На мою останню колонку «Серпень на Лейкшор» відреагував мій польський друг таким ось коментарем: «В Україні війна, а ти пишеш колонки про себе, свою собаку й велосипедистів, яких зустрічаєш вранці в кав’ярні. Думаєш, це когось там цікавить?». Як будь-яке інше це запитання від мого друга має свій сенс. Я давно замислююся, чи, що і як я міг би написати про війну в Україні? Кілька разів я навіть намагався в різних контекстах торкатися теми війни, але усвідомив, що чим менше я пишу про це, тим краще. Те, що я насправді знаю про те, що таке війна, я знаю тільки і виключно в теорії, а якщо йдеться про війну в Україні, то це знання, дещо підсилене медійними коментарями й картинками, які до мене щодня долітають. Цього року я був у Львові вперше за п’ять років і відчув, що війна — це не теорія й медійні повідомлення, а щоденний досвід тих усіх, кого вона зачіпає.
Я ніколи не був прихильником «воєнного туризму» й пов’язаних із ним досвідів споглядача-реєстратора, який завжди може повернутися до свого більшою чи меншою мірою комфортного життя далеко від щоденного театру війни. Чим довше це все триває, тим менше я знаю, і вже точно знаю менше, ніж міг би поділитися з людьми, для яких війна — щоденний досвід.
Однак я намагаюся зберігати відкритість, спостерігаючи з віддалі, а коли щось мене цікавить, то я намагаюся прибрати це в слова і наповнити сенсом. Так, зрештою, відбувається з усім, що я пишу.
Іноді, перш ніж перетворити якусь думку на слова, я мушу розібратись у справі, знайти приховане значення, створити підводку, яка могла б зацікавити інших.
Неважливо, пишу я про війну, яку знаю, як я наголосив виключно теоретично, чи про безліч інших справ, які я також знаю тільки гіпотетично.
Буває, що нам вдається опинитися в центрі подій, і якщо бути уважним спостерігачем, то можна виявити в них «прихований сенс» і навіть наблизитися до суті справи.
Спостереження за велосипедистами в кав’ярні на Лейкшор у Торонто так само може бути пошуком глибшого виміру. Якщо вдасться вибудувати під це ширший контекст, то банальність розмов любителів практичних занять велосипедним спортом уже перестає бути такою банальною, як могло б здаватися на перший погляд. Звісно, в кожному прочитанні написаного тексту, навіть такого короткого, як щотижнева колонка, існує таке поняття як «розуміння прочитаного». У канадських школах дітей оцінюють за вміння читати з розумінням (reading comprehension), у Польщі, наскільки я пам’ятаю, цьому вмінню не навчали, що можна було помітити в коментарі мого друга молодості. Він прочитав мою колонку, в якій йому забракло «війни», але він побачив «кав’ярню на Лейкшор» і «велосипедистів», і цього йому було достатньо, щоб зробити висновок, що там «війна», а я пишу ні про що. Що ж, так буває. Тому я повернуся до провідної думки моєї попередньої колонки «Серпень на Лейкшор», яка зводиться до такого твердження:
«Консерватори (яким я себе дедалі частіше вважаю) інстинктивно розуміють, що політика випливає з культури. Інстинктивно розуміють базове значення того, що дополітичне. Розуміють, як аргументував Едмунд Берк, що звичаї й моральність важливіші, ніж закон».
Продовжу ще цю думку:
«Політика — це збіг різних факторів культури, а війна — політики». Тож ми знову у війні і знову теоретично, де знайшлося місце для «політики й культури», що історично взаємно переплелися. Не думаю, що велосипедисти в кав’ярні на Лейкшор замислюються над цими теоретичними питаннями, які проте мають цілком реальні наслідки.
Коли на Алясці президент Трамп сходив трапом зі свого літака, то через кожні кілька приступок видно було напис «watch your step» (ступай обережно), але його можна було прочитати, тільки коли підіймаєшся на літак, а не спускаєшся з нього на плити аеропорту. Тому президент Трамп не міг помітити цього важливого повідомлення. Коли Путін покидав свій літак, то на сходах його трапу не було жодного напису й жодного месерджу, якого варто було б дотримуватися. Чи була це метафорична сценка? Можливо.
Чи мають вони зв’язок із війною, політикою і культурою? Ймовірно, але відповідь на це запитання вимагає значно довших розмислів, ніж можливості, які дає щотижнева колонка.
На всяк випадок варто все ж «ступати обережно».