Майкл Бініон журналіст, дописувач The Times

Взаємні порахунки. Близький Схід стоїть на межі нового витка кривавого конфлікту між ізраїльтянами та палестинцями

Світ
30 Листопада 2012, 16:33

Такі обстріли – зазвичай справа рук окремих палестинських бойовиків, їх не санкціонує уряд Гази, де керує ХАМАС. Вони раз по раз повторюються вже кілька місяців. То чому ж прем’єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньягу вирішив відповісти у спосіб, вочевидь розрахований на те, щоб викликати шалене обурення в бідному й перенаселеному Секторі Газа і спровокувати цілком імовірну реакцію з боку терористів та бойовиків?

Багато хто в Ізраїлі заявляє, що вибір моменту атаки – це прямий результат політичних розрахунків очільника правлячого кабінету. Ще недавно позиції прем’єра були досить сильні. Внутрішні суперники з лівого крила ослаблені й не здатні зазіхнути на його політичне верховенство чи протиставити серйозну альтернативу на призначених на весну виборах. Економіка Ізраїлю теж відносно сильна. Безлад серед сусідніх країн, спричинений Арабською весною і вимогами реформ, означає, що на Ізраїль майже не звертали уваги, і його курс не наражався на жодні нові проблеми навіть у відносинах із новообраними ісламістськими урядами арабських держав.

Але дві причини могли підштовхнути Нетаньягу до негайних дій саме зараз. По-перше, він хотів подати завчасний сигнал, що його країна залишається беззаперечною військовою силою в регіоні, і ні Єгипет, ні Йорданія, ні особливо Сирія не повинні й думати про те, щоб відвернути увагу від своїх внутрішніх проблем новою кампанією проти Ізраїлю. Нетаньягу особливо пильно і з дедалі більшим занепокоєнням спостерігав за наростанням неспокою в Сирійській Арабській Республіці. Бо хоч би яким суворим і авторитарним був режим Гафеза й Башара Асадів, понад три десятки років він таки зберігав мир на Голанських висотах – окупованій Ізраїлем іще від 1967-го території цієї країни.

По-друге, не за горами вибори, тож глава кабінету мав дати знак співгромадянам, що він і надалі ставитиме безпеку Ізраїлю понад усе, хоч би чого це коштувало. Навмисно різка реакція на останні ракетні удари й перестрілки на кордоні з Газою збільшить довіру до нього й ослабить внутрішніх суперників із Партії праці. Крім того, сувора відповідь повинна показати непримиренність Ізраїлю до відновлення Палестиною спроб забезпечити собі статус спостерігача при Організації Об’єднаних Націй наступного тижня. Ізраїльтяни бояться, що це може стати фінальним кроком до повноправного членства й міжнародного визнання Палестини як окремої держави.

Читайте також: Чим може закінчитися війна Ізраїлю з Сектором Газа?

Але, певно, найважливішою причиною стала третя: напружені відносини Ізраїлю зі Сполученими Штатами. Відносини між Нетаньягу і президентом Обамою впродовж більшої частини останніх чотирьох років були чи не найпрохолоднішими за всю історію американсько-ізраїльських контактів на найвищому рівні. Спроба господаря Білого дому натиснути на Ізраїль, щоб той тимчасово припинив будівництво поселень на палестинських землях і почав мирні переговори з Магмудом Аббасом, президентом арабської адміністрації Західного берега річки Йордан, наштовхнулася на відвертий виклик Нетаньягу: оголосивши про нові поселення в березні, точно в день приїзду віце-президента Джо Байдена до Єрусалима на переговори, він мало не відкрито плюнув у обличчя Америці. Обама, своєю чергою, трохи збив пиху з Нетаньягу, коли останній прилетів до США на сесію Генеральної Асамблеї ООН два місяці тому: відхилив прохання ізраїльського лідера про зустріч, пославшись на щільний графік роботи.

Під час президентської кампанії в США Нетаньягу відверто підтримував Мітта Ромні. Намагаючись заручитися прихильністю республіканців під час візиту останнього до Єрусалима, він спробував виманити в Обами зобов’язання вдатися до атаки на Іран, якщо той перетне часові межі, встановлені Ізраїлем з метою зупинити спроби Тегерана створити ядерну зброю. Але виграв Обама. Очевидно, що Нетаньягу зараз очікує від Вашингтона негайного тиску на свою партію «Лікуд» та уряд із вимогами почати переговори з палестинцями. Позиції Обами в Америці знову посилилися. За традицією президенти США завжди на початку свого другого терміну вдаються до нових зовнішньополітичних ініціатив, котрі, як вони сподіваються, повинні зміцнити їхні напрацювання. Нетаньягу й особливо його правий союзник в уряді Авіґдор Ліберман не мають жодних намірів іти на поступки в питанні про поселення або мирні переговори.

Напад на Газу вмить зробив би переговори з Палестиною неможливими. Аббас змушений був би підтримати хамасівців і відмовитися зустрічатися з будь-яким ізраїльським лідером. Нетаньягу знову мав би всі підстави заявити Вашингтону, що не має «жодного палестинського партнера», аби почати переговорний процес. Понад те, якщо Іран відкрито підтримає будь-яку силову реакцію з боку ХАМАСу, Ізраїль знову може виставити його головним джерелом напруження в Близькосхідному регіоні й ще раз спробувати примусити Вашингтон обрати суворішу позицію щодо ядерної програми Тегерана. Внутрішні сили, зокрема лобі в Конгресі, змусили б Обаму беззастережно підтримати Ізраїль в ООН. І знову ця країна його перехитрила б.

Але може статися не зовсім так, як сподівається Нетаньягу. Світова спільнота вже втомилася від вибухів насильства у регіоні й має твердий намір не дозволити Ізраїлю завдати ще одного удару по Газі в такому самому масштабі, як під час 22-денної операції «Литий свинець» 2008 року, коли загинуло майже 1400 палестинців. Президент Обама та інші керівники держав уже закликали ізраїльтян не починати повномасштабної військової інтервенції. Кадри жертв серед цивільного населення Гази вже викликали нову хвилю критики на адресу Ізраїлю в більшості країн Заходу. А ХАМАС продемонстрував, що готовий до переговорів. Його бойовики дотрималися домовленості про припинення вогню на один день, після того як керівництво партії зустрілося в Каїрі з представниками Ізраїлю.

Можливо, ХАМАС теж прорахувався з реакцією арабського світу. Цей рух сподівався, що Арабська весна покладе край його ізоляції і приведе до влади уряди ісламістів у Єгипті, Тунісі й інших країнах, які більше співчуватимуть його справі. Нещодавно емір Катару здійснив перший візит, а за ним – принци Бахрейну та єгипетські міністри. Але, хоча після падіння Мубарака Каїр і послабив прикордонний контроль із Сектором Газа, президент Мурсі не розірвав відносин з Ізраїлем.

Зашкодила хвиля революцій у регіоні цій палестинській організації ще й в іншому. Вона посилила напруження між арабським світом та Іраном. Повстання проти Асада залишило ізольованими бойовиків «Хезболли» в Лівані, які отримували зброю з Ірану через Сирію. Спершу хамасівці не хотіли дратувати Іран, який таємно переправляв цей товар до Гази, але зрештою їм довелося стати на бік повстанців-сунітів проти Башара. Це послабило альянс ХАМАСу з «Хезболлою» та іншими силами «опору».

Останніми місяцями ХАМАС почав рухатися в напрямку компромісу з Ізраїлем. З’явилися натяки на переговори про переговори, а також на довготермінове перемир’я, пропозиції з боку європейців послабити економічне ембарго проти Гази, запроваджене у відповідь на захоплення ХАМАСом влади після виборів 2006 року. Але прихильники безкомпромісної позиції серед лідерів руху відмовилися піти на будь-які поступки. Прикордонні сутички й поновлення ракетних обстрілів Ізраїлю мали на меті зірвати будь-які політичні домовленості.

Крім того, обстріл Гази й надалі ослаблював позиції Аббаса на Західному березі. Нині палестинці загалом вважають його безпорадним і нездатним протидіяти ізраїльтянам. ХАМАС уже починає відроджувати свою базу в регіоні. У випадку усунення Аббаса від влади Ізраїль утратить там найпоміркованішого палестинського лідера. Йому буде важко поновити мирні переговори з кимось іншим, якщо після Гази з’явиться бажання повернутися до дипломатії. Але наразі ні Ізраїль, ні ХАМАС, схоже, не мають намірів шукати компромісу. На світ знову чекають усі жахи кривавого конфлікту між арабами та ізраїльтянами.