Країна не змінилася за ці тижні: і відкати платять, як і раніше, і підряди розподіляють серед своїх, а з білбордів так само спокушає слабкодухих 57-річна модель в окулярах за ціною в півавтівки. Жити по-новому не виходить. Хоч їдь назад до Анталії, а краще вже до Польщі або відразу до Штатів…
Євромайдан зіграв з українцями злий жарт. На якусь мить здалося, що можна одномоментно скинути із себе стару шкіру, омолодитися, залишити в минулому лихі помисли та звички й прокинутися в Європі, причому навіть не Східній. Коли цього з невідомої причини не сталося, у нас почали щосили клясти президента, олігархів, депутатів, правоохоронні органи, громадські організації, журналістів — часами зі значно більшим запалом, ніж за Януковича. Українців охопила своєрідна апатія. Згадки про хоч якісь покращення викликають агресію. Перший-ліпший натяк на зраду, навпаки, сприймається з ентузіазмом, без найменшої критики, не кажучи про фактчекінг. Поради не давати хабарів за залік, не брати гречку й не плутати ліфт із туалетом стикаються з потужним ігнором.
Читайте також: Біля розбитого казана
Я щойно повернувся з Болгарії — країни, яку непогано знаю й де в мене чимало родичів і знайомих. На око разюча різниця з минулими відвідинами 10 років тому: чисті вулиці, відреставровані після соціалізму старі будинки, лад на дорогах, та й самі дороги такі, що не соромно. Щоправда, перед кожною ділянкою, яка ремонтується, здоровезний банер: «Роботи виконуються за грант ЄС». І водночас усі знайомі скаржаться на тендери для своїх, на необхідність ділитися, на непристойне майнове та соціальне розшарування, а ще на неприховано «ватну» зовнішню політику, аж до готовності брати участь у «Південному потоці». Тож з одного боку — не рекордні, але зовсім непогані 4% приросту ВВП за минулий рік, із другого — у чистому вигляді «п’ята колона» Європи. І теж апатія. Усі гайда до Європи, тим більше, що жодних обмежень у працевлаштуванні для громадян ЄС, як відомо, не передбачено.
І я розумію, що нічого унікального в наших бідах немає, крім уявлення, що ми такі одні в своєму нещасті. А от десь там Лі Кван Ю посадив трьох друзів…
Днями колега Юрій Бутусов опублікував пост, де наводив шматок книжки Пулітцерівського лауреата Тіма Вейнера «Вороги: історія ФБР». Дозволю собі цитату з цитати: «Адміністрацією [президента США] Гардінґа згори донизу керували люди, які вклонялися грошам і бізнесу, зневажали уряд і закон, вводячи в оману американський народ. Міністр внутрішніх справ Альберт Фолл взяв близько 300 тисяч доларів хабарів від нафтових компаній, натомість він дав їм доступ до стратегічних запасів нафти військово-морського флоту в Елк-Гіллз (Каліфоронія) та Тіпот-Доум (Вайомінг). Міністерство юстиції дізналося про скандал, але скасувало розслідування. Були ще випадки: керівник щойно створеного Бюро ветеранів Чарлз Форбс — партнер Гардінґа з покеру — поклав собі в кишеню мільйони «відкатів» від підрядних організацій. Чиновник Міністерства юстиції Томас Міллер клав у банк гроші, отримані в якості хабарів від корпорацій, намагаючись звільнити конфісковані активи, а через багато років з’явилися докази того, що міністр юстиції Доґерті отримав у якості хабарів щонайменше 40 тисяч доларів [у цінах 1924 року]». Самі бариги…
Читайте також: Видатки різноманіття
Ну, припустімо, то було сто років тому, хай у могутній Америці, але напередодні Великої депресії. Гаразд, подивімося на нинішніх чемпіонів з економіки й соціального розвитку. У Південній Кореї за останні років сорок не було жодного президента, якого після закінчення терміну не звинуватили б у корупції та зловживаннях, рекордсменкою є Пак Кин Хе з її 32-річним терміном ув’язнення та штрафом у 18 млрд вон ($16 млн). В Ізраїлі під слідством чинний прем’єр, екс-голова МЗС, колишній командувач ВМФ, кілька мерів, і це лише епізод у нескінченному корупційному серіалі. Колишній президент Німеччини звинувачується в хабарах від бізнесу, а колишній канцлер уже давно здійснив камінг-аут як платний російський агент впливу. Японія, Франція, США, Швейцарія, Сінгапур — так, так, Сінгапур! — скрізь скандали. Світ перебуває в кризі безперервно від часів Єгипту з Ассирією, а може, і давніше.
Життя взагалі недосконале, а людина грішна. Чи є це підставою, щоби власними руками занапастити проект держави, омріяної поколіннями предків? Критикуйте, звинувачуйте, лайте, тільки не вимагайте неможливого! Країна не зміниться, доки не змінимося ми.
А до владних гілок у мене й без вас сила-силенна претензій. Власне, практично тільки тим і займаюся.