І навпаки, коли маєш справу з громадською ініціативою, завжди дивуєшся: як насправді більшість процесів можна просто організувати. От як на Майдані: випав сніг — і його одразу ж прибирають, а тим часом київські комунальники тільки отримують «цеу» від керівництва, з’ясовують, скільки техніки не готово тощо. І так було в усьому: від медичної допомоги, обігріву й до нашої тодішньої міської герильї.
Ми і тоді, і зараз, мов мантру, повторювали: от якби й влада навчилася так само ефективно працювати. І, треба визнати, вчиться. Взяти хоча б останній інцидент із фейковим зверненням начебто бійців «Азову» з погрозами здійснити теракти в Нідерландах у випадку, якщо ця країна відмовиться від ратифікації Угоди про асоціацію України з ЄС. На перший погляд, чергова російська інформаційна провокація, скерована на те, щоб дискредитувати нашу країну напередодні референдуму з українського питання в Нідерландах. Але є одна істотна деталь: тривалість скандалу — від зливу відеоролика в мережу до його повного викриття і, що особливо важливо, офіційних заяв українських високопосадовців — минуло менше доби. Так, першу активність виявило командування самого «Азова», яке ініціювало зустріч у посольстві для роз’яснень. Але задля припинення міжнародного скандалу цього було б не досить: полк, у якому служить чимало прибічників ультраправих політичних поглядів, має на Заході відповідний імідж, створений як тамтешніми лівими інтелектуалами, так і російською пропагандою.
За своїх підопічних одразу вступилося Міністерство внутрішніх справ, якому, власне, й підпорядкований підрозділ. Вступилося серйозно й фахово довело безпідставність обвинувачень на адресу бійців полку. Класика української міліцейської бюрократії передбачала б мимрення про те, що ми, мовляв, ретельно вивчимо всі деталі цього інциденту, міністр візьме на контроль особисто, будуть проведені відповідні перевірки. Не забарилося й МЗС, яке теж у «класичному» випадку могло б обійтися фразами ні про що з акцентом на добрих багаторічних відносинах країн, але цього разу чітко назвало речі своїми іменами й абсолютно слушно зазначило, що перед референдумом Росія зможе влаштувати не одну таку провокацію.
Свої «п’ять копійок» вставила й Адміністрація президента: заступник глави АП Костянтин Єлісєєв зустрівся з послом Нідерландів й обговорив інформаційну диверсію проти України. Після такої реакції сумніви в тому, що ролик із погрозами записали таки українські бійці, залишаються хіба що в конспірологів. Який би це вигляд мало в разі, якби чиновники увімкнули свій звичний неспішний режим? «Азов», звісно, діяв би швидко й використав би всі можливі засоби для переконливого спростування. Але мовчання і зволікання МВС можна було б розтлумачити так: міністерство не володіє інформацією про ситуацію в підконтрольному йому підрозділі, отже, легалізація добровольців — чиста формальність. Паузи МЗС видавалися б пошуком дипломатичних словес задля того, щоб хоч якось притлумити скандал, а потім спустити на гальмах, коли пристрасті вляжуться. Працювала б логіка: мовчать, отже, винні.
Черговий «голландський» скандал (бо стався ще й інцидент із нібито викраденням і подальшою спробою продажу картин українськими добровольцями, реакція на який була, до речі, значно млявішою) засвідчив, що до російських інформаційних атак у нас готові й відповідь у разі чого не забариться. Хоча, треба зазначити, м’яч від початку був на полі «Азова», а цей полк завжди мав хороших піарників, отже, можновладцям достатньо було лише розвинути успіх, створений добровольцями. Але тест на стресостійкість пройшли всі відповідні відомства.
Читайте також: Потреба раннього пробудження
Оперативності, схоже, почали вчитися й у МНС. Сильні морози та снігопади від початку року стали проблемою більшості українських регіонів. У жодній країні світу не трапляється взірцевої та безпроблемної ліквідації наслідків стихії. Українські рятівники не ідеальні й поготів, але швидкість їхньої реакції помітно зросла: траси стали перекривати на початку заметілі, машини зі снігового полону звільняють доволі оперативно, пункти обігріву відкривають у перші дні морозів, а не через тиждень після того, як вони вдарили. Навіть на рівні соцмереж, де зазвичай здіймається паніка з будь-якого приводу, реакція на усунення наслідків негоди була доволі стримана: так, нерозчищені шляхи, так, подекуди люди чекали на допомогу годинами. Але… якщо згадати рекордні снігопади попередніх років і діяльність тодішньої місцевої влади, то рахунок виявиться точно не на користь попередників. Вочевидь, чиновники зрозуміли, що недолугі дії та зволікання в цьому випадку від громадськості не приховати, а отже, доведеться відповідати.
І все ж, попри наявні успіхи в деяких галузях, швидкість роботи влади викликає чимало запитань. Майже комічний випадок: указом президента від 18 січня було звільнено чотирьох суддів, серед яких двоє очевидно заплямовані в судилищах проти Майдану, а ще один майже всесвітньо відомий Родіон Кірєєв, той самий, що 2011 року виніс вирок Юлії Тимошенко. Дарма, що самого судді в країні вже давно ніхто не бачив, дуже примарні шанси на те, що він коли-небудь з’явиться вже у статусі відповідача перед українською Фемідою. Але «контра пишет»: президентська адміністрація продукує документи, голова держави підписує. Важко назвати його рішення хибним. Але своєчасним — тільки з великою часткою іронії.
Читайте також: Дух близьких і світлих перемін
Здавалося б, перевибори в Кривому Розі — питання давно вирішене, хоча й пролобійоване було неабияким тиском громадськості. Є ж бо відповідне рішення Верховної Ради. Але, як виявилося, спікерові заважають підписати його деякі «процедурні речі». Тож тепер активісти голодують під кабінетом голови парламенту, час спливає, і 27 січня буде вже пізно. Так, у Володимира Гройсмана чимало роботи, і його вірність дотриманню процедур гідна поваги. Але… коли на розгляді принципові для БПП закони, швидкість ухвалення рішень, підписання відповідних документів геть інша.
Виходить, що без належної уваги громадськості влада радше свідомо, аніж за інерцією, вмикає першу передачу й котиться нібито правильним шляхом, але у звичному анекдотичному темпі. І прикривати його якимись великими цілями, заскладними процедурами дедалі важче. Надто помітним для суспільства є цей саботаж.