Епплбом? Снайдер? Белтон? Чи, може, щось із Достоєвського, Солженіцина? Путінська війна в Україні багатьох спонукала (щоправда трохи запізно) зацікавитися верхівкою і системою прийняття рішень Росії. Для загального уявлення можу порадити книжки моєї подруги Енн Епплбом («Гулаг» (Gulag, 2004), Тімоті Снайдера («Криваві землі» (Bloodlands, 2010) і Кетрін Белтон («Люди Путіна» (Putin’s People, 2020). Тимчасом, проникаючи у складний душевний світ персонажів на сторінках великих російських романів і дізнаючись про справжнє обличчя сталінізму від найвідомішого дисидента Радянського Союзу, можна робити висновки, проводити паралелі й порушувати важливі питання.
Однак для інформативного експрес-ознайомлення з кухнею Кремля, я наполегливо рекомендую подивитись «Клан Сопрано» (The Sopranos).
Дія цього відзначеного численними преміями американського кримінального серіалу відбувається не в Москві, а в Нью-Джерсі. Головний герой — старий гангстер Тоні Сопрано. Він тусить із поплічниками в пошарпаному нічному клубі, а не в Кремлі. Вони займаються рекетом, а не керують ядерною наддержавою.
Проте паралелі вражають. І там, і там гангстери збирають «ренту» (економічний жаргон на позначення незароблених прибутків), погрожуючи силовими методами. Американські бандити наживаються на ресторанах і будівництвах. Кремль збирає данину в галузі природних ресурсів і вибиває хабарі в людей, які взаємодіють з державними установами. Потоки коштів надходять згори вниз: збагачують лідерів у верхівці, а ті своєю чергою підкуповують прихильників і фінансують залякування суперників.
Читайте також: Токсини
І сопранівські, і кремлівські лиходії — непривабливі: жорстокі, лайливі, скандальні й вульгарні. Вони підтримують свою легітимність і дисципліну за рахунок викривлених кодексів честі, заснованих на міфологізації історії й етнічній та мовній зверхності. У Нью-Джерсі мафія виправдовує створення паралельних владних структур утисками, яких зазнали італійські іммігранти протягом попередніх десятиліть. А корумпований авторитаризм Путіна виправдовується травмами розпаду Радянського Союзу й хаотичних 90-х в Росії. Ба більше, і Тоні Сопрано, і Путін захоплюються (нехай і вибірково) Другою світовою війною.
Мафіозні структури — лячні й міцні, але мають слабкості. Одна з проблем — внутрішнє суперництво. Політичні й правові інституції допомагають людям мирно врегульовувати конфлікти, і ті, хто програють справу, мусять вдовольнятися небажаними результатами. Натомість у світі, заснованому на кумівстві і статусних рішеннях, суперечки легко набувають ескалації, стають деструктивними і погано закінчуються. Тож параноя Путіна щодо його наближених має сенс. Так само, як (обережно, спойлер!) параноя Тоні Сопрано.
Інше вразливе місце — ззовні. У випадку Сопрано — це система кримінальних покарань США. Мафіозі можуть давати хабарі або залякувати людей. Можуть вербувати поступливих політиків або нечистих на руку копів. Утім значно складніше доїти інституцію, за якою стоїть сила держави, включно з програмами захисту свідків, електронним спостереженням, законами про відмивання грошей і угодами про визнання винуватості. Мафіозні структури вразливі також тим, що в них легко проникнути. Їм важко зберігати свої таємниці. Людей може гризти сумління. Страх і жадібність слугують істотними, але не завжди вирішальними мотиваторами.
У випадку Путіна загрозою виступають демократичні правові держави і міжнародні організації. Вони стримують (нехай і не завжди ефективно) Росію у її прагненні погрожувати сусідам. Свобода, законність і гідність, якими інші країни прагнуть забезпечити своїх громадян, різко контрастують зі зневажливим ставленням Кремля до своїх підданих. Більшість людей погодиться на будь-яку альтернативу, аби не контрольоване мафією місто.
У випадку України постає небезпечна дилема. Росія не може дозволити південному сусіду здобути успіх. Що далі, то більше стає зрозуміло, що Путінській мафії це не до снаги. Одна справа закидати бандитів грошима і догоджати їм, й зовсім інша — іти за них воювати. «Може, у верхівці російська держава й схожа на фашистську, та їй бракує фашистського потенціалу для повномасштабної війни, — зазначає Снайдер. Українцям залежить на їхній свободі більше, ніж росіянам — на придушенні цієї свободи.