Голова Вищої ради збройних сил Єгипту Хусейн Тантаві терміново призначив напередодні виборів прем'єр-міністра Камаля аль-Ганзурі, доручивши сформувати йому новий кабінет міністрів. Можливо, військовий режим підштовхнув до такого рішення той факт, що Камаль аль-Ганзурі вже займав посаду керівника єгипетського уряду з 1996 до 1999 року, і тоді в єгиптян він користувався великим авторитетом і популярністю.
Оскільки тема виборів вже попередньо розглядалася в моїй статті «Парламентські вибори в Єгипті: що далі?», і там детально аналізувалася єгипетська виборча система й сам перебіг у декілька етапів запланованих на листопад 2011 року виборів, тепер більше зосереджуся на наслідках виборів і їх проекції на майбутнє Єгипетської держави.
Напередодні парламентських виборів у Єгипті найбільшими проблемами є небажання Вищої ради збройних сил Єгипту передавати владу до рук цивільного керівництва, неможливість для силовиків забезпечити рівну можливість для різних політичних сил брати участь і контролювати роботу виборчих комісій, неспроможність провести вільні і справедливі вибори під час нестабільності, а часто і хаосу в єгипетському суспільстві та прагнення впливових членів колишньої правлячої за часів президента Хосні Мубарака Національно-демократичної партії (НДП) взяти реванш і повернутися в систему влади під іншим «політичним обличчям».
Однак вже зараз у середовищі єгипетських експертів визріває думка, що для найбільш впливових партій було б логічно зібратися разом і вирішити питання відкладення першого етапу виборів через ситуацію, котра склалася в країні в галузі безпеки. Адже, як вважають вони, якщо вибори в Єгипті розпочнуться під час хаосу, то це поставить під сумнів легітимність їхніх результатів.
Наразі питання виборів сьогодні виходить далеко за рамки самого процесу парламентських виборів в Єгипті. Для багатьох партій ці вибори – це джерело влади, можливість спробувати взяти під свій контроль Єгипет.
Усе це відбувається на фоні незавершеності судового процесу на колишнім президентом Єгипту Хосні Мубараком. І те, що Вища рада збройних сил Єгипту затягує із судовим вердиктом, котрий би мав дати правову оцінку репресіям і вбивствам мирного населення, під час правління режиму Мубарака, вказує на те, що Національно-демократична партія не втратила повністю свої позиції у вищому керівництві Єгипту, і лише чекає на свій час.
У цілому єгипетське суспільство опинилося перед надзвичайно складною дилемою. Відстрочка виборів означала б не що інше, як автоматичне продовження перебування при владі Вищої ради збройних сил Єгипту. Але проведення виборів за умов нестабільності дасть привід усім партіям, котрі не досягнуть очікуваних ними результатів, оспорювати ці результати. І не обов’язково це будуть правові методи.
Цілком реальним міг би бути проміжний варіант. Оскільки вважаючи на те, що напередодні початку парламентських виборів до робити готується приступити новий єгипетський уряд, то цілком логічно було б перенести початок виборів приблизно на два тижні. Сподіваючись, що цьому уряду вдасться відновити відносну стабільність в Єгипті і таки чином отримати лояльність в єгипетського соціуму.
За нинішньої ж ситуації і хаосу, котрий домінує в країні, від самого початку стає очевидно, що парламентські вибори не зможуть бути прозорими і демократичними, а відповідно й легітимними. Режиму, котрий має військове обличчя і опирається на служби безпеки та цивільних вихідців з бюрократичної обойми часів правління Мубарака, важко довести пересічним єгиптянам, що щось змінилося на краще в державі за часи їхнього правління.
Військовий режим приховує за фасадом цивільного судочинства свою справжню репресивну сутність і не здатен мислити чи діяти за правилами і принципами, котрі притаманні в громадянському суспільстві. А жорсткі репресивні заходи проти мирних демонстрантів по всьому Єгипту після закінчення революції, наводять на думку, що діюча самопризначена влада діє з умислом, котрий полягає у навмисному створенні хаосу. Оскільки запобігаючи проведенню справедливих виборів вона надає сама собі шанс продовжити своє існування.
Нинішня ситуація в Єгипті викликана безпосередньо діями Вищої ради збройних сил, яка по-суті не знаючи, як розрулювати наявну кризу, не знайшла нічого кращого, ніж таємно працювати для захисту колишнього режиму і затягувати час остаточного вирішення питання, що ж робити далі. Не маючи чіткого уявлення щодо майбутнього країни, голова Вищої ради збройних сил Єгипту Хусейн Тантаві і його найближче оточення, порушили суспільне життя, зазнаючи катастрофічної невдачі після усунення світської влади.
Ліберальні цінності за подібних умов навряд чи мають можливість прижитися на єгипетських теренах, що відкриває прямий шлях до збільшення популярності серед населення ісламістів «Братів мусульман». Причому «Брати-мусульмани» і більшість важливих політичних течій, котрі поспішають провести парламентські вибори у намічені раніше терміни, керуються не бажанням стабільності, а намаганням швидше завершити перехідний політичний процес, закінчення якого надає їм шанс перебрати владу в свої руки.
Плутанина і змішання рішень, що постійно демонструє військовий режим, лише підтверджують провал Вищої ради збройних сил в управлінні країною. Військові фактично пішли по стопам колишнього диктатора Хосні Мубарака і їхня нездатність викорінити корупцію і протекціонізм в державних органах ставить питання про недієздатність влади перехідного періоду.
Розтягненість парламентських виборів по часу і проведення їх у першу чергу в таких «гарячих точках», як Каїр, Александрія і Асьют покликані за розрахунками військових виявити усі прорахунки в провінціях першого етапу виборів. У подібному відстроченні виборів по всьому Єгипту режим вбачає страхування, котре має забезпечити успіх його ставленикам і унеможливити перекидання протестів після оголошення результатів першого етапу виборів на інші провінції.
Єгиптяни чекають на вибори, котрі незалежно від того з якими ще додатковими перешкодами і насильством їм доведеться зіштовхнутися після їх проведення, мають просувати їх по шляху демократії. Детонатором невдачі на цьому шляху можуть послужити ще багато причин, але, безперечно, що парламентські вибори дають єгипетському народу усі шанси закласти першу цеглину в підмурівок майбутньої сильної і процвітаючої держави.
Єгипетські експерти традиційно наводять багато зловживань військових, доводячи, що їхньою найбільшою помилкою стало те, що вони не дають повної влади уряду. Бо таким чином в Єгипті нібито функціонують два осередки влади, один із них – Вища рада збройних сил Єгипту, яка завжди має вирішальний голос. Тому вибори є першим кроком до оновлення державних інститутів – парламенту, а згодом і президента Єгипту, після чого має відбутися повернення армії до виконання покладених на неї первісних функцій.
Однак нестабільність в країні вже призвела до пробуксовування єгипетської економіки, а в туристичного бізнесу виникли великі проблеми із залученням нових потоків туристів в Єгипет. І якщо новий парламент і буде готовий до проведення реформ, навряд чи ситуацію вдасть повністю вирівняти навіть за декілька років.
Найгіршим у цьому сенсі є те, що за нинішніх умов держава не здатна захистити своїх громадян від насильства (часто насильство може бути вище закону), а закони в Єгипті почали діяти вибірково. За подібних умов дехто навіть починає жалкувати за часами диктатури президента Хосні Мубарака і опасається, що якщо усе це продовжуватиметься таким чином і надалі, то єгипетська територія здатна перетворити на подобу сучасного афганського Кандагару чи «великого» Сомалі.
Якщо ж єгиптянам таки вдасться закріпити завоювання революції і вийти із політичного вакууму, то вони будуть зданими нейтралізувати підривну дію залишків поваленого диктаторського режиму – колишніх членів його правлячої Національно-демократичної партії і агентів безпеки, котрі діяли в країні у часи Мубарака. Яким лише на руку, аби ситуація перманентного хаосу у Єгипті тривала якомога довше.
Можна сказати, що коли Вища рада збройних сил фактично втрутилася в перебіг єгипетської революції, то вона порушила цим конституцію Єгипту, котра забороняла військовим втручатися тим чи іншим чином в те, що відбувається в політиці держави. Хоча на той драматичний момент усе це можна було пояснити критичністю ситуації, яка цілком була спроможна перерости у ще більші кровопролиття.
Нині, навіть якщо й хтось і спробує пояснити це таким чином, що армія в Єгипті є військовим гарантом конституції, як це було раніше в Туреччині з часів Ататюрка, то навряд чи більшість єгиптян готові погодитися із таким твердженням. Бо над єгипетською армією все ще витає тінь Хосні Мубарака і усе її теперішнє військове вище керівництво – це представники затвердженої ним особисто номенклатурної обойми.
Тому серйозний діалог представників єгипетської вулиці і різних політичних сил з Вищою радою збройних сил щодо майбутнього Єгипетської держави, можливий лише після повернення армії назад до казарм.
Нині ж легітимність військового уряду стає все більше хисткою. А сформований днями Уряд національного порятунку, хоча можливо й буде спроможним зупинити насильство зараз, але початок голосування 28 листопада не призведе до стабільної демократії. Швидше за все вибори можуть бути визнані нелегітимними через підтасування голосів виборців чи насильство під час їх проведення. Нашвидку «зліплений» військовими виборчий процес практично є гарантією, що парламент не буде відображати політичних поглядів і прагнень єгипетського народу.
Перехідний період перманентного хаосу небезпечний ще і тим для єгиптян, що він надзвичайно загострює проблеми продовольчої безпеки і зайнятості населення. Бо незалежно від того, які політичні сили в майбутньому отримають контроль над Єгиптом, ці проблеми залишатимуться їм у спадок. Революція згенерувала почуття власної гідності в єгипетського народу, котрий майже тридцять років перебував під залізною п’ятою диктаторського режиму Хосні Мубарака, однак без реформ і реальних економічних нововведень, які можуть привести країну до економічного прогресу, усі революційні надбання можуть бути легко зведеними нанівець.
Революційні події 2011 року довели, що єгипетський народ є надзвичайно винахідливим, рішучим і стійким. Він чітко показав, що незгоден погоджуватися на будь-які косметичні зміни, які пропонує система влади після революції, а продовження протестів дозволить, що єгиптяни вимагають фундаментального перегляду політичних, економічних і соціальних правил гри в своїй країні. Ключовим у забезпеченні цього процесу має стати те, що він має привести до ліквідації триваючого насильства в єгипетському суспільстві. А стійкість вибудовування нової системи має досягатися на основі реального консенсусу, а не короткострокових компромісів.
Ставки парламентських виборів є дуже високими, адже по суті військові усіма своїми попередніми діями виступали проти демократії і цивільного контролю над збройними силами, що і є метою демократії. Крім того, багато високопоставлених військових, в тому числі і голова Вищої ради збройних сил Єгипту маршал Хусейн Тантаві, були давніми членами режиму Хосні Мубарака, і практично кинули його під «колеса» революції для того, щоб зберегти себе і залишитися при владі.
Як провести вибори за ситуації, котра об’єктивно складається, за наявності нестабільності та відсутності безпеки, є дуже важким питанням. Об’єктивно це робить весь перехідний період в Єгипті ще більш заплутаним, складним і не дуже прогнозованим.