Конфлікт навколо державного поліграфічного комбінату «Україна» набирає обертів і стрімко переростає у масштабний політичний скандал. 25 січня міліціонерам довелося брати підприємство, що друкує виборчі бюлетені, приступом. Їм на перешкоді стали кількадесят кремезних чоловіків, частина з яких виявилися народними депутатами від Партії регіонів. Регіонали заявили, що захищають друкарські верстати «України», щоб не дати владі надрукувати 1,5 млн «лівих» бюлетенів для фальсифікації другого туру виборів. Вони скромно промовчали, що до 25 січня бізнес-структури, близькі до їхньої політичної сили, фактично контролювали виробничі процеси на державному підприємстві. Понад те, його фінансові потоки.
Зв’язок паспортів із виборами
Близько 100 тис. громадян України не можуть отримати закордонних паспортів та водійських посвідчень. Причина з року в рік та сама: не вистачає бланків. Консорціум «Єдина державна автоматизована паспортна система» (ЄДАПС), монопольний постачальник «України» полікарбонатних карток і захисних елементів для всіх документів суворої звітності, 4 січня зупинив виробництво. Нардеп-регіонал Василь Грицак, який публічно обстоює інтереси консорціуму у вищих ешелонах влади ледь не з дня його заснування, заявляє: гроші, що призначалися ЄДАПСу, привласнив уряд.
«Загальна сума – 107,579 млн грн, – зауважив він напередодні першого туру президентських виборів. – Я вам скажу, що Тимошенко ці гроші вкрала».
Слід зазначити, що Державне казначейство припинило розрахунки з ЄДАПСом ще в листопаді минулого року. Заява ж Грицака пролунала за два дні до голосування у першому турі, за півтора тижня після того, як друк закордонних паспортів і водійських посвідчень зупинили. На момент заяви в країні з’явилися десятки тисяч громадян, які вчасно не отримали потрібних документів, і ось їм вказали на винного – кандидат у президенти від влади. Непоганий передвиборчий крок.
Натомість конфлікт між консорціумом та урядом від початку мав економічне підґрунтя. Річ у тім, що ціни, які виставляє державі ЄДАПС, на думку урядовців, завищені. Зокрема, полікарбонатні сторінки для закордонних паспортів, які постачає консорціум, обходяться платникам податків у 300 грн за штуку. Тоді як, за підрахунками в. о. міністра внутрішніх справ Юрія Луценка, замовлення такої продукції за кордоном коштуватиме не дорожче ніж 60 грн за штуку.
Зауважимо, що проблеми з бланками закордонних паспортів виникли ще 2007 року, коли розпочався перехід на новий зразок документа. Тоді посвідчення особи для виїзду за кордон стало захищенішим відповідно до суворих вимог США та Євросоюзу. Фото особи у новий український закордонний паспорт вже не вклеюється, а вноситься методом лазерного гравіювання або принтерного друку на вкладку з полікарбонату. А персональні дані власника паспорта заносяться до Державної інформаційної системи реєстраційного обліку фізичних осіб та їх документування (ДІС).
Такий зразок закордонного паспорта Кабінет Міністрів затвердив 26 червня 2007 року. І вже в липні у паспортних столах вишукувалися черги. Напруження, що виникло, змусило уряд дозволити відділам віз і реєстрацій (ВВІР) тимчасово видавати закордонні паспорти старого зразка. Однак цілковито вирішити проблему не вдалося – черга сягала 40 тис. осіб.
Прикметно, що новий зразок паспорта затверджував уряд, очолюваний лідером Партії регіонів Віктором Януковичем. Розробили ж документ і навіть устигли затвердити на найвищому рівні ще 2004 року, коли влада в країні належала тій самій політичній силі.
Не на життя, а на смерть
Боротьба за контроль над виробництвом бланків документів суворої звітності точиться з 1990-х. Розгорнулася вона між двома фінансово-політичними групами. Одну пов’язують з ім’ям швейцарського бізнесмена із краматорським корінням Юрієм Сидоренком, іншу – з київським політиком та підприємцем Сергієм Кияниченком. Перший, на думку спостерігачів, пов’язаний із так званою донецькою елітою. Останнього вважають близьким до оточення ще чинного президента Віктора Ющенка.
Розробка бланків паспортів та інших документів суворої звітності почалася із запровадження голографічних захисних елементів – ГЗЕ, або просто голограм. Вітчизняний ринок ГЗЕ, попри вдавану скромність виробників, досить великий. По-перше, це колосальні держзамовлення – на сьогодні голограми використовують для захисту практично всіх документів, починаючи від паспортів та державних актів і закінчуючи дипломами про вищу освіту й акцизними марками на алкогольну та тютюнову продукцію. По-друге, багато виробників товарів широкого вжитку задля захисту від підробок і заради престижу прикрашають свою продукцію ГЗЕ. Але левова частка замовлень надходить саме від держави.
Плани з голографізації виникли в урядових кабінетах ще в середині 1990-х років. Водночас утаємничені в ці плани почали створювати потужності з виробництва ГЗЕ. 1996 року Кабінет Міністрів затвердив програму зі створення Єдиної державної автоматизованої паспортної системи. Тоді ж МВС уклало з ізраїльською фірмою «Суперком ЛТД» (спостерігачі пов’язують її з групою Кияниченка) угоду про постачання обладнання для виробництва ГЗЕ вартістю $17 млн. Однак невдовзі ізраїльтян звинуватили у порушенні умов контракту, митних правил та шахрайстві, а весь проект ЄДАПС заморозили до кращих часів.
У липні 2002 року Кабмін видав Постанову № 932 «Про затвердження переліків документів і груп товарів, що підлягають захисту голографічними елементами». Список складався зі 120 позицій, до нього увійшли алкоголь, тютюн, векселі, мінеральні добрива тощо. На той час в Україні вже були готові до виконання держконтрактів дві компанії з виробництва ГЗЕ: «Оптронікс» (група Кияниченка) і спеціалізоване підприємство «Голографія» (Сидоренко). Між ними розгорнулася запекла боротьба за державні замовлення, де обидві сторони не цуралися навіть поливати один одного брудом у ЗМІ. Чи було пов’язане з цим протистоянням убивство виконавчого директора «Оптроніксу» Сергія Полєтаєва 2003 року, досі лишається таємницею. Так чи інакше структури Кияниченка цю битву програли. Державні замовлення дісталися «Голографії», а «Оптроніксу», щоб уникнути ініційованих конкурентом судових переслідувань, довелося змінити назву.
З привітом із Краматорська
Успіх швейцарського бізнесмена українського походження пояснюють його близькістю до лідерів Партії регіонів. По-перше, Юрій Сидоренко має донецькі корені – родом із Краматорська. По-друге, свого часу він перебував у ділових стосунках із Юхимом Звягільським, нині депутатом VІ скликання, який традиційно посідає дев’яте місце у виборчому списку ПР. 1994 року вони навіть проходили як обвинувачувані по одній кримінальній справі, яку преса охрестила справою Звягільського, а також справою «Даміана-банку» (цією фінустановою керував Сидоренко). Тут слід додати, що співзасновником згаданого банку був торговий дім «Шахтар» – дочірнє підприємство ВАТ «Шахта імені Засядька», контроль над яким донині приписують Юхимові Звягільському.
Підтверджує зв’язки з донецькими і той факт, що успіхи бізнес-структур Юрія Сидоренка в Україні збігаються в часі з приходом до влади його земляків. Зокрема, СП «Голографія» отримала великі держзамовлення в часи першого прем’єрства лідера ПР, а саме 2003 року. А вже 2004-го на базі СП та низки інших близьких до Сидоренка структур засновано консорціум «ЄДАПС». Тоді ж було розроблено і на урядовому рівні затверджено новий закордонний паспорт. Той, що видають українцям і нині. Крім того, ЄДАПС наприкінці 2004 року отримав держзамовлення на виготовлення бланків національного посвідчення водія, дозволів на придбання зброї, довідок про судимість тощо (загалом у переліку 30 найменувань). Вартість контракту – 436 млн грн. Однак оборудці завадила зміна влади.
У 2005–2006 роках «Голографія» – головна компанія консорціуму – розпочала тривалу судову війну з державним підприємством «Поліграфічний комбінат «Україна» – єдиним у країні, що має право виготовляти бланки документів суворої звітності, поміж яких і виборчі бюлетені. Власне, ЄДАПС розробляє документи і постачає на комбінат захисні елементи тощо, а «збирається» готова продукція безпосередньо на «Україні». 2005 року новопризначене керівництво комбінату відмовилося розраховуватися за поставки 2004-го, заявивши, що ціни на них були надто завищені, на що «Голографія» відповіла судовими позовами. Комбінат чинив опір у судах до другої половини 2006-го, доки широка коаліція не сформувала новий уряд донецьких. 21 грудня «Україна» і «Голографія» підписали мирову угоду. А вже в березні 2007-го приватна компанія могла впливати на держане підприємство через лояльний менеджмент. Зокрема, заступником директора з режиму на «Україні» тоді став Олександр Коломійчук (колишній начальник служби безпеки «Голографії»), посаду заступника директора з правових питань посіла Марина Зеленська (прийшла з аналогічної посади в СП), директором із загальних питань було призначено екс-заступника директора «Голографії» Дмитра Горішина, а керувати фінансами ДП стала фіндиректор СП Ольга Жабченко.
Таким чином, державне підприємство «Україна» три роки тому потрапило під вплив приватних комерційних структур, лояльних до окремої політичної сили, і досі з-під нього не вийшло. Заяви про те, що влада має намір надрукувати на поліграфкомбінаті 1,5 млн «лівих» бюлетенів, щоб сфальсифікувати вибори, виглядають, м’яко кажучи, наївно. Таку оборудку було б одразу помічено. До того ж друк бюлетенів контролює Центральна виборча комісія, до складу якої входять члени конфліктуючих політичних сил. Та якщо суто теоретично припустити, що хтось ризикне надрукувати зайві бюлетені, у кого більше можливостей це зробити?
Паспорт-контроль
Графіка: Схема контролю за друком бланків документів суворої звітності
Щоб подивитися графіку, натисніть на неї