Китай вже витратив трильйон доларів на розширення свого впливу в Азії, Африці та Латинській Америці через інфраструктурну програму «Один пояс, один шлях». Зараз Пекін працює над переглядом проблемної ініціативи, – повідомляє The Wall Street Joutnal з посиланням на свої джерела.
Уповільнення світової економіки в поєднанні зі зростанням процентних ставок і вищою інфляцією призвели до того, що країни зазнають труднощів з тим, щоб виплатити свої борги Китаю. Позики на десятки мільярдів доларів прострочились, а численні проекти розвитку зупинилися. Західні лідери розкритикували практику кредитування Китаю, яку деякі назвали «дипломатією боргової пастки». Багато економістів та інвесторів стверджують, що китайська практика кредитування сприяла виникненню боргових криз у таких країнах як Шрі-Ланка та Замбія.
Майже десятиліття уряд тиснув на китайські банки, щоб вони були щедрими на позики, але зараз китайські політики обговорюють більш консервативну програму, яка отримала назву «Один пояс і шлях 2.0» у внутрішніх дискусіях. В її основі ідея більш суворої оцінки нових проектів для фінансування, повідомили учасники. Вони також стали відкритими для прийняття деяких збитків за позиками та перегляду боргів, чого вони раніше не бажали робити.
Президент Китаю Сі Цзіньпін одного разу назвав цю ініціативу «проектом століття», але його бачення нового глобального порядку стикнулося з перешкодами. На листопадовій зустрічі з високопосадовцями пан Сі зазначив, що міжнародне середовище для «Одного поясу, одного шляху» стає «дедалі складнішим», і наголосив на необхідності посилити контроль ризиків і розширити співпрацю, згідно з повідомленнями державних ЗМІ.
Китайські банки вже різко скоротили кредитування нових проектів у країнах з низьким рівнем доходу, оскільки вони зосереджуються на покритті існуючих кредитів. За даними економістів Себастьяна Горна, Кармен Рейнхарт і Крістофа Требеша, які писали про міжнародний борг, зараз майже 60% закордонних позик Китаю припадає на країни, які, як вважають, перебувають у фінансовій скруті, порівняно з 5% у 2010 році.
Лише за десять років, за даними МЗС, Китай видав кошти на інфраструктурні проекти майже в 150 країнах, таких як Еквадор і Ангола. Тоді Китай вперше став найбільшим офіційним кредитором у світі.
За даними AidData, дослідницької лабораторії університету Вільяма та Мері у Вільямсбурзі, штат Вірджинія, уряд США та державні установи зараз надають менш ніж половину того, що робить Китай у вигляді грантів і позик менш багатим країнам. При цьому обидві країни були приблизно на одному рівні в 2000-х роках. Однак, у той час, як США фінансують майже всі свої закордонні проекти розвитку за програмами допомоги, Китай діє більше як банкір, сказав Бредлі Паркс, виконавчий директор AidData та співавтор книги «Банківська справа в Пекіні». Аналіз AidData показує, що на кожен долар допомоги країнам з низьким і середнім рівнем доходу Китай надав 9 доларів боргу. У США навпаки: на кожен долар боргу, який вони надають країнам із низьким і середнім рівнем доходу, надають щонайменше 9 доларів допомоги.
Такий метод кредитування викликав засудження з боку Вашингтоні та ряду інших держав. Вони стверджували, що Китай перевантажує країни боргом.
При цьому, повний відступ від «Одного поясу, одного шляху» малоймовірний. Незважаючи на всі труднощі, ця ініціатива за останнє десятиліття змогла залучити більше країн до орбіти Пекіна, і багато з них стали голосувати разом із Китаєм в ООН. Однак, більш перебірливе кредитування з боку Пекіна може зробити китайське фінансування менш привабливим для деяких країн.
«Якщо «Один пояс, один шлях» планують зберегти як важливий інструмент у розширенні китайського впливу, КНР, можливо, доведеться знайти новий шлях, наприклад, відмовитися від кредитування на користь надання грантів та іншої допомоги», – сказав Бред Сетсер, старший науковий співробітник і суверенний урядовий експерт з боргів аналітичного центру Council on Foreign Relations.
Проект «Один пояс, один шлях» зародився трохи більше десяти років тому, коли Китай побачив можливість для своїх державних фінансових установ розширити охоплення та отримати кращий прибуток через інвестиції за кордоном. Влада заохочувала кредиторів фінансувати такі проекти, як шахти та залізниці, щоб країни, що розвиваються, які мають природні ресурси, могли краще постачати ринок Китаю та створювати робочі місця для китайських підрядників. Після приходу до влади в 2012 році пан Сі розширив ці зусилля та просував ініціативу як частину свого плану розширення впливу Китаю та створення ринків для китайських товарів.