«Зробіть усе, щоб звільнити Ейдена Есліна та Шона Піннера», – заявив нещодавно прем'єр-міністр Боріс Джонсон своїм членам уряду. Смертний вирок, який терористи із «ДНР» винесли трьом військовим ЗСУ – громадянам Великої Британії Ейдену Есліну та Шону Піннеру і Марокко Брагіму Сааудуну – став головною темою для британської преси у п'ятницю, 10 червня.
«Ми продовжимо працювати з українською владою, щоб спробувати звільнити будь-яких громадян Великої Британії, які проходили службу в українських збройних силах і є військовополоненими», – заявив у п'ятницю прес-секретар Боріса Джонсона.
«Ейден Еслін і Шон Піннер, можливо, й були засуджені до смертної кари, але те, що зараз відбувається, швидше за все, буде визначатися більше політикою, ніж законом», – пише оглядач BBC Джеймс Лендейл.
У короткостроковій перспективі, на його думку, найімовірніше двоє чоловіків оскаржуватимуть вирок. Російські державні пропагандистські ЗМІ кажуть, що на це у них є місяць. Важливо те, що міністерка закордонних справ Ліз Трасс досі не викликала посла РФ з цього приводу.
Місцеві урядовці побоюються, що якщо Велика Британія перенесе вирішення цієї справи на двосторонній рівень, то «підживить хибні заяви про те, що ці двоє чоловіків є найманцями, а не британцями, для яких Україна стала домом і де вони вже протягом кількох років служили в її Збройних силах».
Трасс не може вести переговори із так званими «Л/ДНР», адже жодна держава не визнає їх. «Тож наразі, мабуть, найкращим варіантом для звільнення Есліна та Піннера є робити це в рамках обміну полоненими між Україною та Росією. Але це може протривати певний час, зокрема якщо Росія захоче продовжувати використовувати їх для політичного тиску на Велику Британію», – підсумовує оглядач BBC Лендейл.
У статті The Washington Post йдеться про більш далекосяжні наслідки так званого «засудження» іноземців на окупованих територіях України.
«Вирок може створити тривожний прецедент для інших іноземних бійців, захоплених російськими військами. Міністерство оборони РФ попередило, що їх не будуть трактувати як солдатів, що мають право на захист в рамках Женевських конвенцій. На початку конфлікту президент України Володимир Зеленський заохочував іноземних добровольців приєднуватися до війська своєї країни у боротьбі з Росією», – йдеться у матеріалі.
Швейцарське видання Neuer Zürcher Zeitung звертає увагу на те, що російська пропаганда особливо акцентує на залученні до цієї війни іноземних найманців. «Такі безперечно є. Проте троє засуджених у справі, яка не підлягає міжнародному праву, звертають увагу на той факт, що самі вони не були найманцями. Вже четвертий рік Еслін та Піннер входили до 36-ї бригади морської піхоти ЗСУ».
Еслін раніше воював на боці курдських повстанців на півночі Іраку проти терористичного ополчення Ісламської держави. Піннер – колишній британський армійець, одружений на маріупольці. Саме тим, що Україна тепер для нього друга Батьківщина, він пояснював свою боротьбу на її боці.
Гра в «хорошого/поганого» Путіна триває
Вирок окупаційного «суду» Есліну, Піннеру та Сааудуну співпав у часі з черговою активізацією Кремля на інформаційному фронті. Особисто Владімір Путін несподівано став частіше з’являтися на людях і давати публічні коментарі щодо поточних подій.
Спочатку російський президент поспілкувався з телеканалом при дворі «Россия 1». Те, що анонсували як «перше за час спецоперації інтерв’ю» виявилося просто висловлюванням Путіна стосовно продовольчої кризи, спричиненої, власне, його ж війною. Короткий зміст путінського повідомлення давно відомий: в усьому винен Захід.
Читайте також: Співголова «Союз 90/Зелені» про вплив німецького пацифізму на постачання зброї Україні
Вже за кілька днів відбулася нова поява глави Кремля на публіці нібито для спілкування «з молодими підприємцями, інженерами і вченими». Єдиним помітним моментом з усієї промови Путіна стало порівння себе з імператором Петром І, який, на думку чинного лідера РФ, нічого не захоплював, а збирав і повертав споконвічні російські землі під час війни зі Швецією. Одним із наслідків Північної війни стало не лише отримання територій, де стоїть сучасний Санкт-Петербург. Росії тоді відійшли території сучасних Естонії, Латвії і частково Литви. А щоб натяк вже точно всі зрозуміли, то Путін окремо згадав місто Нарва – нині третє за величиною в Естонії з найбільшою в країні російськомовною громадою.
У сумі весь контекст останніх появ Путіна на публіці спрямований зовсім не на Україну, де відбувається справжня подія – війна, і навіть не стільки на внутрішню публіку, а на Захід. І «засудження» Піннера та Есліна на окупованому Донбасі – виглядає елементом того ж ряду. Вирок – не кінець, а лише початок сюжету, кінцевою метою якого є налагодження тим чи іншим способом діалогу з Великою Британією, одним із найбільших партнерів України в нинішній війні.
Діалог із Заходом загалом – це саме те, що необхідно Путіну, аби продавати потім вже своїй внутрішній аудиторії. Історик Тімоті Снайдер нещодавно чітко характеризував путінську систему як по суті технологію віртуальної реальності, де будь-що можна вкладати у голови, навіть якщо це повністю суперечить дійсності. Але набагато легше це робити, годуючи населення безкінечним обговоренням «серйозних питань» у колі сильних світу цього. Для путінської пропаганди західні держави з великою імперською історією – безперечно поганці, але поганці «рівні» Росії. Розмови Путіна з лідерами США, Великої Британії, Німеччини та Франції, навіть якщо вони пусті, для внутрішньої аудиторії свідчать про велич самої Росії, а також, що кращого за Путіна лідера просто не може існувати. Він їм показує «Кузькіну мать», а вони його все ж поважають. Результат цих розмов узагалі не має жодного значення.
Читайте також: Історик Тімоті Снайдер виклав колонку з твітів, де пояснив, чому не слід «зберігати обличчя Путіну»
Найкраще, що у принципі можуть зробити ці держави зараз – ігнорувати Путіна, накладати нові санкції, допомагати Україні зброєю . Прем’єр-міністр Великої Британії Боріс Джонсон від початку великої війни послідовно дотримувався саме такого принципу. Не спілкується й президент США Джо Байден. Це різко контрастує з тим же президентом Франції Еммануелем Макроном, який годинами говорить з господарем Кремля невідомо про що, а ще й періодично сипле фразами на зразок «росіяни великий народ».
Усі останні появи Путіна на публіці зводяться до одного простого сигналу – поговоріть зі мною, визнайте мою значущість. Розмовам потрібні теми. І саме їх пропонує Путін своїм візаві на Заході. Можливе розблокування українських портів – це тема, якою м’яко запрошують до розмови. Але відсутність насправді важливих новин після візиту глави російського МЗС Сєргєя Лаврова до Туреччини демонструє, що це не завершилося чимось проривним. Тому перейшли до жорстких запрошень. Згадки про країни Балтії, які є членами НАТО, та хоч і давню, але війну зі Швецію, яка оголосила про намір вступити до НАТО – це жорстке запрошення до розмови Джо Байдену і гра на страху поширення війни серед частини західних еліт. «Зберігається занепокоєння щодо потенційної ескалації», – пряма цитата зі звіту дослідницького центру Конгресу США щодо настроїв частини політиків у питанні нарощування постачання зброї Україні.
Читайте також: Мовою цифр. Хто та скільки озброєння передає Україні
«Засудження» двох британців до смерті на окупованих територіях України – таке саме запрошення тільки вже Борісу Джонсону. Путін намагається поставити опонентів у Лондоні в становище, коли для них кожен крок поганий. Не відреагувати – значить продемонструвати байдужість до долі громадян, реагувати й виходити на контакт – робити саме те, чого бажає господар Кремля.
Найкраще, що вже зараз може зробити не тільки Британія, але й Захід у цілому і для власних громадян, і для України – зіграти з Путіним у ту ж гру, але навпаки. У російській схибленій картині світу – спілкування з лідерами «великих» держав звеличує Путіна, а от спілкування з лідерами так званих «випадкових держав», колишніх колоній – робить його дрібним. Західним лідерам можна було б заявити Путіну, що поговорять з ним наступного разу лише після його розмови з президентом України Володимиром Зеленським. Позитивний результат малоймовірний, але принаймні вечори у Кремлі стануть точно печальніші. Довгостроково ж з Путіним дієвим може бути тільки те, чого він сам не радить робити: заганяти щура у глухий кут.