-якому випадку буде шукати запасні варіанти та зменшувати залежність від російського газу. Так, посилиться тенденція будувати вугільні блоки електростанцій замість наявних газових.

 

Участь Газпрому в політичній війні, однак, може сильно вдарити і по ньому самому. В компанії достатньо власних проблем, щоб використовувати його не лише як дійну корову, але й як бойового слона. За оцінками російських експертів, 2009 року через падіння експортних цін на газ (у випадку можливих низьких цін на нафту), на Газпром чекає або катастрофічне скорочення бюджету, або банкрутство. Викручування рук сусіднім країнам за допомогою газової труби тільки наближає фінансовий крах компанії.

 

Тим більше, що проблеми є і на рівні інфраструктури. 13 січня вибухнув магістральний газогін «Ямал– Єлєц» на ділянці в Свердловській області. На відзнятому очевидцями відео помітно, що полум’я здійнялося на кілька сотень метрів. Смолоскип було видно на відстані 25-30 км.

 

Поки товстий схудне, худому – смерть: Нафтогазу все ж таки важче, ніж Газпрому. Навіть наявність там професіоналів – а що вони поки є, стало зрозуміло з дій компанії по управлінню та підтримці діяльності української ГТС у ці кризові дні – не замінить браку політичної волі зробити відносини в енергетиці прозорими й підзвітними. Всі найвищі керівники незалежної України, включно з президентом Ющенком і прем’єром Тимошенко, розглядали «трубу» як свій персональний фінансовий бонус за те, що вони перебувають при владі. Так само як і їх політичні бізнес-партнери з російського боку, які постачають у трубу газ. Хоча варто визнати, що в нинішній ситуації Тимошенко і Ющенко діяли адекватно й навіть вибудували спільну лінію поведінки. (Рекомендації, як вирішити газову проблему, читайте тут).

 

Отже, можна ще довго ворожити на газовому конденсаті й будувати різні версії того, що насправді відбувається під час цього конфлікту, що відбувалося під час попереднього конфлікту і що буде відбуватися під час конфліктів у майбутньому. Однак виходить, що найбільшою проблемою є не ціна на газ, навіть не його відсутність, а невідомість, непублічність, непрозорість домовленостей та перемовин у цій суперзасекреченій і суперрентабельній сфері. Чи не єдиний позитив конфлікту – під час нього уважний спостерігач може отримати таку інформацію, яку до цього не дізнався б ніколи.