З того світу

ut.net.ua
27 Лютого 2009, 00:00

Збільшити малюнок

Графіка: Інформацію надано Республіканським комітетом у справах національностей та депортованих громадян при Раді Міністрів Криму

Серед інших депортованих у Радянському Союзі народів кримські татари були упосліджені подвійно: по-перше, вибороти право на повернення вони апріорі не мали шансів, оскільки їхня батьківщина виглядала перлиною на тлі степів Калмикії чи суворих гір Чечні. По-друге, їм не поталанило з самоназвою: навіть під час хрущовської відлиги, коли тим же калмикам і чеченцям повернули автономію, кримським татарам пропонувалося їхати в Татарську АРСР на Волзі: інших татар в СРСР не могло бути.
 
Загинуло до 50%
 
Уже сама причина депортації викликала почуття глибокої несправедливості у кримськотатарському середовищі. Приводом стала колаборація окремих представників кримських татар із німцями: формальним, тому що в європейській частині СРСР не було народу, який би не співпрацював із окупантом, але в більшості своїй воюючи на боці СРСР. П’ятеро кримських татар стали Героями Радянського Союзу, один – Ахметхан Султан – навіть двічі. Двоє були повними кавалерами ордена Слави. Виселення цілих народів застосовувалися щодо нечисельних націй. Як резонно зазначив філософ Григорій Померанц, «малі народи як об’єкти переслідування зручніші за великі». Крім того, більшість «кірімтатар», які безпосе­редньо працювали на німців, у своїй більшості пішли на Захід. Натомість на Схід були депортовані 9 тисяч червоноармійців, котрі повернулися з фронту до спустошених селищ. Хто обурювався – підлягав трибуналу.
 
Спосіб проведення депортації вражав навіть її безпосередніх виконавців: краєзнавець Володимир Поляков цитує спогад лейтенанта-при­кордонника: «Сил не вистачало дивитись, як конвоїри закидали цих людей до вантажівок». Депортація татар із Криму відбулася 18–20 травня 1944 р. Всього виселено 193 тис. кримських татар, із них 151 тис. – в Узбекистан. За місяць їх долю повторили 37 тис. греків, болгар і вірмен Криму. На думку французького філософа Алена Безансона, депортації цілих народів належать до найтяжчих злочинів тоталітаризму: «Були навіть випадки, коли гинули всі: депортовані, охоронці й собаки». Ці слова вповні можна вжити і щодо кримських татар: у перші роки в різних місцях «спецпоселень» загинуло від чверті до половини народу.
 
Без роду й племені
 
Кримські татари були не лише депортованим, а й репресованим народом: до 1956 р. вони не мали права змінювати місця розселення, а також здобувати вищу освіту. Водночас забороняли вживати саме словосполучення «кримський татарин», національність позначалась як «татарин». Після вигнання татар у Криму провадили політику ліквідації всіх слідів їх присутності: перейменували 1310 населених пунктів, з них 1155 – назви татарського походження; заорювали в землю кладовища, з нагробків викладали вулиці; нищили мішані фруктові сади, натомість висаджували виноградники; спалювали цілі бібліотеки; в Бахчисараї зруйнували архітектурні ансамблі «Газі-Мансур», «Азиз-Джа­мі» тощо.
 
Перший етап боротьби називають «петиційним» – від численних звернень колишніх керівників кримських райкомів, керівників партизанського руху, письменників до властей Узбекистану, України та СРСР. Провідники народу вважали, що в державі Рад не можна ігнорувати положення «ленінської національної політики». Проте, як виявилося, декларації це одне, а реальність – інше. Показовим був розгін брандспойтами і дубинками 2 тисяч татар під час народного гуляння в узбецькому місті Чирчик в 1968 р., у день народження Леніна. Татари не висували політичних вимог, але 300 осіб заарештували.
 
Наростання рухів
 
Другий етап боротьби за повернення до Криму називають «інтелігентним», або «просвітницьким». Саме тоді отці народу кинули клич національної освіти серед молоді. Сімферопольський дослідник Володимир Поляков вказує, що підпільні лекції з історії кримськотатарського народу кардинально змінювали погляди, які формувала офіційна ідеологія: «Спрага історичної правди була величезна». На зламі 60–70 рр. ХХ ст. кримським татарам вдалося заснувати Національний рух кримських татар (НРКТ), який із допомогою російських дисидентів зумів долучитися до загальноєвропейського гельсінського процесу. Очолив рух поет і дисидент Юрій Османов (убитий в 1993 р.). Один із провідників кримських татар Мустафа Джемільов був засуджений за спробу поховати батька в Криму та за розповсюдження самвидаву. Тоді ж розпочинається нелегальний рух кримських татар на історичну батьківщину. Чільне місце в історії повернення татар до Криму займала діяльність генерала Петра Григоренка.
 
Хоч комуністична влада України забороняла оселятися не лише в Криму, а й у прилеглих областях Півдня, до скасування мораторію на прописку, на півострів пере­їхало до 20% тих, хто зміг повернутися дотепер.
 
Природним союзником у поверненні кримським татарам їхьої вітчизни стали українські демократи, передусім «Рух» В’ячеслава Чорновола та УРП Левка Лук’яненка.
 
Проросійська історіографія називає союзництво українців і кримських татар «вдалою маніпуляцією» Києва. Одначе українська влада і деякі українці як могли сприяли кримським татарам у поверненні на батьківщину. Зокрема, Київнаукфільм на початку 1990-х зняв документальну стрічку про долю кримських татар після депортації «Моя батьківщина Крим». Фільм заборонила до широкого прокату в Криму регіональна влада.
 
Нині Україна прийняла понад 260 тис. кримських татар. Цей результат є наслідком безпрецедентної самопожертви тисяч кримських татар та їх симпатиків в Україні.
 
Єднання
 
Перед ІІ Світовою війною в Криму нараховувалося 218 444 кримських татар. Зараз їх на півострові проживає 262 397 осіб. За прогнозами, 2010 року їхня кількість збільшиться на 53 тис.: лише за останній рік до Криму прибули 2083 осіб.
 
До депортації чимало кримських татар жило в прибережних районах – Судацькому, Алуштинському, Ялтинському, а також Бахчисарайському та Білогірському (в деяких із них татарське населення становило більшість або практично половину). За початковими планами рееміграції, саме в цих районах і планували розселяти прибулих. Однак унаслідок земельних конфліктів більшість із них оселилася в районах, що прилягають до Сімферополя.
 
Більш-менш рівномірно розселені татари в районах степового Криму. Ніде репатріанти не становлять більшості. Найменше кримських татар проживає у прибережних містах – від 0,8% у Керчі до 6,2% у районі Алушти. Кримські татари також осіли у прилеглих до Криму районах Запорізької і Херсонської областей.
 
За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року, кримські татари є наймолодшою національністю в Україні – середній вік її представників становить 33 роки. Це означає, що частка кримських татар серед населення Криму збільшуватиметься.

[1188]

 
За вашу і нашу свободу
Генерал Петро Григоренко

 

Ваш народ був викинутий із власних осель, вигнаний із землі предків і загнаний до резервацій, у такі умови, в яких загибель кримськотатарської нації здавалася неминучою… Закон на вашому боці. Та, незважаючи на це, ваші права зневажені. Вам треба твердо засвоїти – того, що належить за правом, не просять, а вимагають.