Володимир Білінський – історик не за фахом, а з потреби. І виникла вона за радянських часів, коли український інженер замислився, як створюється позанаціональна спільнота і чому в ній російський народ усе ж «рівніший» щодо інших. У фундамент свого дослідження автор книжки «Країна Моксель, або Московія» поклав класичні праці російських історіографів, зокрема Карамзіна, Ключєвского, Соловйова, та свідчення іноземних послів і державних діячів. Щоб розкрити джерела, наче відриваючи капустяні листки у пошуку качана, й передусім спростувати фальсифіковані вірними імперії науковцями твердження.
Ця серцевина не припаде до душі тим, хто й далі вірить концепції Київської Русі як колиски братніх слов’янських народів. Білінський беззастережний: «Слов’янські племена (поляни, древляни, сіверяни, дуліби, тиверці та ін.), на базі яких в історичному розвитку утворився український народ, і фінські племена (мурома, мера, весь, мещера, мокша, перм, нарова та ін.), які згодом стали основою великоросів, не мали в історії нічого спільного, господарськи не стикалися до ХVI століття». Про що б не йшлося – «звитяги» деяких історичних персонажів чи особливості російської та української мов, побут московітів чи церковні справи – автор «цікавого мокселезнавства» розставляє на дорозі сфальшованих явищ і подій не просто червоні прапорці, а велетенські полотнища. Щоб міфологізовану брехню знищити у свідомості принаймні частини своїх співвітчизників.