Це наука й медицина, література, зовнішня політика та економіка. І тим цікавіше було писати про премії в українському контексті. Часто в людей може виникнути думка, що нобелівські нагороди — то десь далеко, і ми, як країна з не найпотужнішою наукою, яка часто знаходиться на узбіччі світових політичних та економічних процесів, не маємо до них стосунку. Та ця думка хибна.
Я завжди із цікавістю чекаю Нобелівський тиждень — перший повноцінний тиждень жовтня, коли Нобелівський комітет оголошує лауреатів. Він є найпотужнішою науково-популярною організацією світу — висвітлює фундаментальні дослідження, зроблені подекуди десятиліття тому, вказує на їхню важливість та актуальність для сучасного світу. Він часто розказує про маловідомих письменників, чия творчість важлива для розуміння віддалених регіонів, що виявляються поза світовою увагою. Або ж дає премію за економічні моделі, що врешті роблять наше життя кращим. Як-от роботи цьогорічних нобеліатів з економіки, нагороджених за «емпіричний та методологічний внесок в економіку праці — в аналіз причинно-наслідкових зв’язків». Як пише доктор економічних наук Віктор Галасюк, розуміння їхнього доробку допоможе владі позбутися шкідливих економічних міфів. Якщо, звичайно, їхні праці читати та застосовувати.
Читайте також: За «емпіричний внесок в економіку праці». Стали відомі всі лауреати цьогорічної Нобелівської премії
Нобелівська премія з медицини та фізіології часто видається за дослідження, що стосуються нас, людей, безпосередньо. Цьогоріч це розуміння того, як ми відчуваємо дотик і температуру. В Україні існує потужна наукова школа, що займається дослідженням нейрорецепторів. Один із її представників, нейрофізіолог Олексій Болдирєв, розказав у своїй статті про те, як складно влаштовані такі звичні нам речі, як розпізнавання дотику чи температури, і який внесок у цю галузь зробили українські вчені.
Зазвичай кожну Нобелівську премію миру обговорюють у дусі «її видали за політику, все ясно, Нобелівський комітет купили». Цьогорічна премія не виняток, та це було б і неможливо: одним із лауреатів став російський журналіст Дмітрій Муратов. Та вперше на моїй пам’яті й «нобеля» з фізики обговорювали в контексті політики! Адже її частину видали за моделювання клімату. Роботи нобеліатів стали одними з тих, які наочно показали антропогенний вплив на клімат. І тут із математикою та фізикою важко сперечатися, навіть якщо дуже хочеться пояснити глобальні зміни клімату якось інакше. Дослідженнями клімату Арктики та Антарктики, результатами яких користуватиметься ЄС під час створення Стратегії щодо кліматичних дій, займаються і наші науковці — про це розповіла докторка фізико-математичних наук Катерина Терлецька, учасниця цього проєкту.
З українським контекстом хімічної «нобелівки» взагалі все вийшло просто. В Україні працюють троє хіміків, які опублікували спільну роботу з нобеліатом Беньяміном Лістом щодо використання неприродних амінокислот в асиметричному органокаталізі. Професор Хімічного факультету КНУ Олександр Григоренко розповів Тижню про цю нову галузь хімії та її практичне застосування, адже хімія зазвичай про практику.
Читайте також: Нобелівка й гендерна рівність
Тобто, попри складні умови праці, перш за все відсутність належного фінансування, сучасного обладнання, а часто навіть опалення в науково-дослідних установах, українські вчені працюють у сучасних наукових областях, іноді на рівні спільних публікацій із нобелівськими лауреатами. Це хороша відповідь скептикам, які знають про науку в Україні з новин про «кандидатську» Іллі Киви та патетично заламують руки: «Покажіть, що робить ваша НАНУ». Показати просто: майже в будь-якій природничій галузі, відзначеній нобелівськими преміями, задіяні й співробітники наших НДІ.
Та й премія з літератури, видана африканцю Абдулразаку Ґурни, не надто далека від українських реалій. Ґурна як біженець приїхав до Великої Британії, змушений залишити батьківщину. Він працює в жанрі постколоніального роману та досліджує його. Дискурс постколоніалізму тільки піднімається в Україні, і подивитися на проблему збоку, на досвід інших країн, безумовно, корисно. Нобелівський тиждень — привід дізнатися більше не тільки про маловідому літературу чи складні наукові дослідження. Це завжди можливість дізнатися більше про нас самих.