У жовтні цього року НАТО та Україна оцінюватимуть успіхи й прогрес останньої у справі реалізації Річної національної програми (РНП), основного інструменту співпраці сторін. РНП – документ амбітний і багатоаспектний. Там, по суті, сформульований увесь комплекс реформ, які Україні потрібно провести, щоб зберегти власну легітимність як особливого партнера НАТО та наповнити свою нинішню позаблоковість конкретним змістом – чіткою безпековою політикою, модернізацією та професіоналізацією армії тощо. Але це таке бурхливе море викликів, змін і складнощів, у якому країна, яка живе одним днем, може й потонути. Про реалії співпраці України з НАТО Тиждень мав змогу поспілкуватися із заступником генсека Північноатлантичного альянсу з політичних питань та політики безпеки Дірком Бренґельманном під час його останнього візиту до Києва.
Стратегії і конструкції
У.Т.: Сьогодні НАТО та Україна використовують термін «конструктивне партнерство» замість «стратегічного» для визначення рівня співпраці. Чому було обрано «конструктивне» замість «стратегічного»? Перше може вважатися загалом нижчим рівнем взаємодії.
Чесно кажучи, я не робив би великого наголосу на формулюваннях. Думаю, що це і стратегічне, і конструктивне співробітництво водночас. Я опікуюся співпрацею з Україною досить довго, для мене важливо бачити, що рівень політичного діалогу та практичної взаємодії не змінився – ми все ще досить багато робимо разом. Якщо говорити формальніше, то угода з Україною від 1997 року передбачає особливе партнерство. Його можна назвати як стратегічним, так і конструктивним. Коли ми говоримо про стратегічність, маємо на увазі і наш інтерес, і геополітичну ситуацію в країні. Ви важлива держава у важливому регіоні. Я вважаю, що рівень нашого інтересу має стратегічний характер. Ми також стратегічно зацікавлені у відносинах із Росією. Я хотів би додати, що для нас добрі відносини з Україною та її бажання мати хороші відносини з РФ не суперечать одне одному. Ми зовсім не проти останнього. Коли ми говоримо про стратегічне та конструктивне партнерство, це і маємо на увазі. Тож не треба надто зосереджуватися на словах.
У.Т.: Як ви бачите сьогодні місце Росії в системі європейської безпеки?
Ми розглядаємо Росію як важливого гравця європейської безпеки, це не викликає жодного сумніву. Ви знаєте, у нас є різні способи організації безпеки в Європі: є ОБСЄ, є співпраця між НАТО та Росією, є Рада НАТО – Росія, ми підписали з цією країною Основоположний Акт 1997 року. Нині докладаємо великих зусиль до обговорення такого питання, як співпраця щодо протиракетної оборони. Тобто намагаємося активізувати свою взаємодію з РФ. Є ще один додатковий рівень відносин, який на сьогодні є важливішим для України: з одного боку, вона вирішила для себе, що її мета – європейська інтеграція. З іншого – незалежно від політики позаблоковості хоче і далі ефективно співпрацювати з НАТО. Це ваше рішення, ми цілковито підтримуємо його. Ми, своєю чергою, робимо все можливе. Для цього є різні інструменти. План дій щодо членства (ПДЧ) – це інший інструмент. З Україною маємо особливе партнерство, маємо Комісію Україна – НАТО, Річну національну програму. Це найважливіші інструменти нашої співпраці.
У.Т.: Яку роль може відіграти Україна в системі європейської протиракетної оборони?
Це проект, який потребуватиме чимало часу як усередині НАТО, так і для перемовин із росіянами. На останньому саміті в Лісабоні ми сказали, що готові обговорювати його з нашими партнерами. Зробили це з Україною і готові продовжувати.
У.Т.: Близько однієї шостої заходів, передбачених у цільових планах, за якими Україна співпрацювала раніше з Альянсом, були спільними для обох сторін, тобто ваша організація могла якимось чином впливати на їх реалізацію. Якщо ми говоримо про План дій щодо членства, то там передбачені чіткі механізми оцінки НАТО досягнутих країною-учасницею результатів. А як щодо Річної національної програми? Як багато заходів, проектів тощо мають спільний характер і відповідно НАТО може мати важелі впливу на них?
Це дуже відрізняється від того, що називається цільовими планами. Якість РНП є вищою, якщо можна так висловитися. У цільових планах ми говорили про спільні заходи, деякі з них мали суто практичний характер. Щодо РНП, то ваша сторона розробляє програму реформ, ставить перед собою цілі, а ми надаємо дорадчу допомогу, підтримку, щоб посприяти Україні в їх досягненні. Ми робимо це на ранньому етапі розробки згаданих програм, а потім наприкінці циклу проводимо оцінку. Але всім керує ваша сторона: сама ставить цілі, сама досягає їх. Природа такої роботи відрізняється від цільових планів. У цьому сенсі такий підхід ближчий до тих РНП, які країни виконують у межах ПДЧ. Ми маємо власні організаційні структури для співпраці з Україною, маємо Комісію Україна – НАТО. Ваша держава – одна з трьох, з якими ми підтримуємо спеціальні відносини. Крім неї це Росія, Грузія. Країни з ПДЧ потрапляють під іншу спільну парасольку.
У.Т.: І все ж таки чи має НАТО можливість контролювати те, як країна виконує ті чи інші зобов’язання за своєю РНП?
Я би дуже не хотів вживати слово «контроль». Ми надаємо дорадчу допомогу, консультуємо, даємо спільну оцінку, тобто наші відносини не є такими, коли одна сторона контролює іншу. Хочу сказати, що коли ваш уряд заявив, що обирає політику позаблоковості, він одразу ж зауважив, що надалі хоче співпрацювати й мати вищий рівень політичного діалогу з НАТО. Ми віримо вашій владі на слово, поки що так і відбувається. Україна, наскільки я пригадую, є єдиним нашим партнером, який брав участь у всіх операціях під проводом Альянсу, за винятком кампанії у Лівії. Тож це не контроль, а діалог. Контроль – неправильний термін у цьому випадку.
У.Т.: В українській РНП є два цікавих положення. В одному йдеться про те, що потрібно розробити «механізм консультацій» із членами НАТО у разі загрози нашому суверенітету та територіальній цілісності. В іншому – що Україна не виключає можливості звернення до інших держав та міжнародних організацій по військову допомогу. Що це означає на практиці? Це стандартні загальні формулювання чи було принципово записати їх у РНП саме для України?
Це не є унікальним. Варто почати з основ. Україна – учасниця програми «Партнерство заради Миру» (ПЗМ). У Рамковому документі ПЗМ є параграф 8, у якому зазначено, що ми відкриті до консультацій зі своїми партнерами, коли виникає спільний стратегічний інтерес. Закріпили це і в Стратегічній концепції Альянсу. Займаємося цим у Комісії Україна – НАТО досить глибоко, обговорюємо питання, які зачіпають інтереси країни. Сьогодні ці консультації тривають.
У.Т.: Чи передбачається якась особлива співпраця між НАТО та Україною під час проведення Євро-2012?
Кілька місяців тому відбувся візит генерального секретаря НАТО Андерса Фог Расмуссена до Києва, він обговорював це з урядом, потім ми мали спеціальну місію із зазначеного питання. Цього місяця до України приїде група експертів, яка проведе дорадчу роботу в співпраці з Міністерством охорони здоров’я, Міністерством надзвичайних ситуацій тощо, тобто за деякий час ми можемо досягти порозуміння стосовно того, що Україна хоче від нас отримати й що ми можемо зробити. Наразі тривають детальні обговорення, причому не в одній галузі, а в багатьох.
Армія, баланс і потенціал
У.Т.: Чи говорить сьогодні з вами українська сторона про якісь конкретні плани переходу на повністю професійну армію?
Передусім хочу сказати, що навіть з-поміж членів НАТО немає єдиного підходу до цього питання. Є, приміром, такі країни, як моя рідна Німеччина, де тільки нині приймають рішення переходити на повністю професійну армію, до цього був призов. Не думаю, що таке рішення буде прийнято в Україні в найближчому майбутньому. Воно потребуватиме часу, і ми можемо допомогти, оскільки члени Альянсу мають досвід у цьому питанні. Але спочатку країна має розробити певні доктрини. Я знаю, що наразі відповідна робота триває, і лише тоді, коли ви випрацюєте свою політику безпеки та воєнну доктрину, можна переходити до наступного етапу. На ньому треба вже визначитися з характером та кількісним складом війська для того, щоб воно могло виконувати свої завдання. Наразі ви перебуваєте на першому етапі – етапі розробки власних стратегічних документів.
У.Т.: У РНП ідеться про те, що Росія та Україна досягли балансу інтересів, прийнявши рішення продовжити перебування Чорноморського флоту в Криму на 25 років. За оцінкою Альянсу, в цьому рішенні справді був забезпечений баланс інтересів?
По суті, це була угода між двома суверенними державами, тому ми не можемо коментувати її – документ, який підписав український уряд із російським. У цьому сенсі мені не хотілося б давати детальну оцінку, оскільки це суверенне рішення. Ви мене запитували про консультації щодо проблем безпеки. Ми справді обговорювали безпеку в Чорноморському регіоні у ширшому контексті. Думаю, ваша країна робить вагомий внесок у зміцнення безпеки в згаданому регіоні. Але я не хотів би говорити детально саме про цю угоду.
У.Т.: Ви могли б уточнити, який саме потенціал має Україна в Чорноморському регіоні?
Є різні елементи. По-перше, Україна брала досить активну участь у житті євроатлантичної родини, так би мовити, співпрацювала з країнами, які мають вихід до Чорного моря і є членами НАТО, а також із тими, що мають такий вихід і є партнерами Альянсу. У Чорноморському регіоні серйозні зв’язки з НАТО, якщо поглянути, які саме країни до нього належать. І всі, хто допомагає зменшити напруження в ньому, сприяє і його безпеці. Україна якраз це робить.
У.Т.: Насамперед потрібно звернути увагу на врегулювання ситуації в Придністров’ї?
Я не говорю конкретно про Молдову. Щодо врегулювання ситуації в Придністров’ї, то там беруть участь і росіяни за формулою «5 плюс 2». Ваша країна долучалася до цієї роботи й відіграла досить конструктивну роль у цьому питанні також.
У.Т.: Як згортання демократії в Україні, зокрема й процеси над опозиційними політиками, найвідоміший – над Юлією Тимошенко, може вплинути на відносини НАТО й України?
Ви згадали справи, головним чином одну справу, яка привертає увагу інших країн і яку висвітлюють медіа. Певна річ, під час моїх зустрічей я також порушу це питання, але не хотів би зупинятися на деталях. Скажу тільки, що в РНП є елементи верховенства права, демократії. Саме на такій основі обговорюватимуться ці питання (інтерв’ю було записано напередодні зустрічей Дірка Бренґельманна з українськими високопосадовцями. –Ред.).
У.Т.: Як довго Альянс залишатиметься в Лівії? І чи опікуватиметься він безпекою іноземців, які там залишаються?
Сподіваюся, що обставини не змусять нас бути задіяними в цій операції дуже довго. Однак ще є війська, які залишаються лояльними до Каддафі, вони застосовують зброю, що може загрожувати цивільному населенню. Але ця операція здійснюється з моря та з повітря, у нас немає там наземних військ. Повертаючись до вашого запитання, наголошую: ми не присутні на суходолі. Хочу додати: лідери Національної перехідної ради постійно повторюють, що поважатимуть права іноземців та недоторканність їхніх помешкань, а не лише посольств, а також казали, що не проводитимуть політики реваншизму й хотіли б, аби їхня країна була включена в життя світової спільноти й мала нормальних державних службовців. Вони винесли певні уроки із ситуації в Іраку. У вашої держави від самого початку були побоювання щодо безпеки українців, які там перебувають. Кораблі пропонувалися іноземцям для евакуації – міжнародна спільнота виявила там свою солідарність. І під час воєнної операції вона була досить активна й успішно вирішувала гуманітарні проблеми, забезпечуючи прохід кораблів та гуманітарні авіарейси. Міжнародна організація міграції також могла надсилати свої кораблі, щоб забирати людей. Там усе ще залишається чимало іноземців, але багатьох ми змогли вивезти. Хотів би сказати одну річ, дуже важливу в цій операції, бо час від часу на нашу адресу лунає критика. Ми зробили за резолюціями Ради Безпеки ООН усе можливе, щоб уникнути жертв з-поміж цивільного населення під час авіаційних атак. Це, як на мене, було найважливішим завданням. Наша місія – захистити населення. Літаки могли вдарити по певних цілях, але ми не були впевнені, наскільки близько вони до житлових будинків. Кажучи технічно, ми могли б досягти військового успіху швидше, але робили все можливе, щоб уникнути цивільних жертв. Це було нашою політичною метою.