Кілька років безвідповідальної концесії погіршили й без того аварійний стан пам’яток національного значення – палацу в Тартакові на Сокальщині (його потреби на реставрацію ПП «Новосад» оцінювало у 100 млн грн) та замку в Старому Селі під Львовом (у цей об’єкт ТОВ «Кріс» зобов’язувалося вкласти 300 млн грн). У тому, що зобов’язання не виконані, концесіонери звинувачують світову рецесію. Але пам’яткам від того не легше. Палац у Тартакові не має даху, замок у Старому Селі селяни розтягають на камінь для господарки…
Такою цілком провальною виявилася владна ініціатива передати пам’ятки на півстоліття до рук приватних підприємців, хоча іще недавно не менш безвідповідальна преса заливалася солов’їним щебетом: «За п’ять років концесіонери відреставрують замок і палац!». І лише розсудливі захисники пам’яток тоді, як, утім, і нині, усвідомлювали, які насправді зусилля потрібно докласти до порятунку архітектурних перлин.
Президент Янукович спробував «приміряти» «Галицьку корону» під час свого першого візиту до Львова як глави держави, коли 2010 року влаштував виїзну нараду Ради регіонів. Однак його сподівання, покладені на «Галицьку корону», котра охопила б палаци й замки в Золочеві, Підгірцях, Олеську, Поморянах, Бродах, Добромилі, Свіржі, Старому Селі та Жовкві, не справдилися, бо цю ідею миттю розкритикував свого часу генеральний директор Національної галереї мистецтв у Львові Борис Григорович Возницький.
Світлої пам’яті досвідчений музейник виступив проти новоутворення та його неправильної назви, зауваживши, що це робиться спеціально «під Дмитра Табачника». «Як можна говорити про «Галицьку корону», якщо йдеться про Галицько-Волинське князівство. Так це робиться тільки для Табачника! Жовківський заповідник хоче зробити об’єднання музеїв під Жовквою. То хай має ще п’ять замків, об’єднує їх і робить! Я запитую, для чого наші готові замки передавати комусь? Жодного замку не зроблено, і Жовква нічого не може робити, стоїть все в руїні. Навіщо будемо у Жовківський заповідник передавати Золочів, Олесько, щоб назвати це все «Галицька корона»?» – обурювався Герой України. Нагадаємо, що в той же час говорили і про можливість концесії Свірзького замку «під Миколу Азарова», і Возницький також був рішуче проти такої оборудки, – історія із замком в Новому Роздолі, де він буквально в останній момент урятував унікальні античні скульптури, чимало йому допекла.
«Збереження історичної культурної спадщини нікого не цікавить: ні державу, ні меценатів. «Галицька корона» – це спроба прибрати замки до приватних рук, бо держава на такому нулі, що жодних асигнувань заповідника не буде. Жовківський замок, де на реставрацію немає коштів, – промовистий приклад. Мені видається, що є вже потенційні власники цих замків, просто було апробовано шлях передання їх у приватні руки, за нинішньої корупції зробити це на рівні міністерства не є проблемою. Річ лише в розмірі суми. Є люди, охочі до замків, і вони діятимуть», – розповів Тиждень.ua вважає науковий співробітник відділу археології Інституту українознавства імені І. Крип'якевича НАН України Микола Бандрівський в той час, як представники державної влади на місцях і, зокрема, в управлінні охорони культурної спадщини Львівської облдержадміністрації, намагалися всіх переконати, що «Галицьку корону» держбюджет фінансуватиме окремою статтею.
«Після підписання угоди концесії підприємці мали б замовити розробку проекту виведення пам'ятки з гострого аварійного стану, залучити фахових реставраторів до роботи за проектом. Але цього ми не побачили, що дає підстави вважати концесію звичайнісінькою фікцією. Можливо, хтось хотів прокрутити якусь аферу, наприклад, отримати велику позику в банку, а договір з державною структурою є такою собі гарантією надійності позичальника. У такому випадку влада мала б працювати над розірванням договору», – каже Микола Бандрівський. І, скидається на те, що цю думку у владних кабінетах починають поділяти.
Наприклад в.о. керівника новоствореного Департаменту й водночас очільник управління охорони культурної спадщини ЛОДА Валерій Потюк у коментарі Тиждень.ua cказав: «Ми готові розірвати угоду. Ці концесіонери не тільки нічого не роблять, а й уникають спілкування з нами. У Тартакові ми шукали концесіонера через прокуратуру. А Старосільського концесіонера, хоча він і зі Львова, я вже чотири місяці не можу побачити, щоби добитися від нього відповідальності».
І це трохи збігається зі словами покійного Возницького: «Якщо концесіонер не працює, як у Тартакові, де нічого не робиться, то треба його штрафувати. Згідно з законом, штраф до тисячі мінімумів є. Або треба забирати у судовому порядку і віддавати комусь іншому. Я проти концесії. Концесія зроблена для комунального господарства. Хочуть віддати на 49 років. Але ж міняються президенти, міняються голови, міняються люди. Що буде за 30 років з цим пам’ятником? Чи він буде? Чи він згорить тричі?»
Справді, за час укладення провальних замкових концесій Львівщина змінила вже кілька голів держадміністрацій та їхніх заступників. Микола Кміть підписував угоду з Ігорем Новосадом з Рівного про створення туристично-відпочинкового комплексу в необароковому палаці села Тартаків. А Микола Горбаль – угоду із львів’янином Михайлом Рибою про концесію замку в Старому Селі. На підготовку до конкурсу інвестиційних проектів з обласного бюджету виділили 300 тис. грн. І, що цікаво, конкурси були безальтернативними. «Взагалі не було концесійній комісії, з кого обирати: хто зголосився, з тим і домовилися», – зізнавався екс-заступник голови ЛОДА Володимир Губицький. Але, коли безгосподарні концесіонери так і не виготовили обмірів, проектно-кошторисної документації та укріплення, то безвідповідальні можновладці умили руки, не застосувавши до порушників жодних санкцій. Хоча при недотриманні вимог договору з боку концесіонера держава залишала за собою право достроково розірвати угоду й оголосити новий конкурс.
«Два об’єкти на Львівщині до підписання концесії були в кращому стані, ніж зараз. Коли ми бачимо, що концесіонери, з якими укладено угоди на утримання палаців і замків на Львівщині, роками нічого не роблять, треба розривати концесійні договори», – заявив голова ЛОО Українського товариства охорони пам’яток історії та культури Андрій Салюк.
Нагадаємо, що до кінця 2012 року Ігор Новосад мав реконструювати дахове покриття замку в Тартакові, провести зміцнення фундаментів, облаштувати водовідведення і каналізацію, відновити двері та вікна. Завершення усіх реставраційних робіт заплановане на 2015 рік. У замку, де свого часу бував письменник Леопольд фон Захер-Мазох, який навіть описав цю споруду, передбачалося створення готелю, закладу громадського харчування, відпочинкового комплексу.
Також нагадаємо, що до 2012 року львівський ресторатор Михайло Риба разом із дев’ятьома бізнесменами, прізвищ яких він не назвав і досі, обіцяв врятувати рештки оборонного замку в Старому Селі, до 2013-го – відновити одну з двох веж, а у 2015-му – ввести в експлуатацію туристично-відпочинковий об’єкт, тобто готель. Наразі з усіх інновацій, про які чули місцеві мешканці, у замку трапляються хіба що байкарські тусовки.
Проте дійшло до того, що на порятунок пам’яток гроші почали збирати активісти. Приміром, у Тартакові вони створили благодійний фонд і хочуть полагодити крівлю, щоби палац не потерпав від негоди. А в Старому Селі пишуть листи до влади з вимогою розірвати угоду концесії, бо переконані, що інвестор обдурив людей, оскільки був підставною особою, яка мала за мету захопити два гектари землі для інших підприємців. Голова Старосільської сільради Михайло Івашків каже: «Їх цікавить площа, два гектари. Я прекрасно розумію, що ніякий Михайло Риба за цим не стоїть, якщо людина за рік нічого не робила, ми розірвемо угоду. Почнемо зі сходу села, вирішимо, що маємо робити».
Утім, навіть коли влада справді зважиться на скасування цих двох конкретних угод із Ігорем Новосадом та Михайлом Рибою, усе ж загалом від ідеї концесії замків та палаців відмовлятися не квапиться. Концесія і приватний інвестор є єдиною надією на збереження та відновлення історичних об’єктів, – каже Валерій Потюк. То невже йдеться лише про перерозподіл власності?