У минулому столітті Польща кілька разів відіграла центральну роль у міжнародній політиці: 1920 року, коли відбила наступ Червоної армії; 1939-го, коли у Гданську поляки відповіли вогнем на перші постріли німців у Другій світовій війні; 1980-го, коли організований рух «Солідарність» уперше за час існування радянського блоку кинув виклик комуністичному правлінню.
Але переважно впродовж ХХ століття ця країна в міжнародній політиці була радше полем гри, а не гравцем. Більшу частину цього часу вона перебувала під окупацією Австрії, Німеччини, Росії або Радянського Союзу. Тож, вирвавшись із комуністичного блоку й маючи за плечима лише 20 незалежних років за останні два століття, Польща спочатку зосередилася на собі й на переході від диктатури із плановою економікою до демократії з вільним ринком. Тоді поляки були бідними й гоноровими, і багато хто з них вважав прірву між своєю країною та Заходом нездоланною.
Ситуація змінилася, коли 1 травня 2004 року разом із дев’ятьма іншими країнами Польща вступила до Європейського Союзу. Поляки в ньому ставали дедалі заможнішими й успішнішими, змінювався їхній міжнародний статус, а також упевненість у собі й бажання глибше інтегруватись у Євросоюз. «Навіть через 10 років після вступу поляки все ще закохані в ЄС і вірять, що разом нам до снаги гори зрушити, а от західні держави – члени Євросоюзу переживають типову кризу середнього віку, проживши в ньому кілька десятиліть», – заявив Александр Квасневський, президент Польщі в час її вступу до ЄС, на врочистому святкуванні 1 травня у варшавському парку «Лазенки». Представники всього політичного спектру Польщі підтримують членство країни в ЄС і НАТО. Загалом 89% населення бажає бачити її в ЄС, а це значно більше, ніж проголосувало за вступ до нього на референдумі 2003 року.
У Європі значить удома
Коли 2007 року до влади прийшли Дональд Туск та його «Громадянська платформа», зовнішня політика Польщі стала прагматичнішою, обережнішою і зосередилася на її ролі в ЄС та відносинах із Німеччиною. Навіть двосторонні контакти з Росією, іншим могутнім сусідом Польщі, на деякий час покращились, аж доки на початку цього року РФ не анексувала шматок України.
«Уряд Туска – це перший польський правлячий кабінет, який стоїть на дуже виразних проєвропейських і пронімецьких позиціях», – вважає Йозеф Яннінґ, керівник берлінського відділення Європейської ради закордонних справ. Попередній уряд, сформований партією «Право і справедливість», скептично оцінював вигоди від членства Польщі в ЄС і не приховував неприязні як до Німеччини, так і до Росії. В останній рік перед виборами політики «Права і справедливості» дещо пом’якшують тон своїх зовнішньополітичних заяв.
Незважаючи на болісне минуле, сьогодні Берлін і Варшаву пов’язують спільні політичні та комерційні інтереси. ФРН – найбільший торговий партнер Польщі, і значна частина німецької експортної бази – саме там. «Ця взаємодія вигідна обом країнам», – каже професор Мітчелл Оренстайн (Гарвардський університет). Сприяє їм особиста приязнь між канцлером Німеччини Анґелою Меркель та польським прем’єром Дональдом Туском. Добрі робочі стосунки склалися між німецьким міністром закордонних справ Франком-Вальтером Штайнмайєром та його польським колегою Радославом Сікорським. Туск родом із Гданська – міста, яке до кінця Першої світової війни було частиною німецької імперії, з Меркель він спілкується німецькою і на «ти». Канцлерка на чверть полька: її дід, Людвік Казмерчак, воював у польській армії (згодом прізвище переінакшили на німецький лад: Казнер).
Штайнмайєр і Сікорський намагаються зберегти інерцію «веймарського трикутника», створеного для сприяння співпраці між Німеччиною, Францією та Польщею. На думку знавців німецької зовнішньої політики, із цього нічого не вийде. Відносини Німеччина – Польща й Німеччина – Франція набагато тісніші, ніж Франція – Польща, хоча між останніми вони й покращилися після приходу в 2012 році до влади президента Франсуа Олланда. Проте і Варшава з Берліном не завжди сходяться в думках. У вужчому сенсі поляки критикують залежність ФРН від російського газу та її антиядерну політику, а в ширшому – інертну реакцію Заходу на агресію Росії проти України. Зі свого боку, німці хочуть почути від Польщі чіткіші обіцянки про вступ до зони євро.
Опозиційні політики твердять, що Туск надто старанно намагався поліпшити відносини з Німеччиною та Росією, а натомість мав би звертати більше уваги на своїх східних сусідів від Балтики до Чорного моря. На їхню думку, Заходу буде більше користі, якщо Варшава зосередиться на цьому регіоні. Вхожі до «Громадянської платформи» зауважують, що Польща – неофіційний лідер Вишеградської групи, центральноєвропейського клубу, до котрого також належать Угорщина, Словаччина й Чехія. І вона була однією з рушійних сил Східного партнерства – ініціативи Євросоюзу, спрямованої на створення тісніших зв’язків із Вірменією, Азербайджаном, Білоруссю, Грузією, Молдовою та Україною. Ця ініціатива загальмувалася торік, коли Україна не підписала Угоди про асоціацію з ЄС.
Як погладити ведмедя
Туск і Сікорський насправді намагалися розвивати конструктивні відносини з Росією. Наприклад, у 2007 році вони не підтримали заперечення попереднього уряду («Права і справедливості») проти вступу Росії до ОЕСР, клубу багатих країн (перемовини про членство нині заморожені через суперечності, спричинені українською кризою). У відповідь Росія зняла заборону на імпорт польського м’яса. Деякий час торговельні контакти й культурний обмін процвітали. Але навіть за такої ситуації впродовж останніх семи років відносини Варшави й Москви не назвеш безхмарними. У 2008 році було створено Польсько-російську групу зі складних питань (новий форум для інтелектуалів та істориків за підтримки урядів обох країн) задля поліпшення діалогу щодо спірних сторінок польсько-російської історії. Ці «складні питання» включають польсько-радянську війну відразу після більшовицької революції, радянську окупацію східних земель Польщі у вересні 1939-го й, мабуть, найтравматичніше – вбивство тисяч польських офіцерів силами радянського НКВД в Катині 1940 року. В новому пориві примирення Туск і Путін домовилися провести спільну церемонію на 70-ту річницю Катинської трагедії. А три дні потому в тумані біля Смоленська розбився літак із президентом Польщі Лехом Качинським. Загинули всі 96 осіб на борту. Деякі члени «Права і справедливості» все ще звинувачують у авіакатастрофі росіян.
Найбільшим каменем спотикання між двома країнами стала українська криза. Від самого початку путінської інтервенції в Україну Польща виступає за рішучі санкції проти Росії і посилення присутності НАТО на східних кордонах Альянсу. На початку лютого під час безпекової конференції в Мюнхені міністр закордонних справ РФ Сєрґєй Лавров запевняв Сікорського і Штайнмайєра, що його держава хоче спокою в Україні й шукає компромісу. До кінця місяця Росія фактично проковтнула Крим.
«Раніше я думав, що кризи можна було б уникнути, якби ми підписали Угоду [про тіснішу асоціацію з ЄС] із Януковичем раніше», – каже Квасневський. Але зараз йому здається, що Путін вирішив стати засновником четвертої Росії-супердержави, услід за Пєтром І, Єкатєріною ІІ і Сталіним, і що Росія робитиме все можливе для дестабілізації України.
Звичайно, події в Україні підняли важливість ролі Польщі в ЄС і НАТО. Наприкінці березня ліберальний чеський тижневик Respekt умістив на обкладинці портрет Сікорського під заголовком «Новий лідер Європи» на тлі мапи центральної частини континенту, з написами «Niemcy» на заході й «Cholera» на сході. Керівника польського МЗС часто називають можливим наступником Кетрін Ештон на посаді головного зовнішньополітичного представника ЄС.
ЄС і НАТО намагаються перепланувати свій східний вектор: давні застороги Польщі стосовно необхідності сильнішої оборонної політики та підвищення відповідних видатків, здається, нарешті почуто. В останні роки Варшава була обділена увагою Вашингтона – надто після того, як президент Барак Обама відмовився від задуму розмістити фрагменти системи ПРО в Чехії та Польщі. За прикрим збігом обставин господар Білого дому оголосив про це 17 вересня 2009 року – якраз у день 70-ї річниці вторгнення СРСР до Польщі. Поляків дратує і те, що їм досі доводиться отримувати візи для поїздки до США. Під час візиту до Польщі на початку червня Обама оголосив про план виділити додатковий $1 млрд на військову присутність Америки в Європі. Для поляків це був крок у правильному напрямку. Але його ще замало для виправдання їхніх високих сподівань на єдину в світі супердержаву.