Так, він точно буде цікавий в майбутньому для вивчення політтехнологам, але зараз, якраз в сумнівні роковини того дійства (нагадаю, то було 11 травня) якось згадалось, як багато ж було версій в тих, хто таки прийшов на умовні виборчі дільниці, за що ж саме вони ставлять хрестик.Перебуваючи тоді на Донбасі не міг повірити, як багато може бути інтерпретацій щодо питання з варіантами відповіді тільки «так» або «ні».
Федерація – термін, який за шкільною програмою учні мають вивчити в курсі «Право» в дев’ятому класі. Так співпало, що буремною весною 2014 я якраз закінчував відповідний клас і на уроках нам впевнено казали, що Україна є унітарною державою, та аж ніяк не федеративною. Але від цього терміну сховатися лише за шкільною партою не вдалось, бо певній кількості місцевих мешканців, які під впливом подій на майдані теж відчули потребу хоч якихось змін, машина російської пропаганди ефективно вклала в голови федералізацію, як якусь нав’язливу ідею, найкращий варіант цих самих змін. Але от пояснити що воно таке, та федералізація – забули, тому варіацій було багато. Щиро дивувало, що розуміння цього процесу, як зміну територіального устрою в Україні, створення автономних суб’єктів федерації було в явній меншості. А от якась «федералізація Донбасу» – будь ласка, ледве не на кожній лавці з бабцями це словосполучення обов’язково було на порядку денному. Мені розуміється це як абсурдне створення в регіоні окремої федерації з, наприклад, Горлівським автономним округом, Єнакіївським краєм і т.д. Але прихильники цієї концепції пояснити насправді що воно таке в їхньому розумінні не могли, головне, що це «дозволить припинити годувати всю країну».
Більш радикально настроєні адепти «русского мира» йшли голосувати за приєднання Донбасу до Росії. Хоча очевидним було те, що ніхто в РФ не збирався повторювати кримський сценарій на Сході України. Риторика була більш ніж конкретною – росіяни своїх, звичайно, не кидають, але про приєднання і не мрійте. Конфлікт, кривава рана на тілі української держави та платформа для збереження контролю над владою в Києві, та аж ніяк не Донбас, як територія, були головною метою агресора. Якби ж це тільки розуміла та частина людей, що були впевнені в тому, що ставлять хрестик у фейковому папірці і голосують, уявіть собі, за мир! І саме тому більшість з них не вважає, що своїм візитом на референдум зробили щось погане для України. За їх логікою голосували ж за мир, нічого кримінального.
Читайте також: У Краматорську голові виборчкому повідомили про підозру в організації псевдореферендуму
Але по факту прийшла війна. Хоча, звичайно, що автомати, танки, гармати, найманці були напоготові й так і навряд чи хрестик навпроти «так», поставлений умовною бабою Манею, чи ще кимось кардинально змінив хід історії. Та й докази високої явки у вигляді кадрів великих черг сумнівні – відкрили ж лише по декілька дільниць в багатотисячних містах. Але прикро від того, що мало хто на звільнених територіях Донбасу, навіть цілком інтегрувавшись в нову українську реальність, визнав себе такими, що просто не розібралися в ситуації та були введені в оману. Люди досі впевнені, що йшли тоді голосувати саме за свій варіант, та забули, що в тих папірцях питали про підтримку якогось, нікому не відомого, акту про державну самостійність ДонецькоїЛуганської народної республіки.