Сьогодні, 10-го жовтня, день психічного здоров’я і оголошення Нобелівської премії з літератури. І так, це дуже символічно у часи, коли писання, та й читання також, можуть бути терапією і простором для діалогу. Саме діалогізм у ширшому сенсі – як взаємодія розмаїтих культур і традицій – лишається у фокусі Нобелівського комітету вже не перше десятиліття. Тільки от якщо у попередні роки головну нагороду забирали Абдулразак Ґурна і Йон Фоссе, чиї імена частіше почуєш в університетській аудиторії, ніж у барі, то цього року з вуст професора Матса Малма прозвучало ім’я досить популярної південнокорейської авторки Хан Канг. За словами Малма, коли він подзвонив лауреатці, та була заскочена новиною. Не менш за Канг заскочені новиною були і слухачі ефіру: молода! популярна! перекладена багатьма мовами! Так, збіса молода для Нобелівки: якихось 53 роки. І то попри заяву у 2022 році 60-літньої членкині журі Еллен Меттсон про те, що молодих лауреатів найближчим часом чекати не варто: «У нас немає вікових обмежень, але на те, щоб стати хорошим письменником, іде чимало часу, роки, ціле життя. […] Я сказала б, що нобеліати радше мого віку, а часто й трохи старші». От і вір їм тепер!
Втім, у Канг, попри юний, за нобелівськими мірками, вік, уже ціла колекція нагород високого рівня. У 2016-му вона стала першою кореянкою, що дістала Міжнародну Букерівську премію за роман «Вегетаріанка». «Вишукана, бентежна книжка, що надовго залишиться в головах і, можливо, снах її читачів», – так описав твір тодішній очільник Букерівського комітету Бойд Тонкін. Крім того, Канг має низку національних літературних нагород, як-от: «Korean Novel Award» (1999), «Yi Sang Literary Prize» (2005), «Dong-in Literary Award» (2010). У 2018-му роман «Біла книга» увійшов до короткого списку Міжнародного Букера. У 2023-му Королівське літературне товариство обрало Канг International Writer, що означає визнання її внеску у літературу англійською мовою.
То як і про що пише, напевне, найвідоміша сучасна південнокорейська авторка?
Один з найважливіших фокусів у творчості Кан – мультикультурність і зосередженість на різних медіа, зокрема візуальному мистецтві та музиці. Так, у романі «Твої холодні руки» ідеться про скульптора, захопленого виготовленням гіпсових зліпків жіночих тіл. А після книги есеїв «Тихо проспівані пісні» з’явився компакт-диск із піснями самої Канг. Це не стільки настанова на тотальність, скільки спроба відрефлексувати навіть те, що омовити вкрай складно. Наприклад, втрату.
Втрата є однією з головних тем у творчості цьогорічної нобеліатки. Так роман «Біла книга» оповідає про старшу сестру Хан, яка померла лише через кілька годин після народження. У розмові з журналісткою Джаян Фен для видання «The Guardian» Канг зізнається, що не планувала писати про ту, кого не знала. Однак відчувала, що «народилися і виросла на місці тієї смерті»: у родині Канг назавжди змішалися туга за втраченим життям і радість новому народженню.
Література не лише цементує пам’ять, а й дає змогу примиритися зі зникомістю. Процес писання Канг порівнює із ритуалом, молитвою, наближенням до тієї частини себе «яку годі знищити» – тобто це єдиний спосіб лишитися у чиїйсь пам’яті, попри плин часу. Творчість для авторки – це також символ спадкоємності, тривання самої культури. Якщо Сартр затято боровся із дідусевою бібліотекою, то Канг, дочка романіста Хан Сон-вана, навпаки, вільно визнає, що виросла серед батьківських книжок і «вважає це найважливішим».
У текстах лауреатка часто звертається до тілесних образів: тіла зболеного, виснаженого, зруйнованого або й напіврозкладеного. Хан вірить, що хвороби, зокрема мігрені, від яких вона потерпає з ранньої юності, вчать її смирення, допомагають прийняти власну вразливість і скінченність. В одному з епізодів роману «Людські вчинки» головний герой, шукаючи найкращого друга, методично оглядає тіла у морзі: роздуті, почорнілі, із пальцями, «як бульби імбирю». Крім того, що це моторошна картина, вона також свідчить про нашу крихкість, незахищеність перед насильством тих, у чиїх руках влада. До слова, образ тіла як рослини стане наскрізним у текстах Канг.
Читайте також: Мінімаліст Йон Фоссе – лауреат Нобелівської премії 2023
Втім, найвідомішим її твором про наші стосунки із тілом лишається «Вегетаріанка» – роман про «нічим не примітну» домогосподарку Джінг-хай, яка одного дня вирішує стати вегетаріанкою. Це, здавалося б, вкрай особисте, а в цьому випадку ще й оніричне рішення, родина сприймає як кинутий назагал докір. Тато, ветеран В’єтнамської війни, примушує Канг їсти свинину у кисло-солодкому соусі (родина послужливо тримає жінку, аби та не пручалася). Чоловік згадує про японську окупацію, адже на пряму агресію його жінка відповідає тихим опором – таке вже траплялося в історії. У відповідь на батьків примус Джінг-хай ранить собі зап’ясток. Потім, опинившись у психіатричній лікарні, жінка відмовляється від їжі остаточно та годинами імітує дерево, вигріваючись на сонці (шах і мат, квадробери!).
У критичних статтях згадують, що на цей епізод Канг надихнув рядок з вірша поета-модерніста Лі Санга: «Я вважаю, що люди повинні бути рослинами». У тому ж вірші є ще кілька рядків, що їх чомусь майже ніколи не цитують: «Череп схожий на гранат, точніше, негатив граната схожий на череп». А намальований чорнилом бамбук «скидається на скелет». Отже, це працює в обидва боки: людина є рослиною, однак і рослина має в собі щось дуже людське. Санг описує тонко розрізане яблуко, червоне зовні і біле зсередини – тут варто додати, що зап’ясток Джінг-хай ріже саме ножем для фруктів. У романі маємо перевернутий образ: біле зовні, червоне зсередини, і героїня вивільняє червоне, що зафарбовує білість. Ця дія також символізує повернення собі власного тіла після насильства над ним. Хіба ж ми не відчуваємо себе живими найгостріше тоді, коли болить найдужче?
Санг писав про мовчазне протистояння, бажання зберегти внутрішню стійкість, коли зовні міцнішає буря. Канг – радше про особисту спробу віднайти, повернути собі стрижень. Джінг-хай всі сприймають як функцію, об’єкт маніпуляцій, і єдиний доступний їй спосіб відновити суб’єктність пов’язаний, як не парадоксально, із поступовим зниканням – просто-таки як у «Майстрі голоду» Франца Кафки. Годі тут не згадати ще один текст Кафки – новелу «Перетворення»: щойно припиняєш бути зручним для родини, як тебе виштовхують, виганяють і, врешті-решт, знищують, викидають, ніби зламаний годинник.
Попри голосну славу, Канг найбільше дбає про тишу й усамітнення. Діставши популярність після Міжнародного Букера, письменниця зазначила, що хотіла б повернутися до приватнішого життя, адже «неможливо дбати про увагу [громадськості] і продовжувати писати». «Стриманий, спокійний стиль», – так характеризує романістику нобеліатки Чарсе Юн, чия критична стаття у «Los Angeles Times» про переклад «Вегетаріанки» збурила читацькі кола. За словами Юна, в англійському варіанті тексту перекладачка Дебора Сміт «прикрасила» лаконічні речення Канг пишними прислівниками та найвищими ступенями порівняння, тож в результаті видавалося, ніби «Реймонда Карвера змусили звучати як Чарльз Дікенс». Сміт у відповідь наполягає, що додані фрази витворені самою корейською мовою, і вона пережила текст так глибоко, як переживає власний досвід. За словами перекладачки, вона довго шукала зазначені фрази в оригіналі, адже саме ці слова яскраво звучали у її голові. Тобто можемо говорити, принаймні на рівні певних уривків, не так про точний переклад, як про адаптацію, або й навіть інтуїтивне сприйняття окремих образів «Вегетаріанки».
Свій найвідоміший роман Хан Канг писала від руки. Через інтенсивну роботу суглоби пальців і зап’ясток запалилися, і цілих два роки авторка була змушена вистукувати наступні тексти ручкою на клавіатурі. Тіло, біль, творчість, жах і краса – теми, що сплітаються, поєднуються у творчості Канг, ніби гілки міцного дерева. Це добра і дуже тривожна література. Пасує нашому часу.
