За двома зайцями. Чи можливо одночасно подолати бідність і здійснити «зелений перехід»?

Економіка
25 Січня 2023, 13:55

Цьогоріч Всесвітній економічний форум (ВЕФ) у Давосі справив неоднозначне враження. З одного боку, Клаус Шваб наголосив, що в умовах небаченої з початку ХХ століття кризи, ВЕФ повинен сприяти усвідомленню людством загрози глобального потепління – з тим, щоб активізувати заходи щодо захисту довкілля. З іншого боку, чільне місце на порядку денному ВЕФ – притому не перший рік – займає тема боротьби із бідністю. Але тут міститься перше – і далеко не останнє – внутрішнє протиріччя давоської адженди.

Більшість спікерів ВЕФ сходяться на тому, що боротьба із бідністю передбачає створення макроекономічного клімату, який дозволить збільшити споживання в когорті найбідніших, а також стимулювати зростання частки середнього класу. Наприклад, у Китаї, за різними оцінками, до середнього класу належить від 350 до 700 млн осіб, але для подолання нерівності цей показник має збільшитись не менш ніж до 800 млн. До аналогічного рівня має зрости середній клас Індії, а в країнах Африки – до 500 млн, причому в цих країнах середній клас ще не сформований взагалі. Однак, досягнення більш збалансованої соціальної структури прогнозовано спричинить до збільшення споживання ресурсів у цих країнах, а відтак – до зростання карбонового сліду, що суперечить задекларованим екологічним цілям.

Читайте також: Цінність стратегічного форсайту

Отож, якщо вірити ідеологам ВЕФ, національні уряди мають добиватись економічного зростання, лавіруючи між двома імперативами: боротьби з бідністю\нерівністю та змінами клімату. Але чи можливо узгодити ці цілі на практиці?

По-перше, однозначної кореляції між певною енергетичною політикою та її екологічними і соціальними наслідками не існує в принципі. І «політика чистої енергії», і стратегія, що передбачає використання викопних джерел палива, можуть мати як негативні, так і позитивні соціально-економічні наслідки залежно від конкретних способів їх втілення.

По-друге, політика того чи іншого типу може по-різному впливати на бідність і нерівність. Наприклад, надання економічної підтримки групам із низькими доходами може скорочувати бідність, але водночас – ще більше збагачувати групи з вищими доходами, таким чином збільшуючи фактичну нерівність між ними. Наприклад, стимулювання переходу на електромобілі та енергетичної модернізації будівель, як правило, скорочують бідність, адже дані сектори економіки дуже трудомісткі, а відтак передбачають створення нових робочих місць. Але скористатися прямими вигодами від цих стимулів легше буде саме заможним групам, оскільки саме вони або зайняті у виробництві технологічно складних виробів, або отримують субсидії при купівлі електроавтомобілів чи встановленні електрогенеруючих пристроїв відновлюваної енергії, таких як сонячні панелі чи теплові насоси.

І, по-третє, завжди має значення національний контекст. Наприклад, середній обсяг витрат домогосподарств на енергію, рівень володіння автомобілями або частка неформальної зайнятості на ринку праці конкретної країни можуть сильно вплинути на напрям і масштаб соціальних наслідків тієї чи іншої енергетичної політики.

Читайте також: Пристебніть ремені, світова економіка йде на посадку

Отож, не виглядає, що дилема може бути знята сама собою. І не схоже, що у Давосі знають, як узгодити обидві благородні мети. Певні «проривні» ідеї, озвучені на майданичку ВЕФ, не виглядають надто переконливими. Так, напередодні форуму у Давосі понад 200 «патріотичних багатіїв» закликали уряди всього світу негайно обкласти їх податком, щоб допомогти мільярдам людей, котрі потерпають від кризи вартості життя (сost-of-living crisis). Саме так група з 205 мільйонерів і мільярдерів з 13 країн світу, зокрема Ебігейл Дісней і актор Марк Руффало, пропонує розв’язати проблему «крайньої нерівності». У їхньому відкритому листі, оприлюдненому під назвою «Вартість величезного багатства», йдеться: «Історія останніх п’яти десятиліть — це історія багатства, яке текло лише вгору. Останніми роками ця тенденція значно прискорилася… Рішення очевидне всім. Ви, наші глобальні представники, повинні обкладати податком нас, надбагатих, і ви повинні розпочати цей процес вже зараз».

З одного боку, на користь такого рішення говорить статистика. Так, за підрахунками  організації Oxfam, з початку пандемії COVID-19 до кінця 2021 року 1% найбільш заможних людей наростили власні статки на $26 трлн, що становить 63% від загального новоствореного багатства, а решту 27% розділили між собою 99% населення планети. У Oxfam наголошують, що вперше за чверть століття зростання надмірного багатства супроводжується зростанням крайньої бідності. В теорії, податок у розмірі до 5% на мультимільйонерів та мільярдерів світу може дати $1,7 трлн на рік і цього буде достатньо, щоб вивести 2 мільярди людей із бідності та профінансувати глобальний план щодо викорінення голоду. Проте не зрозуміло, яким може бути інституційний механізм збору податків та їхнього розподілу в глобальних масштабах. А ще менш зрозуміло, хто і як змусить мільйони врятованих від бідності людей підпорядкувати своє споживання «зеленому» імперативу.

І вже зовсім схоже на таємницю, яким чином підпорядкувати глобальний бізнес «теоретичним» імперативам ВЕФ. Галас довкола ексцентричної заяви «багатіїв-патріотів» заглушив у Давосі голос Шрі-Ланки та низки інших країн, котрі потрапили до боргової пастки на тлі неврожаїв, скорочення обсягів імпорту через брак іноземної валюти і макроекономічні кризи. Йдеться про звинувачення на адресу глобальних корпорацій, котрі не побажали списувати чи реструктурувати борги згаданих країн, хоча співпраця з ними, як запевняли адепти лібералізму, мала привести не лише до вигоди перших, але й до процвітання других. Тепер же боргова пастка в цих країнах ризикує остаточно підірвати продовольчу безпеку і спричинити спалах повномасштабного голоду. І цілком зрозуміло, що проблеми недостатньої рівності та недостатньо «зеленої» енергетики тепер надовго перестануть бути для цих країн пріоритетом.

99