Усе почалося з SMS, яке я отримав від колеги з іншого гурту. В ньому – лише одне недруковане слово. Вважатимемо, це було щось на кшталт «приїхали». Але зрозуміло, про що йдеться, – саме того дня Верховна Рада вдвічі скоротила квоту на українську музику у вітчизняному ефірі (від 50% до 25%).
До речі, мій колега найчастіше співає російською, але його цей закон стосується так само, бо йдеться про національний музичний продукт будь-якою мовою. Отже, якщо вирахувати реальне співвідношення пісень українською і решти (із п'яти ефірних композицій наших виконавців буде одна українською), то загалом вийде одна на 20 (25%:5=5%). Справді, приїхали. Спочатку мене, м'яко кажучи, переповнювали емоції. Однак минуло кілька днів, і тепер можна спокійно подивитися на речі, аби не здаватися радикальним істериком, який дбає насамперед про гроші. Хоча чому ні, адже захист власного ринку – це передусім захист прибутків для тих, хто на ньому працює. Виходить, якщо цей законопроект і дбає про гроші, то не про наші. Перша теза, якої, в принципі, й вистачає для розуміння ситуації.
А тепер така історія: їдемо на концерт, ніч, усі сплять, водій слухає радіо. І от на одній із відомих станцій звучить кілька українських пісень. Понад те, українською мовою. Поспіль! Відпрацьовують квоту, думаю, можна спати, як і більшість людей у цей час. Але зранку – те саме. Щоб уявити мій культурний шок, не треба знати РМ-плей- лістів – зрозуміло й так, що ситуація унікальна. Може, ми на межі Кіровоградської та Миколаївської областей перетнули якусь прозору межу і, як у романі Стівена Кінґа, опинились у паралельному світі?
Якщо трошки пофантазувати, то в цьому моносвіті хотілося б затриматися. Судіть самі, в такому випадку українська музика була б успішнішою, адже більше ефіру = більше грошей = більше охочих = більша конкуренція = більше цікавого продукту. От коли «ностальжисти» заводять канонічний плач за радянською піснею (кіно та футболом так само), яка іноді дійсно бачиться кращою за сучасну, вони чомусь забувають про те, що на кожну гарну пісню тоді, як і тепер, припадало мінімум тисяча нецікавих. Порахувати просто: за часів СРСР утримували величезну когорту авторів, і суто математично – що більше фахівців працює, то більше шансів на успіх.
Але повернімося до нашого ідеального моносвіту, що привидівся мені дорогою, якої жоден чемпіонат Європи з футболу не врятує. Мабуть, артистам там було б комфортно. Як у Німеччині, де своє лунає на 52%. Або як у Греції, де палає криза, під час якої в ефірі звучить 69% національного продукту.
Мабуть, найціннішим матеріалом у цій ідилії була б пісня нового українського артиста – радіостанції шукали б її цілодобово, як у Франції, де на РМ кожна п'ята французька пісня мусить бути від виконавця, котрий щойно розпочав кар'єру. Тамтешні народні обранці, мабуть, усім кагалом планували почати співати, якщо зафіксували таку квоту.
Ну й досить на цьому, помріяли про паралельний український світ і баста, а то ще й привидиться захист музичного ринку, реальна боротьба з порушенням авторських прав, популяризація власного продукту й тому подібна наукова фантастика. Отож-бо, – всім зрозуміло, що це не про нас, такої України нині в реальності бути не може. Коли приймали стару норму, ми жартували, що тепер найбільший попит на музичному ринку буде на шансон у виконанні людей з українською пропискою, адже де ці популярні станції наберуть пісень на 50%, бо одного Гарика Кричевського їм не вистачить. Як з'ясувалося, шансонні станції разом із тими, хто їм співчуває, дуже спокійно перенесли старі квоти: вітчизняним продуктом вони вважали шоу типу «на замовлення», де ведучий просто зачитував привітання між піснями відповідного стилю й мови. Тобто не працювали ті квоти. Аж ніяк. А вночі можна було й покрутити трошки свого. Для власного спокою. Повертаючись до того несподіваного свята з українським проривом на чудовому радіо, зазначу, що ситуація з'ясувалася швидко – одного дзвінка друзям вистачило, аби встановити істину, яка була на поверхні: того дня цю станцію моніторили на відповідність квоті. Ще старій. Сиділи люди в суворих структурах і слухали. А потенційні «потерпілі» про це якось дізналися (мабуть, із гороскопа) і спрацювали на випередження, подарувавши зненацька мрію про те, як усе могло бути.
Читайте також: Мовні інтриги від провладної партії