Здається, що зібрати за гроші людей і позвозити до Києва – це найпростіше, що їм спало на думку. Але я так не думаю. Хтось дуже постарався, аби саме таку ідею пробити, бо на цьому легко заробити. Коли відбувається така масштабна акція і рекрутуються відповідальні за збір бажаючих „постояти” з прапорами, то гроші циркулюють мішками і мішечками. І тоді усі від найнижчого сотника до найвищого „атвєтствєнного” хутенько ці гроші розтягують. А відтак і відбуваються ті драматичні сцени, коли обдурені люди вимагають оплати і перекривають шосе.
Хтось непогано заробив на цьому, але що заробив Янукович і його партія? Кияни ще більше зненавиділи „донецьких”, які перетворили їхні подвір’я на „лєжбіщє тюлєнєй” і безкоштовний туалет, а вся Україна переконалася, що добровільно на цей мітинг прийшли хіба одиниці. Ну, можливо, десятки, але точно не тисячі.
Коментарі, які почули журналісти з вуст „полум’яних антифашистів” свідчать самі за себе: „Я не знаю, есть ли фашизм. Я пришел денег заработать"; "Мне срать – я за деньгами пришел".
Їдучи у метро тієї неділі, я розговорився з літнім чоловіком, який прибув з села на антифашистський мітинг разом зі ще двома десятками селян. Я поцікавився, чи він помітив десь у нас прояви фашизму. Він відмахнувся: „Та яке там…” А його товариш додав: „А я й не протів. Хай би й був. Може порядку було б більше. А то такий бардак розвели”. Перший погодився: „Да, за німця хоть порядок був”.
Перед зупинкою „Театральна” усі вони заметушилися, почали одне одного скликати і рухатися до виходу. Я пішов за ними. Дорогою запитав: „А де ми збираємося” – „А ви шо – з нами?” – „Нє. Просто я своїх загубив”. – „Нас будуть стрічать на виході з метро. То ви спитайте у тієї жінки, де ваші”. – „У якої жінки?” – „Ну, тієї, шо там буде стоять із зеленим зонтіком”.
Читайте також: Антифашистська прогулянка регіоналів
Дама „з зонтіком” справді стояла в оточенні людей, які прибули раніше, і пояснювала до кого треба йти, щоб реєструватися і „получить жетони”. Усе це були люди літнього віку і з сіл.
Виходить за досить малі гроші можна завиграшки найняти десятки тисяч людей для простого стояння, а за скільки можна найняти бандюків у ролі „спортсменів”?
Богословська уже не раз із душевним надривом волала про те, що Україні загрожує фашизм і щоразу при цьому нагадувала, яким чином Гітлер прийшов до влади: «Вот так и сейчас все происходит. Гитлера к власти привели интеллигенты и евреи». Як бачимо, дуже тонкий натяк на те, хто зараз відповідальний за прихід до влади „Свободи”. З інтелігентами ясно: Ю. Михальчишин („Кінчай знімати! За…бав!”), І. Мірошниченко (Куніс – жидівка), Ю. Сиротюк (Гайтана – не достойна представляти Україну). Тут справді інтелігенція так і пре. От із євреями не зовсім ясно. Бажано, щоб Богословська оголосила весь список.
Але парадокс у тому, що у нас нема не те що кандидата на Гітлера, а навіть кандидата на Геббельса.
Регіонали усю свою пропаганду спрямували на людей недалеких, для яких „фашизм” – поняття універсальне, бо це і німецькі нацисти, і УПА, і ОУН., і „Нахтіґаль”, і „Свобода”. Волаючи про те, що „ми ж знаємо, скільки зла приніс нам фашизм”, вони насправді виголошують абсолютні нісенітниці, бо фашизм якраз не приніс нам жодного зла. Фашизм був у Італії, Іспанії, Португалії, але у Німеччині був націонал-соціалізм.
Але є одна суттєва річ. За нацизмом і фашизмом стояла потужна ідеологічна сила. Їх підтримували філософи рівня Мартіна Гайдеґґера, письменники світової слави – Габріеле д’Анунціо, Кнут Гамсун й Езра Павнд. Одним із прихильників фашизму був і український письменник Ростислав Єндик, який написав біографії Гітлера і Муссоліні.
Читайте також: Антифашизм заміть покращення
Відповідно антифашистські сили у Європі теж опиралися на потужний інтелект багатьох визначних мислителів та письменників.
А що маємо за плечима регіоналів та свободівців? Жодного поважного інтелектуала. Жодного значного письменника. З балакаючими головами теж проблема, бо як ті, так і другі не можуть виставити на загальний огляд більше п’яти-шести осіб з підвішеним язиком.
«Партия регионов неоднократно предупреждала об угрозе неофашизма в Украине, – читаємо у черговій агітці. – Сегодня все громче раздаются нацистские призывы к физическому насилию и террору по отношению к инакомыслящим, людям другой веры, национальности, языковых традиций”.
Однак усе це насправді стосується не „Свободи”, а самої Партії регіонів. Ось де фашизм!
Візьмімо лише один пункт: „людєй другой вєри” і недавній Великдень.
Великодні свята комусь навіюють чистоту думок, сонячний настрій і бажання чинити добро. Але є люди, в яких саме на свято закипає лють. Дивно, але це не хто інші, як попи. Називати їх священиками язик не повертається.
У мене таке враження, що московське православ’я поступово перетворюється на іслам. Бо тільки заходячи до мечеті, тобі пропонують, якщо ти в міні-спідничці, загорнути ноги тканиною. А якщо ти з голими плечима, то на плечі і на голову накинути хустку.
Те саме у церквах і лаврах УПЦ(МП). Ба ще гірше, бо на тебе ще й можуть накричати, як на моїх знайомих у Почаївській лаврі, яку захопили уже навіть не московити, а молдавани.
Щоб набрати води зі святого джерела з-під стопи Богородиці знайомі змушені були відбути справжній допит. Монах зі скуйовдженою бородою і гнівним обличчям грубо й нетактовно на жахливій общєпонятній мові допитувався, до якої вони церкви ходять, як звати священика і т. д. А вони, як Штірліц у тилу ворога, будучи греко-католиками, змушені були викручуватися.
Моя своячка з Рогатина віддалася за вдівця з Вінничини. Своячка мала свою дитину, вдівець мав двох та ще й народилося спільне маля. І ось прийшли вони усі на Великдень до причастя. На Вінничині, як і в решті центральної та східної України, релігійні свята чиста формальність. Жодної святковості як у Галичині. А однак місцевий піп не вчинив формально. Він відмовив у причасті хлопчикові, який був хрещений в Галичині.
Можете уявити собі стан цього малюка, коли усіх дітей причащають, а його – ні!
За прикладом ненависті до „язикових традіцій” теж далеко ходити не треба. Це і Богословська, яка обурювалася, що Пушкіна „перевели на немыслимый украинский язик”, і Лєвчєнка, який узагалі заперечував право української мови на існування, і Табачнік, і Калєснічєнка, і ціла зграя різних бузин, чалєнок і т. д.
Читайте також: Режим Януковича тяжіє до м'якого авторитаризму
До цього додаймо зрощення влади і бізнесу, влади і криміналу і маємо усі ознаки регіонального фашизму, який опирається на тоталітаризм. За твердженням підручника з політології характерні риси тоталітаризму такі: „сильно централізована, моністична структура влади, в якій панівна група не несе відповідальності перед виборним органом”;
„монопольний політичний контроль над економікою та іншими сферами суспільства”;
„влада належить масовій політичній партії, організованій недемократично довкола лідера; влада партії забезпечується шляхом її зрощення з державними органами й повного одержавлення суспільства”;
„терористичний поліцейський контроль за поведінкою громадян”;
„вимога до громадян активно виявляти відданість і підтримку режиму”;
„громадсько-політичні, недержавні організації існують формально, стають продовженням тих чи інших державних або партійних організацій, їхня діяльність докладно регламентується”;
„монопольна, деталізована ідеологія, що легітимує режим й обґрунтовує його історичну місію”.
Упізнали? Це саме та країна, де живемо ми.