Ми всі сидимо в автобусі в очікуванні: як там, що буде, як виступатимемо? Це перший візит Народного театру-студії «ГаРмИдЕр», де я теж граю, до Ковельської виховної колонії. Всі у передчутті цікавості і насторожені, режимний об’єкт як-не-як. Дорогою роздумуємо, як виступатимемо для неповнолітніх хлопців з колонії. Адже сценарієм передбачені танці із глядачами. Мені це здається якимось страшним – торкатися засуджених… Відчувається різниця між ними і нами. Людина на свободі зовсім інша, ніж та, яка сидить за ґратами. Хлопці з волинської молодіжної громадської організації «Асоціація захисту прав молоді Волині» весь час мовчать, що посилює настороженість й загострює відчуття під назвою «Що ж буде?» Власне, це вони запросили нас виступити, адже займаються підвищенням правової свідомості саме таких незахищених неповнолітніх дітей.
Нарешті приїхали. Перетнули перший бар’єр, високу браму, заїхали до подвір’я колонії. Нам наказали витягнути паспорти, які ми й лишили на контрольно-пропускному пункті. Автобусу заїхати далі першої брами не дозволили, тож речі та декорації треба було виносити самотужки. На пункті пропуску охоронці запитують, чи маємо медикаменти, гострі предмети. «Якщо будуть просити грошей – не давайте», – кажуть працівники. Пропускають по троє, не більше. На подвір’ї сіро, огорожі вкриті колючим дротом.
Уже сидимо за кулісами, готові до виступу. Хлопців привели до зали, посадили. У виставі я мала невеличку роль, тому дозволяла собі відволікатися і спостерігати за цими не звичайними для мене підлітками. Перед очима постало більше сотні підстрижених під нуль хлопців у однакових формах. Таке враження, що дивилася фільм, адже, чи багато я тоді бачила таких ув’язнених? Ні. Думаю й більшість із нас також. «Тут здебільшого хлопці, які скоїли дрібні злочини на кшталт крадіжки. Немає таких, за якими якесь страшне насилля», – каже нам голова Асоціації захисту прав молоді Волині Петро Верзун.
Остання дія. Потрібно витягувати хлопців на сцену, надягати їм на голову вінки й танцювати з ними. Усю виставу їм було весело, їхня ще дитяча психологія мене здивувала! Вони такі самі, як і всі! Просто у когось життя жорстокіше, а комусь просто більше пощастило. Чи як? Танець із дівчатами їм дуже сподобався. Не дарма ж ми привезли для них виставу «На перші гули» – комедію, та ще й поліською говіркою. «Те, що вони побачили дівчат, – це для них вже дуже рідкісне явище. Певною мірою шок», – розповідав Перо Верзун після нашого від’їзду з колонії.
Такий формат, на мою думку, кращий, аніж якийсь семінар про правовий захист для молоді, тренінг чи ще якась форма розвитку правової свідомості. Ці молоді хлопці мають право на культуру, треба допомогти їм бачити щось прекрасніше, ніж вулиці, бруд і насилля, а потім – паркани виправної колонії. Члени Асоціації фахово займаються правовим захистом проблемних категорій населення, допомагають цим підліткам реабілітуватися. Наш виступ був лише маленькою частинкою проекту організації у справі правового захисту неповнолітніх. Проте навіть така подія, я сподіваюсь, донесе до їхніх світлих і не дуже голів, що краще життя є, і воно ще попереду. І їх згодом ніхто не обмежуватиме у свободі обирати, що їсти, пити, одягати, куди ходити. Сподіваюся, ми стали для них подихом чогось нового і, можливо, незнаного.
Наступного року Асоціація знову організувала поїздку до них: вони чекали на нас.
Про автора: лауреатка конкурсу «Словами за права»
Конкурс«Словами за права» організували Посольство Франції в Україні, журнал «Український тиждень», інтернет-портал LB.ua та газета «День». У ньому могли взяти участь студенти денної форми навчання, які писали журналістські матеріали на тему захисту прав людини.