Олімпійські ігри у Лондоні 1908 року вперше відзначились церемонією, коли прапороносці від кожної країни на честь короля Едуарда VII проходячи повз його місце на стадіоні мали приспускати прапор. Але американський прапороносець Ральф Роуз відмовився це зробити. З тих пір американські спортсмени більше не приспускали свій прапор на жодних іграх. Крім того Фінляндія, яка на той час перебувала під контролем Росії, вирішила йти на церемонію відкриття без прапора. А спортсмени Північної Ірландії бойкотували змагання тому, що Англія відмовилася надати території незалежність.
Під час Олімпійських ігор в Берліні в 1936 році Адольф Гітлер планував продемонструвати перевагу арійської раси на практиці. Проте всі плани зруйнувались, коли афро-амеркианський легкоатлет Джессі Оуенс завоював чотири золоті медалі під час змагань. Відмовляючись визнати ще одного афро-американського атлета, стрибуна та золотого медаліста Корнеліуса Джонсона, Гітлер привітав лише німецьких володарів медалей. А коли Міжнародний олімпійський комітет повідомив Гітлеру, що він має привітати всіх призерів або не вітати жодного, той обрав останнє.
Ігри в Мельбурні у 1956 році теж пройшли неспокійно. Ще до початку кілька країн оголосили бойкот. Китай бойкотував ігри через участь спортсмена з Формози (Тайвань), а представники Єгипту, Іраку та Лівану не приїхали на ігри на знак протесту проти вторгнення Ізраїлю на Синайський півострів. Напруженими в цей час були відносини між СРСР та Угорщиною. Низка країн закликали МОК скасувати ігри, але президент Олімпійського комітету на це не погодився. Іспанія, Швейцарія та Нідерланди бойкотували ігри через придушення СРСР Угорської революції.
Найгострішим моментом ігор став матч з водного поло між Угорщиною та Росію, коли російський спортсмен вдарив угорського кулаком в око. Через обурення глядачів цим інцидентом матч довелося зупинити.
За десять днів до Олімпіади у Мексиці в 1968 році столицю Мехіко охопили зіткнення поліції та студентів, які вийшли на мітинги. Не в змозі владнати ситуацію мирно мексиканська армія почала розстрілювати натовп. Вбито сотні студентів. Крім того Олімпіада відбувалися на тлі активізації руху за громадянські права та через кілька тижнів після вбивства Мартіна Лютера Кінга. Тому спортсмени неодноразово під час змагань піднімали питання та намагалися демонструвати свій протест проти расової дискримінації.
Ігри в Мюнхені в 1972 році, які мали стати святом для повоєнного світу, теж відмітились кривавими епізодами. Під час ігор вісім членів руху «Чорний вересень», пов’язаного з Лігою визволення Палестини, штурмували будинок, де жила ізраїльська делегація, убивши двох членів команди та ще взявши в заручники ще дев’ятьох, яких обіцяли звільнити в обмін на 200 палестинських ув’язнених. Ігри припинили на один день, що провести панахиду за загиблими.
Під час Олімпіади в Монреалі у 1976 році розгорнулось кілька політичних скандалів. Канадські українці кілька разів проводили демонстрації проти радянського влади та палили радянський прапор. Більша частина Африки – 30 країн бойкотували ігри через расизм, що вплинув на рішення МОК не дискваліфікувати команду Нової Зеландії. Так, Нова Зеландія відіслала свою команду з регбі до Південної Африки, яка на той час вже 10 років як не мала право брати участь у змаганнях через політику апартеїду.
Після радянського вторгнення в Афганістан в грудні 1979 року США направили в МОК листа з вимогою скасувати, відкласти чи перенести проведення ігор, запланованих на наступне літо в Москві. Коли МОК відмовився це зробити, США прийняли рішення про бойкот. Загалом змагання тоді бойкотували 65 країн.
У свою чергу СРСР бойкотував олімпіаду в Лос-Аджелесі в 1984 році. Суперечливим моментом змагань стало також включення південноафриканської атлетки Золи Бадд з Південної Африки в 300-метрові перегони у той час як її країні заборонили брати участь через санкції пов’язані з апартеїдом.
