Через чотири місяці після протестів у Москві російська опозиція є як ніколи розколотою.
«Ми були об’єднані лише, коли організовували протести разом», – зазначив опозиційний юрист Ілля Пономарьов. «Поза протестами ми не здатні нічого зробити, бо кожен має свою думку», – додає він.
«Холодна, сувора реальність перемоги Путіна на березневих президентських виборах привела протестний рух до болісної зупинки. Об’єднані лише своєю неприязню до Путіна лідери опозиції швидко повернулись до своїх абсолютно різних ролей – лібералів, націоналістів, комуністів, борців з корупцією, блогерів», – пише The Washington Times.
«Лідерам протестів важливо показати, що вони все ще мають підтримку виборців та що гра через обрання Путіна не закінчилась», – вважає аналітик з питань Росії в швейцарському центрі IHS Global Insight Ліліт Геворгян. «Хоча навіть якщо їм це і вдасться, це може стати останнім масовим протестом, оскільки немає конкретного порядку денного для того, щоб рядові виборці продовжили протести в тій же манері, що й і перед президентськими виборами».
«Багато лідерів протестів концентрують свої зусилля щодо змін в менших масштабах замість революційних ідеалів, якими розкидалися під час протестів. Незадоволення політичним порядком перекинулося на місцевий рівень, де, на думку росіян, вони змогли б легше досягнути потрібних цілей», – зазначає видання.
Аналітики вважають, що політика на місцях – одна з небагатьох можливостей, які залишились опозиції. Некерована демократія в останні кілька десятиліть прищепила росіянам глибоке відчуття недовіри до будь-кого, хто займається партійною політикою.
«Багато хто з лідерів опозиції – відомі політики, які правили Росією в 1990 році», – відмічає директор програми з Росії в Німецькій Раді з Міжнародних Відносин Александр Рар.
«Люди пов’язують їх з економічною катастрофою, а тому вони мають мало шансів отримати владу. Повинно з’явитися нове керівництво молодих лібералів, але на це знадобиться багато років», – зазначив Рар.