З кожного за потребами

Крім прогресивного (визначення розробників) Податкового кодексу (екс­прес-аналіз докумен­­та – див. на стор. 20) уряд розробив пакет законопроектів, що дають державі змогу легалізувати ВВП батогом, а не пряником. Згідно з останніми даними Мінекономіки за минулий рік тінізація економіки зросла на один процентний пункт – до початку 2010-го тіньовий оборот сягнув 35% офіційного ВВП країни (близько 320 млрд грн). Хоча трапляються й песимістичніші оцінки. Наприклад, австрійський економіст Фрідріх Шнейдер оцінює частку нелегального ВВП України у 60–65%. Саме тіньові сектори української економіки нова влада оголосила ворогами №1 – у п’ятирічній Програмі економічних реформ, презентованій у червні президентом. перед податковою службою поставлено завдання за три роки знизити рівень тінізації ВВП на третину. При цьому і в Адміністрації президента, і в уряді, і в ДПАУ усвідомлюють, що тіньовий оборот у нашій країні формує не так ухиляння від сплати ПДВ, податку на прибуток підприємств, акцизів або митних зборів, як нелегальна або напівлегальна «конвертація» зарплат .

Причини без наслідків

Тактичне завдання уряду – покрити дефіцит Пенсійного фон­ду, що цього року становить майже 29,6 млрд грн. Провідні економісти країни давно і марно говорять про дві причини дефіциту ПФ: високу та зростаючу частку пенсіонерів у складі населення країни, (за даними Держкомстату, в 2010-му на 1 тис. працездатних українців припадає 650 непрацездатних, зокрема 400 пенсіонерів); велике податкове навантаження на фонд оплати праці (далі – ФОП) підприємств, що, по суті, виключає легалізацію зарплат і збільшення доходів Пенсійного фонду.

Про другу причину дефіциту ПФ докладніше. Податкове навантаження на ФОП в Україні одне з найвищих у світі. Щоб найманий працівник отримав на руки 1 тис. грн, спочатку роботодавець у середньому має віддати державі майже 447 грн (33,2% суми – до ПФ, 3% – в інші соціальні фонди), після чого ще 234 грн платить державі безпосередньо працівник (15%  податку на доходи фізосіб і 4% – до ПФ та інших соцфондів). Отже, під час кожної офіційної виплати 1 тис. грн зарплати нашій державі доводиться віддавати близько 680 грн, тобто майже 70%. Така постановка питання для більшості бізнесів рівносильна самознищен­­ню. Для порівняння: за даними Eurostat, найвищий податок на зарплату в ЄС становить 37,08% (Німеччина), найнижчі – 7,79 і 7,98% (Іспанія та Мальта), аналогічний показник у США – 19%. 
Причому, хоч як це парадоксально, специфіка українського оподаткування така, що держава заохочує пільгами виплату зарплат понад 15 прожиткових мінімумів на місяць (близько 13 тис. грн) – із кожної тисячі гривень понад цю суму відрахувань до ПФ та інших соцфондів роботодавець не здійснює. Орієнтовно податки менеджера з річним доходом близько 0,5 млн грн не перевищують 30–35% отриманого на руки. Такого підходу до оподаткування зарплат у розвинених державах немає. Навпаки, у низці країн ЄС практикують прогресивні шкали оподаткування: що більший дохід, то вищі ставки податку.
Здавалося б, очевидно, що прагнення покрити дефіцит ПФ у межах нинішніх законодавчих і демографічних умов не­ефективне. Начебто всім зрозуміло, що перезріли розумна податкова і пенсійна реформи. Щоб вивести зарплати з тіні, не потрібно винаходити велосипед. Ще в 1970–1980-х роках американський економіст Артур Леффер розробив концепцію залежності податкових надходжень від розміру ставок, що увійшла в історію під назвою «крива Леффера». За розрахунками економіста, не раз підтвердженими практикою, оптимальна ставка сукупних зарплатних відрахувань (і роботодавців, і найманих працівників) дорівнює 30–35%, за ставки 50% податки платять, але податкова база не зростає, а за ставки 70%, як в Україні, бізнес іде в тінь.

Маючи підтримку більшості у Верховній Раді й президента, уряд Миколи Азарова відклав пенсійну реформу в довгий ящик, а суть податкової перекрутив. У 2010 році зарплати з тіні хочуть вивести тільки адміністративними методами.

Вийти із сутінків!..

Уряд має безліч рецептів виведення зарплат із тіні. Найпростіший і радикальний – запровадження індикативних зарплат.

З відповідним законо­­проектом, розробленим Мінфіном, ДПАУ і (на хвилинку!) Держкомпідприємництва, можна ознайомитися на сайті останнього. Суть запропонованих змін – зобов’язати ВСІ приватні підприємства країни визначати зарплати шляхом множення на коефіцієнт мінімально допустимих: на п’ять – директорові, на три – головбуху, на дві – звичайним працівникам. За логікою голови Держкомпідприємництва Михайла Бродсь­кого, пропорційно відповідним коефіцієнтам зростуть відрахування до бюджету, ПФ і соцфондів. Але ця логіка абсурдна! Адже такий підхід до підвищення зарплат, по-перше, де-факто збільшить мінімальну, що може призвести до її зростання де-юре (це сформує замкнене коло підвищення зар­плат, що призведе до масових банкрутств підприємств). А по-друге – саме втручання держави в договірні відносини найманих працівників і роботодавців навряд чи можна вважати благом (про це нижче). При цьому законопроект Михайла Бродського передбачає солідарну відповідальність роботодавця і найманого працівника за заниження зарплат – по 1700 грн штрафу на місяць із кожного.

Далі – більше. Кабмін Миколи Азарова лобіює надання податковим органам права контролю над дотриманням трудового законодавства на підприємствах усіх форм власності. В урядовому варіанті нашумілого законопроекту №6337 таке пра­­во податківців було тотальним і упакованим у рамки нової процедури – «податкового обстеження» (докладніше див. Тиждень, №20/2010). У процесі ухвалення цього законопроекту в цілому депутати-біз­­несмени (зокрема, з Партії ре­­гіонів) міцно прив’язали «податкове обстеження» до старої про­­цедури – позапланових перевірок, а сферу контролю трудових відносин податківцями обмежили виплатою зарплат. Президент Віктор Янукович, коментуючи підписаний, але не оприлюднений документ (14 червня його підписав спікер Верховної Ради Володимир Литвин), за­явив, що податковим органам не потрібно контролювати трудові відносини в принципі, й навіть подав до ВР для невідкладного розгляду законопроект, що коригує вже прийняті зміни. Поки що не зрозуміло, чим обернеться ця історія для реального сектору, чи отримають податківці нові права і які? Про це – в найближчих числах Тижня. Зараз лише констатуємо, що контроль над трудовими відносинами може дати податківцям право визнання фік­­тивними договорів між підприємствами та спрощенцями у тому випадку, якщо вони дійдуть висновку, що такий договір використовується для податкової оптимізації. 

Ще жорсткіші норми виписані в проекті Податкового кодексу, розрекламованого новою владою. Йдеться передусім про введення ще однієї нової форми фіскального контролю – «опитувань», народний депутат Ксенія Ляпіна вже охрестила її «допитом». Зокрема, стаття 50 розділу II ПК (адміністрування податків) дає податківцям право під час перевірки фірми опитувати працівників, які не мають стосунку до бухобліку. Наляканий найманий працівник може розповісти про розмір та регулярність виплати зарплати. Відомості можуть бути запротокольовані й підшиті до акта перевірки. Невідповідність «підшитого» бухгалтерським документам може коштувати керівництву штрафів, а то й свободи. Поки що не зрозуміло, як саме працюватиме процедура «опитувань». Однак найманим працівникам уже зараз можна повідомити, що вкрай небажано підписувати папери з будь-якими відомостями про них чи інших осіб. Відповідаючи на запитання податківців, слід у м’якій формі нагадати їм про існування ст. 63 Конституції, в якій зазначено, що «особа не несе відповідальності за відмову давати свідчення або пояснення стосовно себе, членів сім’ї чи близьких». У відповідь на ймовірне прохання розповісти про справи підприємства можна м’яко уточнити, що відповідальність у процесуальному законодавстві, зокрема й за надання свідчень, персоніфікована і, повідомляючи відомості про роботу, можна обмовити себе або близьких (як поводитися під час затримання, на допитах тощо – у найближчих числах Тижня).
 
Добрими намірами

На перший погляд, мета нормативних новел добра: змусити платити державі тих, хто зобо­­в’язаний, але не робить цього. У такому контексті можна пояснити і логіку всього, що відбувається: автори законопроектів (Ми­­кола Азаров, Федір Ярошен­­ко, Михайло Бродський і компанія) стурбовані виключно проблемами бюджету. Неадекватним видається бажання пере­­класти податковий тягар на плечі малого та середнього бізнесу за збереження пільг і преференцій для великого. Така ідеологія чітко простежується в проекті Податкового кодексу (див. про Експрес-аналіз). Приміром, поетапне зниження ПДВ, податку на прибуток і зближення податкового та бухгалтерського обліку вигідні великому й частково середньому бізнесу. Для малого бізнесу в кодексі підготовлено звуження сфери застосування єдиного податку, під­­­вищення його ставки, а також необхідність окремо сплачувати збори до ПФ і соцфондів, які зараз спрощенці сплачують у складі єдиного податку.

Цій самій ідеології підпорядкований і законопроект №6337. Навіть якщо Віктор Янукович не лукавить і із закону найближчим часом буде вилучено норми, що дозволяють податківцям контролювати трудові відносини, все одно дрібний, середній бізнес і кінцеві споживачі постраждають, зважаючи на суттєвве підвищення акцизів на бензин, алкоголь, сигарети та інші товари, 10-кратне (!) збільшення транспортного збору. Втім, ці втра­­ти – дрібниці порівняно з наслідками, до яких може призвести легалізація зарплат адміністративними методами. Адже очевидно, що забезпечена старість сьогоднішніх найманих працівників і спрощенців, за яку нібито вболіває Кабмін, – це «прекрасное далеко». Крім того, є всі підстави вважати, що в межах хиткої солідарної пенсійної системи наша держава не може бути зацікавлена у збільшенні пенсійних виплат у майбутньому. В своїй діяльності українські чиновники та бізнесмени, які їх фінансують, напевно, обстоюють інші інтереси, в що простіше повірити. По суті, втручання податківців у без того непрості трудові відносини ще більше їх ускладнить. Загроза кримінальної відповідальності за «конвертацію» зарплат (точніше, наявність механізмів притягнення) призведе до оптимізації роботодавцями витрат на персонал. Це, своєю чергою, спровокує масові звільнення і надмірні фізичні навантаження для працевлаштованих. У найкращому разі держава доможеться перерозподілу податкового тягаря між роботодавцями та найманими працівниками, наслідком якого буде зни­­ження реальних зарплат. Такий сценарій цілком укладається в межі ідеології побудови капіталізму з великим людським обличчям.

Експрес-аналіз податкового кодексу*