У. Т.: Наскільки гостро для України стоїть питання будівництва «Укриття-2»?
– Ми дуже зацікавлені в тому, щоб об’єкт «Укриття-2» був споруджений. По-перше, затягнувся період підготовки – ми запізнюємося на 7 років. По-друге, надто пізно щось змінювати у конструкції, яка має свої переваги і недоліки. Україна вже публічно погодилася з вибором концерну Novarka, і ми вважаємо, що він здатен цю роботу виконати, хоча деякі висунуті українською стороною вимоги при виборі підрядника дійсно не були виконані. Ми певні, що цей проект можна успішно реалізувати, але за умови наявності сильного замовника, яким є ЧАЕС. Мається на увазі структура, яка професійно обстоює інтереси держави, здатна впливати на графік виконання робіт і на будь-якому етапі проектування та будівництва розуміти, чим займається підрядник, вчасно скоригувати його дії і не допустити перевитрати коштів.
У. Т.: Чому Ви так наголошуєте на ролі ЧАЕС?
– ЧАЕС є юридично відповідальним суб’єктом за наслідки усього процесу, а фактично суб’єктом, що виражає позицію держави Україна. До 2005 року ЧАЕС не могла виконувати належну роль. Це стосується, зокрема, і відсутності контролю за будівництвом французькою компанією сховища відпрацьованого ядерного пального (СВЯП-2), яке не відповідає потребам України. В останній час кваліфіковане управління ЧАЕС було серйозно порушене у зв’язку з невмотивованим звільненням екс-міністром МНС Нестором Шуфричем директора ЧАЕС Ігора Грамоткіна, який за останні 2 роки зумів організувати роботу і, без перебільшення, примусив нарешті західних партнерів рахуватися з позицією української сторони. Зокрема, він зумів зрушити з місця проект будівництва СВЯП-2, зупинений ще у 2003 році через помилки в проекті. При цьому вдалося повернути (!) значну частину коштів, виділених Заходом на цей проект. Звільнення Грамоткіна виявило повне нерозуміння наслідків такого кроку для України. Зараз, коли його поновлено на посаді, сформовано команду, яка, я певен, зможе довести проект до кінця.
У. Т.: І РНБО контролює?
– РНБО координує та контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки. Ми констатуємо, що вертикаль управління проектом була порушена: коли замовник (ЧАЕС) починав відстоювати свої інтереси, то піддавався тиску з боку МНС і Кабміну, на які впливали західні фінансисти, задіяні у проекті. Що ми хочемо від Заходу, якщо самі не здатні забезпечити скоординованих професійних дій і дотримання інтересів України?
У. Т.: Чи достатньо міцна споруда арки?
– Щоб відповісти на це питання, потрібен детальний проект. Можу сказати, що нам доведеться ще не раз відстоювати свої інтереси, так як це сталося при закладенні рівня міцності, який за нашими нормативно-правовими документами мав бути класу 3,0, що відповідає опірності споруди до діїпотужного смерчу. Західні фахівці сказали, мовляв, смерч такого класу – це «надто дорого», давайте проектувати на смерч класу 1,5. Тепер ми змушені знову наполягати на повній відповідності конструкції НБК вимогам українських норм щодо дії смерчу.
У. Т.: Однією з основних проблем експлуатації «арки» фахівці вважають високі радіаційні ризики. Чи не отримаємо з часом «Могильник-2»?
– Цього не буде. Якщо безпека персоналу не буде забезпечена, то підрядник не отримає дозволу на будівництво. Перед підписанням контракту українські фахівці зустрічалися з Президентом і означили дві невирішені проблеми – видалення і переробки радіоактивно забрудненої води, що скопичилася під саркофагом, і небезпечного радіоактивного пилу, на який з часом перетворюються паливовмісні маси. Президент звернувся до голови ЄБРР Лем’єра з проханням знайти ресурси на вирішення цих проблем, а згодом підписав указ, яким доручив Кабміну також виділити належні кошти. Такий «ручний режим» – вимушений крок з огляду на пасивність минулого складу Кабміну.
У. Т.: Що робити з відходами під саркофагом?
– З технічного погляду проблем у вилученні відходів я не бачу. Ще в початкових планах було розібрати слабкі конструкції саркофагу, отримати доступ до міцніших, і починати дистанційно вилучати і складувати відходи у спеціальних контейнерах. Цей процес може зайняти 10–15 років, якщо буде фінансування, або 50 років, якщо держава не приділятиме проблемі належну увагу.
У. Т.: Як запобігти «роздуванню» кошторису на подальших етапах проектування?
– Буде суворий контроль, зокрема і з боку ЄБРР, що також не зацікавлений у безконтрольному збільшенні вартості.
У. Т.: Українські підприємства братимуть участь в освоєнні коштів?
– Ми будемо на цьому наполягати. Навіщо використовувати імпортні матеріали, якщо є наші, нічим не гірші?