Найсвятіше для людей (принаймні раніше) – храми господні – поступово перетворюються не тільки на місце для спілкування з Богом, але й стають стартом для непоганого бізнесу. Хтось подумає, але ж церкві теж треба із чогось жити. Повністю погоджуюся. Але у всьому має бути межа. За неписаними православними канонами – священик не має права заробляти кошти особисто для себе і своєї родини із церкви. І тут не йдеться про виготовлення та продаж свічок, іконок, чи іншої церковної утварі. Зрозуміло, що на утримання храму теж потрібні кошти.
Питання в іншому. Коли служителі церкви спекулюють на імені Божому, заробляють гроші, добавляючи приставку «від Бога» до всього, особливо матеріального – це виглядає незрозуміло. І люди насправді не розуміють, або не хочуть розуміти, що саме поняття «Божествене» є духовним, а не матеріальним, нехай навіть за виключенням мироточивих ікон, чудотворних джерел, цілющих мощей. Всьому, як на мене, є логічне пояснення. Повірте, нічого поганого в цьому не має. Бо коли ікона мироточить – це причина певних хімічних чи фізичних процесів – і це є чудо. Коли хвора людина, омиваючись в цілющих джерелах почувається здоровою – це теж чудо. Всі чудеса мають небесну природу. І це тільки добре.
А от коли родина завчасно померлої людини, купуючи домовину – стає перед дилемою – де цю домовину придбати, в звичайному магазині ритуальних товарів, чи в аналогічній крамничці при церкві, – і часто віддає перевагу останньому, бо за словами тих же священиків-продавців, – це від Бога. Цікаво, сам Бог благословляє кожну домовину, чи може через руки того ж священика освячує штучні квіти китайського походження, чи рушнички з Одеського сьомого кілометру, закуплені по дві гривні, а продані по п’ять? Зрозуміло, що в нашій країні середній бізнес виглядає саме так – купив, накрутив, перепродав. Але те, що може робити пересічний український підприємець, якого в гіршому випадку обзивають спекулянтом, не може, як на мене, особа духовна. Бо як тоді вірити людині, вуста якої говорять, що «головне душі спасіння», а руки тягнуться до грошей?
І навіщо взагалі ці риторичні питання, якщо відповідь є в найбільшій письмовій святині всього православ’я. І ця відповідь стосується і наших пресловутих священиків-бізнесменів.
Перед святом Пасхи іудейської Ісус прийшов до Єрусалиму. Зайшовши до храму, Він побачив, що там продавали волів, овець та голубів і сиділи там міняли грошей. Ісус вигнав із храму всіх, також овець і волів, і гроші у мінял розсипав, а столи їхні перекинув. Потім сказав Він продавцям голубів: «Візміть це звідси і дім Отця Мого не робіть домом торгівлі».
Іоанна 2:13-23
Нещодавно, побувавши в одному селі на Херсонщині була здивована, довідавшись, що церква перемогла всіх найсильніших конкурентів (за сільськими мірками) у сфері ритуальних послуг. Бо бачте, домовини в них дешевше на 50 грн, кошики з квітами на 15 грн. Вражає церковна крамниця і асортиментом. Священик частенько буває у родичів в Одесі і має можливість частіше заглянути на сьомий кілометр… Причому крамниця, за потреби, може працювати і цілодобово. Достатньо бажання клієнта. От такий от церковний сервіс – на всі 100. Яка тут може бути конкуренція. З податками теж все набагато простіше ніж у пересічних підприємців. Бо за українським законодавством церква реєструється як неприбуткова організація з усіма необхідними атрибутами – круглою печаткою, рахунком в банку и бухгалтерією. Різниця лише в тому, що церква не платить податків до державної казни.
Як не намагалася, але так і не знайшла виправдання тому, що високоосвічені люди (а саме до таких я відношу випускників духовних навчальних закладів), духовні очільники нехай маленьких, але приходів – спекулюють на тому, що домовина куплена при церкві – зручніша і «майже з крилами», рушничок — з божественою благодаттю, а штучна квіточка, мала того, що дешевша ніж в інших – так майже райська. Не хотілося б, щоб мої слова звучали богохульством, бо Бог тут ні до чого. Йому має бути байдуже – в якій домовині, з якими рушниками чи квітами прийде до нього людина, аби зі світлою і чистою душею. І це має бути найголовнішим. І на небі, і на землі. І саме для того, щоб донести цю просту істину Бог має ставлеників своїх на землі, людей які б донесли слово його до кожної бажаючої людини. Людей від Бога і для Бога, а не тих, хто заробляє на імені його.
Чому б не спробувати будувати бізнес, але бодай с краплею душі. Бо тільки душа то од Бога. Чому б давно забуте вишивання не перекласти на теж полотно з сьомого кілометру, той би рушничок став би вже зовсім іншим, нашим рідним, зробленим руками і з душею, нехай і на дешевому китайському станку. І бажаючих до тієї роботи, принаймні в селі, знайшлося б достатньо. І тоді можливо не було б так соромно, купуючи за два, продавати за п’ять… під пильним оком і з благословення Отця Небесного. Хоча про який сором може йтися, коли все духовне зводиться до певних грошових еквівалентів:
хрестини – 150-200грн.;
поховання – 250-300грн.,
вінчання – 300грн.;
посвячення житла(магазину, заправки) – від 150 до 600 грн.
Хоча за офіційною позицією церкви, купуючи свічку чи ікону ми лише жертвуємо гроші на храм. Пожертвою також вважається плата священику за проведення служб і обрядів(хрестини, вінчання тощо). Тобто офіційно церква не може встановлювати обов’язкові тарифи на ці послуги, а має вдовольнятися тим, що люди самі дадуть. І якщо людині нічим платити – священик повинен провести обряд безкоштовно.