З 2 по 13 жовтня в провідних кінотеатрах України пройдуть Дні польського кіно, проєкт Польського Інституту у Києві, який відбувається вже 19 років поспіль. Програма складається з найвизначніших польських фільмів останніх часів. Дні польського кіно традиційно мають дві частини (онлайн та офлайн), що робить аудиторію значно ширшою, а ще покази будуть не тільки в Києві, а і у Львові, Луцьку, Вінниці, Одеси, Харкові та Житомирі. Серед заявлених фільмів є як зовсім нові, так і ті, що вже були представлені на провідних кінофестивалях.
Фільм «Кос» (2023) Павела Масьльони — напевно, найцікавіший для нас в програмі Днів польського кіно в Україні. Він про польського національного героя Тадеуша Костюшка, який в 1794 році повертається після участі в Американській революції додому, щоб підняти народ на повстання проти Росії. Й оскільки Кос (скорочено від Костюшко) приїжджає в Польщу разом із чорношкірим другом Домінго, то на початку кінострічка дуже схожа на «Джанго звільненого» (є навіть кілька подібних сцен), але з часом ця схожість, на щастя, зникає. І тоді вже акцент зміщується на протистояння харизматичного генерала Коса (прекрасна роль Яцека Брачака) і гидкого російського ротмістра Дуніна (не менш прекрасна роль Роберта Вєнцкевича). Окрема сюжетна лінія пов’язана з панським байстрюком Іґнацем, та й загалом сценарист майстерно показав настрої і типажі різних соціальних прошарків. Найбільш неоднозначною вийшла насамперед шляхта, щодо мотивації вчинків якої критики так і не змогли прийти до консенсусу. Втім, навіть не дуже обізнана з історією людина побачить багато невідповідностей, бо все ж фільм більше бойовик, аніж історичний байопік. І, звісно, аналогії між селянами і рабами проведені неодноразово, зокрема і в епізоді, коли Іґнац і Домінго показують один одному шрами на спинах. Ревізіонізм і алегоризм у фільмі — важливі теми, втім, «Кос» усе ж лишається розважальним. Тож, попри велику кількість анахронізмів, фільм став лауреатом «Золотих Левів» — головної нагороди Фестивалю польських художніх фільмів у Ґдині, і це справді неймовірно захопливе й епічне кіно, від перегляду якого важко відірватися.
Інший непересічний фільм в програмі — «Допельгангер» (2023) Яна Голубека — історія про двох братів, яких розлучилися після народженні, і тепер вони опинилися по різні боки залізної завіси. Сюжет стрічки доволі заплутаний, адже режисер намагається, по суті, зняти два фільми в одному, і баланс не завжди витриманий, однак сам час (кінець 1970-х — початок 1980-х) показано дуже достовірно. Особливо талановито передана психологічна атмосфера тієї епохи з параноїдальними настроями та невпевненістю у завтрашньому дні. Втім, Голубек чудово грає на контрасті життів братів: небезпечного буття Яна в Польщі та забезпеченого спокою Ганса у Франції. Психологічний трилер «Допельгангер», за словами режисера, базується на реальних факатах із життя спецагентів Польської Народної Республіки, які викрадали особистості інших людей і будували на цьому фальшиві стосунки та свою кар’єру. Втім, розповідає Голубек, агентів такого рівня було небагато, бо жити подвійним життям з неправдивими даними — надскладне і ризиковане завдання, і подібних осіб у 1970-х було лише 15. Зокрема, в основі сценарію лежить справжня історія шпигуна Єжи Качмарека. У кінострічці Яна Голубека якраз найцікавішим і є це намагання зберегти власну ідентичність і не дати масці прирости до обличчя, що в «Допельгангері» ще й ускладнено інтуїтивним психологічним зв’язком між братами. І хоч критикам дуже хотілося побачити в фільмі польського Джеймса Бонда, та все ж це більше оповідь про те, як велика політика може знищити життя звичайної людини, яка хоче просто любити, але професійний обов’язок не дає їй ані шансу бути щасливою.
Якщо в фільмі Голубека йшлося про двох братів, то у «Святі вогню» (2023) Кінґи Дембської — вже про двох сестер, які хоч і живуть в одному місті (Варшаві), але лишаються психологічно далекими одна від одної, як Ян і Ганс в «Допельгангері». «Свято вогню» — це екранізація однойменної повісті Якуба Малецького, і певна літературна структурність у стрічці справді відчутна. Одна із сестер, Настка, бореться із невиліковною хворобою, інша, Луція, бореться із собою задля досягнень успіху, а їхній батько бореться зі своїм минулим. Це дуже емоційне і щемке кіно, якому, можливо, за режисерсько-сценарним задумом, бракує певної зв’язності й цілісності, бо ж маємо історію однієї сім’ї, але, по суті, це три різних історії, які відбуваються паралельно в межах одного урбаністичного простору. Тож навряд у вас вийде співпереживати всім трьом однаково, хоча найвиразнішою, як на мене, є роль батька, яку виконав легендарний польський актор Томаш Саприк.
Це не всі фільми ХІХ Днів польського кіно, і на polskino.takflix.com ще покажуть хітові стрічки «Селяни» та «Зелений кордон», які уже встигли успішно пройти в українському кінопрокаті. І також важливо додати, що всі фільми демонструються мовою оригіналу з українськими субтитрами.
