Купив у Польщі журнал «Czas najwyższy» – українською перекладається як «Вже пора», – з під назвою «Консервативно-ліберальний тижневик». Оце була б знахідка для партійних систем у Британії і США – пощо дотримуватись однієї лінії, коли можна одразу двох? Чим є взагалі сьогодні лібералізм та консерватизм? Чому я вважаю, що журнал Український тиждень є ліберальним, а чимало читачів переконані, що в нашій редакції сидять закоренілі націоналюги? Чому для одних Барак Обама є лібералом, а для того ж таки польського тижневика – ледве не комунякою? Чому ліберальним поглядом мусить називатися визнання неіснуючого народу в Закарпатті, провідники якого живуть на неоімперські подачки?
Після десятиріч «єдиноправильного» підходу, коли й слово «інтелігент» вважалося образою, різниці між «лібералом» та «консерватором» не було. А що тепер? Чи розкажуть лідери, на яких позиціях вони стоять? Що означає для президента «традиція»? Що для прем’єра «справедливість», – видача в обіг нібито частини боргів Ощадбанку, після чого інфляція сказала «дякую»? Що для головної опозиційної партії «родной язык» – мова регіонального суржику, мова чужої держави?
У поляків не краще: умовно ліберальною вважається партія Дональда Туска Громадянська платформа, а умовно консервативною Право і справедливість братів Качинських. Причому в президентських перегонах Качинським вдалося надати слову «ліберал» такого звучання, немовби це означало «той, хто розвалить нашу любу вітчизну». Туск вибори програв, хоча величезний вплив мали ліберальні ЗМІ та антикатолицька інтелігенція.
І ми, й сусіди з заходу, орієнтуючись на доброго «Туско-Тимошенко-Качинсько-Ющенка», живемо в полоні комуністичних переконань, що «партія доведе». Але вже пора поцікавитися, на яких платформах тримається діяльність наших політиків, і чи існують ті платформи взагалі.