Якщо сумніваєтесь, випробуйте ці способи самі, власноручно і власнодумно або ж фізично і духовно. Як казав незабутній і непомильний гуру, за сумісництвом сержант нашої роти, кожну медитацію треба випробовувати на власній шкурі і власною позою. Медитувати можна в позі лотоса, наприклад. Або метелика. У позі хробака і в позі трупа. Поз для медитації існує мільйон: яка подобається найбільше, у тій і медитуйте. В одній із найулюбленіших книг усього мого життя, «Бгаґавад-ґіті», описується один із найадекватніших способів облаштування місця для медитації та найправильніша поза. Перебуваючи на самоті, приборкавши самоусвідомлення, прогнавши надію, позбувшись власності, йогін повинен влаштувати зручне сидіння для себе — не надто високе, не надто низьке, покрити його одягом, шкурою лані й травою куша. Боюсь, однак, що почувши про шкуру лані й траву куша, більшість моїх читачів миттю перехоче випробовувати цей, перевірений незліченними поколіннями йогінів, уповні досконалий спосіб медитації…
Читайте також: Сон розуму породжує чудовиськ
Медитувати треба довго. Скажімо, повелитель ракшасів, десятиголовий Равана, медитував десять тисяч років. Не впевнений, що в кожного з нас є аж стільки часу. Чи не можна запропонувати щось простіше й доступніше для надшвидкого і вже наполовину віртуального XXI століття?
Можна!
Я пропоную відкласти всі на світі справи й почати бігати. Бодай по пів години щодня для початку. Бодай по два-три кілометри. У японського письменника і марафонця Харукі Муракамі є чудова книга, присвячена бігові та його глибинній подібності, якщо не ідентичності, медитації. Взагалі-то Муракамі не належить до моїх улюбленців, однак за цю книгу я готовий його обійняти, простивши все.
Писання прози — тяжка фізична праця, стверджує японський письменник. Написати роман — усе одно, що подолати марафонську дистанцію. Без уміння зосереджуватися, без резерву духовних і фізичних ресурсів книжки вам не написати, дистанції не пробігти, саторі не досягти. Коли ж зосереджуватися, щоб свідомість тнула все на своєму шляху, немов лазерний меч? Під час письма, під час бігу!
Висолопивши язика, потроху нарощуючи швидкість або відстань, або й те, й інше заразом, ви непомітно для себе трансцендуєтесь (бідна українська мова!) в інший духовний вимір. Якраз під час бігу ви стаєте ідеально самотнім, так само самотнім, як щойно створений Богом Адам, цілковито виконуючи один із приписів уже згаданої сьогодні «Ґіти». Тобто ви можете, звичайно, запросити друзів і коханих на пробіжку, але, як свідчить принаймні мій досвід, усі запрошені, якщо вони не люблять медитувати з висолопленим язиком, чемно відмовляться. Ну, й не треба! Адже чеберяти ногами тут кожному доводиться самостійно, ніхто за вас хекати й сходити потом не буде. Прислухайтесь: хіба не цього вчить нас уся традиція дзен-буддизму? Для того, щоб осягнути саторі, тобто просвітлення, не треба читати тлусті томи, написані інтерпретаторами чужих досвідів. Щоб стати просвітленим, не обов’язково вміти читати! А для того, щоб бігати, треба просто взяти та й побігти! Той, хто біжить, не потребує читання книжок про біг — він уже біжить, відрізняючись від решти людей так, як відрізняється пробуджений від тих, хто спить або комусь сниться.
«В усьому світі у бігунів на довгі дистанції однаковий вираз обличчя. Ніби вони зосереджено думають про щось. Може, насправді вони нічого й не думають, але вигляд у них такий, немов усе-таки думають», — підморгує Харукі Муракамі.
Читайте також: Айкідо з привидами
Зізнаюся щиро, я не завжди любив бігати. Особливо ж ненавидів біг під час уроків фізкультури у школі. Якщо вже зовсім щиро, то я більше любив (і люблю) плавати. Але завдяки ранковим пробіжкам під час служби в армії я полюбив даровані бігом зосередження, занурення в себе й цілковиту автономію. Саме там прийшло усвідомлене відчуття свободи, що його, врешті, дарує кожна осмислена діяльність — хай це буде марафон, плавання, писання роману, двогодинний концерт під дощем на стадіоні чи полоття й осипання картоплі. Головне, щоб цей процес тривав достатньо довго, підносячи вас над людською долею і над будь-яким різновидом несвободи, присутнім у нашому житті. Важливо також не перебирати міру, бо ж міра поєднує нас і з духом, і з власною сутністю, до якої ми доростаємо, занурившись до дна себе або ж здійнявшись до власних верховин.