Початок війни
Коли почалася анексія Криму, в 79-й бригаді була оголошена бойова тривога. На той час в штатному розписі 4-ї роти 2-го батальйону було лише три військовослужбовці. Перший батальйон десантної бригади складався з контрактників, а от другий, лише у випадку початку бойових дій повинен був набирати мобілізованих. Після швидких зборів1-й бат вирушив під Чонгар, адже там тоді очікували наступу російських військ з Криму. 2-й же залишився охороняти частину, а також виконував завдання по безпеці Миколаєва.
Під час мобілізаційних заходів до частини прибуло близько 450 бійців, згодом після того як пройшло десять днів, залишилася тільки десята частина. Мобілізовані відверто не бажали приймати участь в можливих бойових діях. Але батальйон швидко набирав свій потрібний штат. Прийшло багато добровольців. На 4-у роту виділили 10 БТР. З новоприбулими мобілізованими проводили посилене навчання та бойове злагодження. Для підтримки порядку в місті Миколаїв командування бригади вирішило залишити 4-у роту. Після сумнозвісних подій в Одесі 2-го травня, рота виїхала до Одеської області, де несла посилене чергування понад два тижні. По закінченню рота була переведена до Херсонської області, де виконували аналогічні завдання.
Через певний час, 4-а рота у складі 2-го бату була відправлена до Волновахи. Тут бійці виконували вже звичні для себе завдання: виставляли блок пости та перевіряли документи, наявність зброї. Бійці відзначають продуктивну роботу разом з спецназівцями 3 ПСпН. Неподалік одного з блок постів 4-ї роти і відбулася трагедія з військовослужбовцями 51 ОМБр (зараз 14 ОМБр).
Штурм Савур-Могили
11 червня 2014 року десантникам повідомили про те, що їх 2-га БТГр відправляється на південь Донецької області, але куди саме не повідомили. Крилаті піхотинці їхали всю ніч, лише зранку 12 червня вони побачили стелу Солдата на Савур-Могилі.
Читайте також: 79 ОАЕМБр. Крізь пекло Ізвариного та Донецького аеропорту
Тепер їм стало зрозуміло, що вони будуть охороняти український кордон, щоб завадити поставкам зброї бойовикам через його повну незахищеність. Спочатку їм поставили завдання взяти під свій контроль село Степанівка. Але як тільки почалася підготовка до виконання цього наказу, надійшов інший – взяти висоту Савур-Могила. Для цього підрозділ посилили мінометними розрахунками та гаубицями Д-30. Тут же якраз прибули бійці 3 ПСпН для що були в якості провідників.
Так як видані карти були не зовсім точні, то бійцям довелося самим шукати дорогу, яка вела до висоти. При цьому командування сказало, що з цієї висоти треба просто зігнати алкоголіків з вилами та додавши, що артилерія зараз по ним відпрацює і бійці поїдуть тільки трофеї збирати. На їх погляд завдання було дуже легким. Відповідно й атмосфера серед бійців була легкою та невимушеною.
Читайте також: Браво, «Браво»! З історії 79 ОАЕМБр. Другий Батальйон
Спецназівці їхали своїм автомобілем попереду, навіть зупинялися зробити селфі біля радянських танків по дорозі на висоту. Довга неповоротка колона з великою кількості автомобільної техніки почала підніматися на висоту. І тут почалося…Спочатку бойовики, які влаштували засідки почали обстрілювати десантників з автоматичної зброї, потім з крупнокаліберних кулеметів, а тоді вже і з мінометів. Відразу з’явилися вбиті та поранені. Більшість втрат була через те, що снайпера бойовиків стріляли тоді коли десантники зіскакували з броні і цілилися в основному в нижню частину тіла.
Терористи вміло використовували свою перевагу перебуваючи в засідках. Десантники почали відходити після першого шоку втрат та взагалі першого справжнього бою. Їм на допомогу прилетіли два гелікоптери, які почали вибивати бойовиків, але ті намагалися збити їх з РПГ.
З характеру цього бою стало зрозуміло, що на Савур-Могилі засіли зовсім не алкоголіки з вилами, а досить кваліфіковані бійці. Українські військові адаптувавшись теж почали використовувати особливості ландшафту висоти і почали прикриватися тополями для ведення наступальних дій. Але терористи добре підготувалися і не давали занадто багато простору для потрібних маневрів.
Читайте також: Битва за Савур-Могилу. Хроніка подій
Бій, який тривав близько п’яти годин, поступово закінчувався. Необхідно зазначити, що в цьому бою приймав участь не весь 2-й бат 79-ї. Коли повністю стихли автоматні та кулеметні черги, крилаті піхотинці стали розбиратися, чому не вийшло взяти висоту, всі в один голос говорили про самовпевненість командування, яке направило на висоту колону військових, навіть не провівши спеціальної розвідки. Також чомусь не працювала артилерія, танкісти просто спостерігали. Багато бійців вважають, що перебудувавшись можна було по-новому піти на штурм, але доля розпорядилася інакше.
Висота «Сокіл»
Командування сил АТО вирішило кинути десантників в іншу гарячу точку. Це – село Маринівка, що знаходиться на кордоні з Російською Федерацією. Тут бійці 2-го бату взяли під свій контроль дві стратегічні висоти, які назвали потім за позивними командирів «Браво» та «Сокіл». Контроль над цими висотами дозволяв українським десантникам повністю володіти ситуацією біля контрольно-пропускного пункту «Маринівка», що знаходився неподалік та дати можливість іншим підрозділам рухатися вздовж кордону.
Перша ж ніч відразу показала, що дружби з росіянами не передбачається – вони випустили по висотам по декілька снарядів. Місцеві ґрунти не надто піддавалися лопаті, навіть екскаватори не могли нічого вдіяти, відповідно було дуже важко швидко окопатися та ретельно підготуватися до майбутніх боїв. До речі, тут же десантники знайшли незакінчені окопи та траншеї, що були зроблені за 3-4 місяці до початку подій на Донбасі.
Бойовики почали влаштовувати засідки для знищення колон сил АТО, які рухалися до Ізварине та Червонопартизанську. Їх батарея САУ постійно вела вогонь як по українським військам так і по селам, які розташовувалися вздовж російсько-українського кордону. Російські військові не ховаючись розвідували позиції десантників, запускаючи БПЛА зі своєї території. На висоту «Браво» прибула артилерійська група з 72 ОМБр, що суттєво посилило боєздатність українських військ на даному напрямку, адже це дозволило також контролювати ситуацію не тільки навколо Маринівки а й переправу біля села Кожевня. Також треба сказати, що командування дало наказ просто спостерігати за цією ділянкою і лише згодом дозволило знищувати групи бойовиків, які заїжджали на територію України оминаючи Маринівку.
Згодом, росіяни почали вже обстрілювати «Сокіл» та «Браво» зі своєї території, при чому робили вони це по графіку: відстрілялися – потім йшли снідати, знову «навалять» – обідати і так весь день. А українській артилерії було заборонено відповідати. На допомогу крилатим піхотинцям приходила військова авіація. Одного дня, український винищувач здійснював удари по силам бойовиків, але був збитий з ПЗРК, за свідченням десантників з території Росії. Але льотчик зумів відвести літак від населених пунктів, і впав за «Браво», там його знайшли і відправили в Григорівку. Так терористи зрозумівши свою безкарність, вирішили відбити Маринівку. В селі був лише один блок пост, на якому стояв підрозділ Національної Гвардії. Терористи спочатку під’їхали до блок посту на двох авто і почали стріляти по нацгвардійцям, ті почали хаотично відстрілюватися. Потім підійшла ще одна група бойовиків. Не важко здогадатися чим би це все скінчилося б, але на допомогу прийшла група бійців з «Сокола». Шквальним вогнем вони швидко відтіснили бойовиків від блокпосту. Терористи вирішили застосувати свій останній аргумент, на крилатих піхотинці пішов танк та БТР, але вони не розгубилися та почали бити по ним з РПГ, не очікувавши такого опору вони поспішно відступили. Командир 4-ї роти знайшов нацгвардійців неподалік в кукурудзі, які думали що це по них прийшли бойовики. Він забрав цих 17 бійців до себе на висоту, думали, що хоч якась підмога буде, але вони категорично відмовилися воювати, кажучи, що їх повинні ось-ось забрати. Тоді «Сокіл» відправив їх на «Браво». Так бойовики самі того не сподівавшись зайшли в село. Але про це ще ніхто не знав, колона 28 ОМБр на всіх парах мчала до Маринівки, їм щойно повідомили, що десантники 79 ОДШБр взяли її під свій контроль і закріпилися. Вони їхали прямо на засідку бойовиків. Їх вдалося зупинити тільки тоді коли випустили декілька сигнальних ракет. Згодом ця рота 28-ї приєдналася до оборонців висоти «Сокіл».
Через декілька днів, росіяни застосували «Град» по позиціях десантників та піхотинців – погоріло все, техніка, частина БК. Після цього з території Росії пішла колона танків, але підійшовши до кордону вони зупинилися і так вони робили декілька разів. Крилатим піхотинцям було дуже важко знову обладнати свої позиції. Стояла неймовірна спека. Кожен день росіяни зі своєї території поливали їх артилерійським вогнем, на «Соколі» їм відповісти було нічим. Наказу, який дозволяв використати українську артилерію для відповіді росіянам теж не було. Через постійні потужні обстріли, бійцям вже не було як оборонятися, артилерійські снаряди перетворили висоту на місячну поверхню. Командир «Сокола» прийняв рішення відійти на висоту «Браво». На обох висотах було дуже багато поранених та контужених.
Через декілька днів було прийнято рішення про відхід з «Браво», їх тут повинен був змінити інший підрозділ 79-ї. Бойовики не очікували, що українські десантники підуть на такий відчайдушний крок, як пройти в них під носом. Один з десантників спочатку провів прикордонників до села Лисиче, а вже потім колона крилатих піхотинців успішно проскочила попід кордоном та зрештою вийшла до Григорівки, яка повністю контролювалася українськими військами. Інші бійці 2-го бату змінили їх на «Браво,» але згодом через натиск терористичних військ теж були змушені відійти.