У соціальному розрізі середній становлять представники малого бізнесу, добре оплачуваний менеджмент, кваліфіковані працівники приватного і державного секторів.
Іншою ознакою є наявність відповідного освітньо-професійного рівня. Звичайно, цей критерій треба враховувати комплексно – вища освіта не може бути єдиним мірилом під час зарахування до середнього класу. Разом із тим вважається, що її наявність майже у 2,5 раза знижує ризик переходу особи в категорію бідних людей і більш ніж у 1,5 раза підвищує перспективу отримання середніх доходів.
Має значення і соціальний статус. Так, керівник підприємства, посадова особа органу влади навіть за невисоких доходів не можуть бути зараховані до категорії бідних людей. Хоча, поза сумнівом, є специфічно українські статусні особливості. Приміром, у більшості розвинених країн медичних працівників, педагогів, представників місцевого самоврядування автоматично відносять до середнього класу, зважаючи на освіту, статус і матеріальне забезпечення. Тоді як в Україні соціальний статус та освіта медпрацівника чи освітянина зі $100–150 заробітної плати суттєво знижують шанси опинитися поміж середнього класу.
Найвищий його відсоток можна зафіксувати, виходячи із самоідентифікації особи. Як свідчать соціологи, у нашій країні впродовж останніх 10 років стабільно асоціюють себе із середнім класом близько 45–50% людей. Між тим у 2001-му, як ми вже зазначали, у Посланні президента за сукупністю критеріїв його частка становила 12%, Центр Разумкова у передкризовий період зараховував до нього близько 17% українців, у післякризовий – ті самі 12%.
Детальніше про український середній клас та його специфіку читайте у статті Андрія Дуди "Потреба самовираження"