Можна вигадати безліч варіантів розвитку науки в Україні, в яких вона зійде майже нанівець за наступні десять років, і лише за кількох умов ця галузь розвиватиметься. Ці умови дуже прості — збільшення фінансування і зміна державної політики щодо наукової діяльності. Та виконати їх насправді непросто. Щоб змоделювати, що буде через десятиліття, необхідно розуміти, від чого ми відштовхуємося — чим зараз живе наука в країні та які є спроби подолати наявне скрутне становище.
Наразі й наукова галузь загалом, і НАНУ як головна наукова установа країни переживають погані часи. Головна проблема — брак грошей. Законом «Про наукову і науково-технічну діяльність», який ухвалили у 2015 році, установлено мінімальне фінансування дослідницьких розробок на рівні 1,5% ВВП. Проте реальний відсоток за останнє десятиліття тільки падав — від 0,33% ВВП у 2010 році до приблизно 0,17%. Разом з інвестиціями з бізнесу цей показник ледь сягає 0,5% ВВП. Для порівняння, у Польщі видатки на науку у 2020 році становили 1,32% ВВП — цей показник поступово зростає з мінімуму в 0,55% у 2006 році. У Європейському Союзі видатки становлять 2,1%, а витрати на одного науковця (зарплатня, інфраструктура, оплата поїздок) — $176 тис. проти $8,8 тис. в Україні.
Двократне падіння й так невеликого фінансування призвело до відтоку кадрів з науки. Лише за 2015–2018 роки кількість наукових працівників у країні зменшилася з 90 тис. до 58 тис. осіб. Кількість працівників Відділення фізики і астрономії НАНУ, за даними, які оприлюднив президент академії Анатолій Загородній, знизилася з 5 тис. осіб у 2010‑му до 3,2 тис. у 2020 році. Падіння на 40%! Катастрофічна ситуація з молодими науковцями. Якщо у 2010-му в академії було 3122 науковці віком до 35 років, з них 1431 кандидат наук, то у 2020-му — 1625 та 976 науковців відповідно (див. «Утрата майбутнього»). Молодь не йде в науку й водночас іде з науки. Причина — відсутність умов праці: низька зарплатня й погана, застаріла матеріальна база. Середня заробітна плата торік становила 9668 грн. Хоча в гривнях з 2016 року вона зросла більш ніж удвічі, але таке зростання оманливе. Фінансування академії, пораховане в середньоукраїнських зарплатах, з 2008 року знизилося в чотири рази, хоча в абсолютних величинах воно нібито зростає (див. «Сумна перспектива»).
Продовжити ці тренди неважко. Відсутність молодих кадрів за десять років призведе до того, що люди, які впродовж цього часу підуть з науки через похилий вік, не матимуть заміни. З такими темпами через десять років у науці ще буде працювати певна кількість людей, проте колапс окремих галузей настане раніше, коли кількість співробітників впаде нижче за певну межу. Добре налагоджена наукова екосистема дуже складна. Вона потребує спеціалістів з різних галузей — хтось здійснює теоретичний аналіз, хтось займається експериментами, хтось готує необхідні матеріали, як-от реактиви. А ще є багато техніків, лаборантів, інженерів з суто технічними функціями, без яких ніяк. Якщо певні ланки цієї екосистеми відпадуть, робота всіх інших ускладниться. Частково це можна нівелювати міжнародною співпрацею, але це підвищує часові та грошові витрати. Адже замовити реактиви з Німеччини, оформити необхідні документи й усе розмитнити значно складніше, ніж купити реактиви в лабораторії в українському місті.
Наочно розрив таких ланцюжків показала пандемія коронавірусної хвороби. Виявилося, що в Україні просто немає можливості досліджувати вірусні геноми, що є рутинною справою в країнах із достатнім рівнем фінансування науки. Тому про наявність в Україні штаму «Альфа» (відомого також як «британський» штам) наприкінці зими ми дізналися з Німеччини, куди відправили 200 вірусних зразків для секвенування. Розуміння динаміки коронавірусних штамів, що циркулюють в Україні, є питанням державної безпеки, та лише нещодавно в Інституті молекулярної біології і генетики почали здійснювати такі дослідження. Саме там вперше виявили потрапляння в країну штаму «Дельта» — у двох жінок, які приїхали з Росії. Наразі наявних потужностей вистачає лише для точкового аналізу штамів в обраних регіонах, про розуміння динаміки поширення цих штамів не йдеться — це питання грошей, обладнання і спеціалістів. Усіх трьох елементів не вистачає.
У необхідності мати сильну армію суспільство й держава переконалися з початком ініційованої Росією війни. І на її розбудову нарешті почали виділяти кошти. Пандемія багато в чому також є війною проти непомітного, але всеосяжного ворога. І профільні науково-дослідні інститути — важлива ланка в цій війні. Та виявилося, що питань науки держава в особі вищих чиновників зовсім не знає. Яскравий приклад — обіцянка президента Володимира Зеленського нагородити винахідника вакцини проти коронавірусної хвороби мільйоном доларів. Ця теза ілюструє повне нерозуміння Зеленським і його радниками науково-технічного циклу, адже щоб створити ефективну сучасну вакцину потрібні мільярди доларів інвестицій в інфраструктуру, потужна наукова екосистема, певна кількість висококласних дослідників, обладнання й матеріалів. До того ж не існує одного «винахідника» вакцини — це завжди робота великих колективів.
Читайте також: Стартапи, народжені пандемією
Важливим кроком у подоланні проблем науки в Україні став запуск Національного фонду досліджень, передбаченого ще Законом «Про наукову і науково-технічну діяльність» від 2015 року. Фонд запустили лише торік, до того ж його фінансування в перший рік роботи становило лише чверть від передбаченого законом — близько 250 млн грн проти 1 млрд грн. Та й за ці гроші довелося поборотися — попередньо планували розподілити 500 млн грн на гранти для дослідників, проте уряд мав намір забрати всю цю суму для подолання наслідків пандемії коронавірусної хвороби. Мета цієї фундації — підтримувати сильні наукові групи та дослідження молодих учених. Структура фонду досить складна й навмисне продумана так, щоб нівелювати можливості для непрозорих домовленостей і виділення грантів «для своїх». Наразі він незалежний від органів влади і його успіх залежатиме від змоги відстояти це (див. Тиждень, № 29/2021). Проте навіть декларований 1 млрд грн (на цей рік фінансування становить близько 680 млн грн) — це крапля в морі, рятувальне коло для деяких наукових груп, яким вдасться зберегти ефективну діяльність. Успішна робота НФД упродовж десяти років, можливо, навіть примножить кількість сильних груп, проте без підвищення базового фінансування вони будуть оазами в пустелі. Насправді таку фундацію потрібно було створити вже давно — у тій самій Польщі аналогічний Національний науковий центр працює з 2011 року. Згідно зі звітом за 2019 рік, він розподілив 1,27 млрд злотих грантового фінансування (близько $330 млн — в 13 разів більше за цьогорічне фінансування НФД). Окрім нього з 1991 року в країні діє Фонд польської науки, що розподіляє приблизно $40 млн щорічно.
Активна міжнародна співпраця — ще один фактор, що може посприяти розвитку чи принаймні збереженню активної науки в нашій державі. Адже немає окремої української науки, а є наука, яку роблять в Україні. Ефективні наукові групи наразі працюють у колабораціях із закордонними колегами. Нерідко НДІ країн ЄС, Америки чи Японії безплатно діляться з нашими установами дослідницьким обладнанням, адже підсилення українських колег їм також на руку. Проте часто такі обміни супроводжує бюрократична тяганина з нашого боку. Успішним кроком щодо розв’язання цих проблем може стати законопроєкт № 5499, який наразі розглядає Верховна Рада, — про звільнення наукового обладнання, реактивів чи зразків від ввізного мита. Наразі МОН веде переговори про залучення України до програм «Горизонт Європа» (2021–2027) та «Євратом» (2021–2025). Участь у цих програмах відкриє нашим науковцям можливості подаватися на європейські гранти.
Шанси на успіх має проєкт інноваційного парку «Академ.Сіті». Його реалізують за участі Київського академічного університету, кількох НДІ НАНУ, а також німецького технологічного парку Adlershof, берлінського Університету ім. Гумбольдта та Федерального міністерства освіти і наукових досліджень ФРН. «Академ.Сіті» має на меті створювати високотехнологічний продукт з подальшою комерціалізацією, за його основу взято німецький Adlershof — науково-технологічний парк, заснований ще в 1991 році. Наразі він є одним з найкращих світових прикладів взаємодії науки та бізнесу.
Окрім того, що міжнародна співпраця безпосередньо впливає на якість досліджень в Україні, є й опосередкований вплив. Завдяки цьому українські науковці переймають цінності західної науки — відкритості й академічної доброчесності, адже співпраця з іноземними колегами на інших засадах неможлива.
Отже, чи функціонуватиме успішно наука в Україні за десятиліття, залежить від багатьох чинників, насамперед від поступового збільшення державних видатків принаймні до 1% ВВП, від діяльності Національного фонду досліджень, його незалежності та прозорості, від проєктів, що реалізуються спільно із закордонними колегами. Це потребуватиме й зусиль науковців, і зміни підходу державної влади, яка має розуміти, що кошти на науку — не благодійність, а запорука розвитку й становлення України.