Становлення нинішньої моделі політичного й суспільного розвитку в Білорусі розпочалося зі збереження після розпаду СРСР радянських методів управління. Йдеться насамперед про страх, тотальний контроль. В економіці це велика перешкода. Та й у царині розвитку людського потенціалу створює великі проблеми: підневільна людина не може діяти успішно й ефективно. Ця модель спрацьовувала значною мірою завдяки величезним дотаціям від Росії. Наводяться різні цифри: $6 млрд, $10 млрд. За рахунок цього покривалися неефективність економіки, її нереформованість.
І тому влада, принаймні її частина, розуміє, що потрібно щось робити, потрібно проводити модернізацію та реформи. Але зараз не найкращий для цього час. Білорусь потребує інвестицій, але знову ж таки нині несприятливий для їх надходження період. Росія бачить, що ми не прагнемо об’єднатися з нею політично й створити союзну державу. Як наслідок – нам кажуть, що ми маємо платити за все за ринковими цінами. А Білорусь до цього не готова. Заборгованість перед Росією зростає. Великий борг робить нас економічним васалом РФ.
Якщо влада вирішує відмовитися від такої моделі розвитку, то вона намагається якимось чином адаптуватися до зовнішнього середовища. Що, власне, і відбувається сьогодні в Білорусі. Звісно, влада країни воліла б наслідувати швидше китайську модель розвитку, коли в національній економіці здійснюється лібералізація діяльності хоча б середнього та малого бізнесу, а в політиці зберігається «сильна рука». Така модель не може бути ефективною в нашій країні, бо вона має європейські традиції і розташована в безпосередній близькості до об’єднаної Європи.
Сьогодні білоруська влада намагається, зберігаючи нормальні відносини з Росією, наскільки це можливо, водночас розвивати інший напрям зовнішньої політики: співпрацю з Європою, що є для нас украй важливою і перспективною.
При цьому і в Брюсселі, і в Мінську російсько-грузинську війну сприймають як великий урок. Кожна влада хоче зберегти свою державу: і демократична, і авторитарна. Усі хочуть жити за своїми, а не чужими, правилами. Я не думаю, наприклад, що Програма Східного партнерства, запропонована низці країн, зокрема й Білорусі та Україні, є виявом антиросійської політики Заходу. Це шанс зміцнити позиції Євросоюзу в цих державах і розвинути багатовекторну політику.
І Україна, і Білорусь мають чітко усвідомлювати, що ЄС – це не дійна корова, яка повинна просто давати нам багато грошей. Східне партнерство – це передусім нові технології, можливість працювати на ринку ЄС без обмежень. Для нас усіх це шанс якісно змінити й оновити відносини з Євросоюзом. Східне партнерство передбачає створення зони вільної торгівлі з усією Європою, зміну візового режиму аж до входження до Шенгенської зони. Тобто в перспективі ми можемо отримати такі самі відносини з ЄС, які мають Норвегія, Швейцарія, Ісландія. Тому навіть якби Програма Східного партнерства передбачала нульове фінансування, Білорусь мала би брати в ній участь.