Вони несли транспаранти й скандували гасла, які застерігали від розриву відносин із Росією та попереджали про третю світову війну, звинувачуючи «державу-терориста» – Америку. Поширення антиамериканських настроїв у Німеччині непокоїть посла США Джона Емерсона. Незабаром він має відвідати «конференцію з антиамериканізму» в Мюнхені. Президент ФРН Йоахім Ґаук нарікає, що «німці й американці живуть як на різних планетах».
Цей новий настрій впливає на все: від реакції Заходу на тероризм і залякування з боку Росії до перемов про створення зони вільної торгівлі між Америкою та ЄС, які вже дійшли до восьмого раунду.
Антиамериканізм для німців не нове явище. У Західній Німеччині в період холодної війни він був притаманний здебільшого лівим партіям. Праві вбачали у Сполучених Штатах захисника від комунізму й учителя демократії в повоєнний час. Але навіть у консервативних західних німців любов до Дикого Заходу поєднувалася із презирством до американського способу життя, який вони вважали некультурним. Тим часом східні німці виховувалися в антиамериканському, проросійському дусі. Навіть сьогодні, коли зникла та ідеологічна спорідненість, «неоковирна суміш антиамериканізму й дивної романтизації російсько-німецької близькості» залишилася, вважає Гайнріх Авґуст Вінклер, історик, який досліджує амбівалентну інтеграцію своєї країни в Захід.
Теоретично об’єднання 1990 року забезпечило Німеччині надійне місце серед держав Заходу, якщо йдеться про НАТО, Європейський Союз та спільні цінності. І все ж таки частина старого лівацького антиамериканізму збереглася. Політичний прихисток він знайшов собі в партії «Ліві», яка постала із середовища комуністів НДР і до якої приєдналося кілька західних радикалів. У м’якшій формі ті самі погляди помітні поміж соціал-демократів і зелених.
Нове – це антиамериканські настрої серед правої частини політичного спектра. Якщо колись їх можна було відчути лише серед ексцентричних маргіналів на кшталт баварського Християнсько-соціального союзу – консервативного брата очолюваного Анґелою Меркель Християнсько-демократичного союзу, то зараз вони просочилися поза стіни кнайп ХСС і дісталися молодої ультраконсервативної «Альтернативи для Німеччини». Остання зародилась як партія антиєвропейського спрямування, а тепер стала ще й антиіммігрантською й антиамериканською.
Канцлер Меркель, як і президент Німеччини Ґаук, родом із НДР, але має проамериканські нахили. Однак скандал із прослуховуванням її телефонів (як і безлічі електронних комунікацій звичайних німців) розвідувальними службами США не сприяв зміцненню двосторонніх відносин, про що ми знаємо тепер завдяки Едвардові Сноудену. Німці вбачають у цьому порушення суверенітету й почуваються зрадженими союзниками. Вони також виступають проти інших спроб американців проводити свою політику за межами власної території, наприклад перевіряти пасажирів в аеропортах ФРН. Усе це «створило отруйну атмосферу недовіри й розпалило антиамериканські настрої в Німеччині», каже голова зовнішньополітичного комітету Бундестагу Норберт Реттґен.
Така недовіра тепер загрожує Трансатлантичній угоді про вільну торгівлю. Її підтримує більшість громадян ЄС. Але найнижчий показник прихильності (лише 39%), за результатами нещодавно проведеного опитування, в Австрії та Німеччині. В останній ця суперечність сягнула істерично-нелогічного рівня. Німці бояться потенційних арбітражів між компаніями та урядами держав, хоча вони є елементом більшості вже наявних торгових домовленостей ЄС. «Якби це була угода з якоюсь іншою країною, вона не мала б такого великого суспільного розголосу», – вважає Реттґен. І це можна дедалі частіше сказати про будь-що, у чому задіяні Німеччина та США.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com