Як засвідчили події 2014 року, важливу роль у своєму сценарії агресії проти України Росія відводила місцевим колаборантам. Спершу вони створювали видимість народного бунту, так прикриваючи операцію російських силових відомств на Донеччині й Луганщині. Потім місцеве «ополчення», розбавлене російськими «добровольцями» й «інструкторами», мало почати наступальні дії й дійти аж до самого Києва, на чому наголошував чи не кожен покійний ватажок «ЛНР» і «ДНР». Але влітку — восени 2014-го цей резерв вичерпався і щоб зупинити український контрнаступ, Росія була змушена підключити власну регулярну армію. Водночас від використання місцевого ресурсу РФ також не відмовилася. За оцінкою штабу ООС, сукупна чисельність оперативного угруповання російських військ на Донбасі становить близько 35 тис. осіб. І над тим, щоб у разі потреби максимально використати місцевий ресурс, Росія системно працювала впродовж останніх шести років.
Почнемо з того, що за роки окупації в ОРДіЛО склалася ситуація, коли служба в «народній міліції» стала одним із небагатьох способів відносно великого заробітку для некваліфікованих або низькокваліфікованих кадрів. Донбаський сегмент забороненої соцмережі «ВКонтакте» переповнений оголошеннями про «службу за контрактом» у арміях «ЛНР» і «ДНР». Зазвичай шукають чоловіків 18–50 років, яким пропонують зарплатню в еквіваленті 6–9 тис. грн для рядового й 7–11 тис. грн для сержантського складу. Серед додаткових «бонусів» контрактникам обіцяють пришвидшене оформлення паспорта «республіки» або РФ. Зважаючи на те, що ціни на основні продукти й послуги в «республіках» не надто відрізняються від середніх українських (хоча іноді суттєво їх перевищують), такі пропозиції видаються не надто привабливими. Тим паче, що «бонусом» до контракту у війську «ЛДНР» є увага українських спецслужб. Тих, хто повоював за «ЛНР» чи «ДНР», а потім вирішив осісти на підконтрольній території України, регулярно відловлюють відповідні українські служби.
Читайте також: Справжні діяння «героя Новоросії»
Але Росія подбала про те, щоб її пропозиції звучали переконливіше. За роки окупації Донбас пережив пришвидшену деіндустріалізацію, внаслідок якої було знищено або зупинено більшість значущих промислових підприємств. Вугільна галузь ОРДіЛО перебуває на завершальній стадії руйнації, яку окупаційна адміністрація цинічно називає «реструктуризацією». Понад століття фізично витривалі чоловіки Донбасу мали опцію підзаробити на шахті, але тепер ця епоха завершилася. Подекуди ситуація дійшла до межі. Зокрема, на початку червня через невиплату зарплатні страйкували шахтарі окупованого Антрацита. До того ж страйк тривав навіть після того, як кількох найактивніших із них викрало «МГБ», а місцевий оператор відключив у районі мобільний зв’язок і заблокував доступ до соцмереж (див. Тиждень № 25/2020). Реальні обсяги безробіття в «республіках» невідомі ще й тому, що жодних виплат по безробіттю у «ЛНР» і «ДНР» не практикують, а отже, ставати на облік у центри зайнятості ніхто не поспішає.
Що ж до середньої зарплатні, то у «ДНР» офіційно називають суму, еквівалентну 4,5 тис. грн, а у «ЛНР» — близько 4 тис. грн. Утім, відповідно до «республіканської» бази вакансій, на заявлену зарплатню в Луганську можуть сподіватися переважно кваліфіковані кадри: лікарі, бухгалтери, інженери тощо. На цьому тлі зарплати, які пропонують у «народній міліції», доволі привабливі. Чи не єдиною альтернативою залишається заробітчанство. Російські дошки оголошень заповнені пропозиціями «для громадян ЛНР і ДНР», у яких пропонують роботу вахтовим методом, житло, а головне — зарплати, що суттєво перевищують «республіканські». Росія завжди була традиційним напрямом для заробітчан зі Сходу України, а тепер Москва ще й усіляко стимулює притік трудових ресурсів з ОРДіЛО. Але на відміну від заробітчанства (хоч у Ростові, хоч у самій Москві), служба в «народній міліції» має певний престиж. Якщо за радянських часів «найкращими людьми краю» офіційна пропаганда оголошувала шахтарів, то тепер їхнє місце заступили «захисники Донбасу». Останніх за символічним і героїчним статусом там прирівнюють до ветеранів «Великої Вітчизняної». Зважаючи, як агресивно на окупованих територіях (і в самій Росії) насаджують культ Перемоги, цей чинник не слід скидати з рахунку (див. Тиждень № 19/2020).
Читайте також: «ЛДНР»: зона вічного карантину
Не таким очевидним, але не менш дієвим чинником є те, що набір можливих життєвих стратегій мешканців ОРДіЛО сильно урізаний — над цим також плідно працює окупаційна адміністрація. Саме таку приховану функцію виконує роздача (а по факту — агресивне нав’язування) «республіканських» і російських паспортів на Донбасі. Такі документи не дають можливостей репатріюватися на історичну батьківщину, зате надійно прив’язують людей до ОРДіЛО. До того ж у «республіках» діє ціла система більш чи менш жорсткого примусу до колабораціонізму через участь у офіційних публічних заходах, роботу у «громадському секторі» тощо. Звичайно, відповідно до мінських угод цивільне населення ОРДіЛО зможе сподіватися на амністію, а зараз має шанс скористатися програмою СБУ «На тебе чекають вдома». Але беручи до уваги недовіру і страх перед Україною, який культивують в ОРДіЛО, не дивно, що з 2015 року нею скористалися менш ніж 400 осіб. Особливо активно окупаційна адміністрація працює із молоддю, найперспективнішим резервом для «народної міліції». Способів прив’язати її до «республік» чимало. У школах «ЛНР» і «ДНР» не вивчають українську мову й історію, а випускників спокушають легкодоступними дипломами, які роздають місцеві виші. Натомість ті, хто наважиться отримати вищу освіту на підконтрольних територіях, ризикують отримати в «республіках» статус «неблагонадійних» з усіма похідними наслідками для добробуту й безпеки.
Також окупаційна адміністрація «ЛНР» і «ДНР» здійснює цілеспрямовану політику мілітаризації молоді. Цю роботу, яку офіційно називають «патріотичним вихованням», контролюють окупаційні адміністрації через «координаційні ради», що діють при «міністерствах освіти» обох «республік». У «ЛНР» і «ДНР» списки підвідомчих організацій та установ налічують понад 20 позицій. Зустрічі із «захисниками Донбасу», «екскурсії» на полігони, навчання стрільби й «політінформація» стали буденним явищем у системі шкільної освіти. До того ж у травні 2019‑го у «ЛНР» і «ДНР» з’явилися відділення «Юнармії»: російської молодіжної організації, яку в 2015 році заснував міністр оборони РФ Сєрґєй Шойґу. Офіційно до лав цієї організації можуть вступати особи віком від 8 до 35 років, і в Росії вона налічує 380 тис. осіб. У «ЛНР» і «ДНР» організація фактично готує молодь до кар’єри в «народній міліції». Юнармійці проходять воєнізований вишкіл, часто приїжджають до військових частин і бувають на передовій. А ще в ОРДіЛО є козачі організації, дитячі кадетські корпуси, військово-патріотичні клуби й низка інших «недержавних» організацій. Але все розмаїття виховних форм позірне. Усі ці організації так чи інак готують молодь до війни проти України.
Читайте також: Крим: від віроломства до репресій
Тобто Росія створила в ОРДіЛО умови, які спонукатимуть і дорослих, і молодь поповнювати лави «захисників Донбасу». В історичній перспективі це справді епохальні зміни. Із середини ХІХ ст. Донбас вабив тих, хто прагнув перекувати свою долю в горнилі важкої промислової праці. Саме тоді, в еру вугілля і сталі, сформувалася своєрідна донбаська ідентичність, шахтарський міф і весь уклад життя. Після закінченні цієї ери Донбас, як і більшість старих промислових регіонів світу, мав знайти свій шлях до модернізації й водночас інтегруватися до українського національно-державного проекту. Але у 2014-му цей процес остаточно зірвала російська окупація, під яку потрапила більшість вугільних районів Донбасу. Тамтешню ідентичність зараз активно змінюють: постать робітника заступає постать солдата гібридної російської армії, а культ промислової праці заступає культ війни з Україною, Європою, США, зрештою — із «фашизмом».
Сьогодні важко оцінити, як далеко зайшов цей процес і які наслідки він матиме в майбутньому. Приміром, СРСР, маючи тотальну владу над трьома поколіннями українців, так і не спромігся перетворити їх на «радянський народ». Принаймні в 1991 році мешканці Донбасу, одного з найбільш радянізованих регіонів України, абсолютною більшістю підтримали незалежність України і стали її громадянами. Зокрема, піонери, комсомольці й партійні функціонери (і не лише на Донбасі). Вочевидь, Росії також не вдасться створити в ОРДіЛО «луганський» і «донецький» народи. Не виключено, що і зусилля з мілітаризації місцевого населення виявляться не надто ефективними. Але ясно єдине: у разі повномасштабного російського наступу саме ці люди стануть найдрібнішою розмінною монетою в геополітичній авантюрі Москви.