.jpg)
У.Т.: З того часу, як ви пішли з політики в бізнес, у країні помінялося 4 уряди. Тимошенко, Єхануров, Янукович, і знову Тимошенко… З яким урядом вам було найкраще працювати?
– Я не працюю ні з яким урядом.
У.Т.: За якого уряду був найкращий бізнес-клімат?
– По-перше, я увесь свій бізнес намагаюсь якомога далі дистанціювати від будь-якого уряду. Я хочу, щоб мої компанії не надавали ніяких послуг державі, не продавали нічого державі й не купували нічого в держави. Це з двох причин: по-перше, не хочу носити хабарі, по-друге, компанії, які мають тісні стосунки з державним сектором, менше платять. Тому, що вони не ринкові. Щодо бізнес-клімату, то серйозної якоїсь різниці між урядами я не відчував. Зараз мені подобається, що „Укрзалізниця” почала проводити реальні тендери, мені подобається, що по „Нафтогазу” намагаються прибрати посередника. Якщо зараз почнуться серйозні повернення ПДВ, теж буду аплодувати цьому. Одне можу сказати, що це не ставлення до Юлії Володимирівни… В нас ніколи не було лагідних стосунків, але я віддаю урядові належне, якщо щось зроблено добре, то треба це підтримувати. Але мені також подобається, коли Президент критикує уряд, це добре, коли є зовнішній стимул не розслаблятися.
У.Т.: Ви з Прем’єром Тимошенко є співголовами Інвестиційної ради при Кабінеті Міністрів України. Прем’єр справді має намір прислухатися до порад інвесторів?
– Великі зміни робити важко. Відриватися від свого електорату політик не має права, він може вести народ, але занадто далеко від нього не відриватися, бо його ніхто не підтримає. Інвесторів турбує Податковий кодекс, давайте тут працювати і щось радити. Турбують перевірки – давайте зробимо, що коли компанія сплачує податки, туди не приходитимуть постійно податківці. Давайте скасуємо регуляторні акти, які не встановлені законами і контролюватимемо, щоби міністерства, відомства, місцеві органи їх не запроваджували. Я чиїсь конкретні питання вирішувати не буду, хоча мені вже телефонували, пропонували поговорити, я відмовився. Для вирішення конкретних питань є галузеві об’єднання – нехай працюють.
Знаєте, в 97-ому році, коли я був на посаді міністра економіки, моя команда співпрацювала зі Світовим банком у питанні впровадження трирівневої Пенсійної системи. Аби напрацювання запровадити в життя, потрібно було ухвалити цілу низку непопулярних рішень. Скажімо, піднімати пенсійний вік – спробуйте зробити це сьогодні в Україні. Якщо Тимошенко запровадить конкретні реформи, я аплодуватиму їй.
У.Т.: Ви колись сказали, що уряд Януковича 2004-ого року був більш професійний, а зараз, схоже,змінили свою точку зору?
– Ні, я не змінив. Те, що уряд Януковича давав тоді 12 відсотків зростання, свідчить про його професійність. Але мені не подобається, коли деякі члени уряду блокують повернення ПДВ. Мені не подобається, коли проходять непрозорі тендери. І це питання не до Януковича. Це питання, скажу відверто, до оточення, яке було. Більше того, можу сказати, в усіх урядах оточення намагатиметься робити подібні речі.
У.Т.: Те, що ви стали співголовою в Раді інвесторів, свідчить про те, що ви повертаєтесь у політику?
– Якби я хотів повернутися в політику, я б зробив яскравіший крок. Знаєте, хтось із великих французів сказав, що найспекотніше місце в пеклі дістанеться тому, хто не вболіватиме за свою країну, а скаже, моя хата скраю, хай вариться як вариться, а я роблю свій бізнес.
У.Т.: Чи будете ви брати участь у останній хвилі великої приватизації, яку збирається провести уряд?
– Ні. Ми спробували взяти участь у приватизації Луганськтепловозу, нас просто не допустили туди. Мені набагато легше створювати підприємства з «нуля».
У.Т.: Науковці дослідили, що в людини, яка наділена владою, виробляються певні гормони, які діють як наркотик. Ви пішли з влади до бізнесу, не шкодуєте за цим?
– Якогось бажання, щоб аж свербіло, нема. В мене багато роботи, і вона мені дуже цікава. Я у владу прийшов з посади голови правління Приватбанку, який на той час був третій у рейтингу. Зараз зі мною багато друзів працює, весь час ми робимо щось зовсім нове. Я задоволений.
У.Т.: А коли були політиком, були задоволені?
– Знаєте, набагато менше.
У.Т.: Чому?
– Тому, що в політиці твоє життя й твої результати набагато менше залежать від тебе особисто. Коли ти напрацьовуєш закони, рішення Кабміну, міністерств, відомств, а після цього не можеш це провести через Верховну Раду, бо нема більшості, бо комусь чим гірше, тим краще…. Для мене в такому стані працювати важко. Думаю, що для будь-кого важко. Ти працюєш, а конкретного результату не бачиш, або він такий низький… А от у бізнесі – тут не скажеш, що щось не так в уряді, що макроекономічна ситуація підвела. Тут гроші на бочку поклади – ось це твій конкретний успіх, і він, у першу чергу, залежить від тебе.
У.Т.: Зараз тривають скандали навколо „Дніпроенерго”, „Укртатнафти”. Чи впливає це на бізнес, і якщо впливає, то як?
– Ні. Якби ці дві компанії виставили на конкурс прозоро, і хтось їх би купив, а сьогодні прийшли б інші й почали забирати, – оце була б серйозна проблема. Реприватизація – це горе, це революція, це невпевненість. І від цього постраждає, в першу чергу, проста людина, тому що для будь-якого власника це означає – продавай усе тут, забирай гроші й тікай з цієї країни. В інших країнах вони знайдуть щасливіше життя. А оскільки два підприємства не були прозоро приватизовані, ця ситуація серйозної проблеми для інвесторів це не становить. Усі дивляться на це, як на корпоративні війни великих компаній між собою.
У.Т.: Українські мільярдери люблять розповідати, що вони вже не такі, як у 90-х, і їм потрібні прозорі правила гри. Але й далі намагаються завдяки тіньовим схемам отримати держвласність. Коли закінчаться часи первісного накопичення капіталу?
– Коли влада в Україні не захоче, щоб у нас були рейдерські атаки, от тоді вони й припиняться. Будь яку проблему можна розкласти, як Бог черепаху, під це розробити зміни до законодавства, прийняти їх, підписати, і – крапка. Питання тільки у політичній волі. А сьогодні її нема, більшість не консолідована, не працює на одну мету, а має якісь внутрішні протиріччя. Як тільки влада консолідується, як тільки захоче, – все буде вирішено в один день. Повірте, все це вже прописано в документах, лежить на поличках у кабінетах, – у міністерствах працює дуже професійний апарат. Погано тільки, що політики з різних причин не можуть це провести.
У.Т.: Ви колись обіцяли сказати, чому відмовилися від пропозиції Кучми стати єдиним кандидатом від влади на пост Президента.
– Давайте, може, ще залишимо якійсь час до відповіді. Це не така вже й цікава історія… Бо були певні умови, які я вважав, що я не виконаю…
.jpg)
Непевна привабливість
У.Т.: Чи може мати економічна криза, яку зараз переживає світ, позитивні наслідки для України. Є думка, що інвестори в цих умовах почнуть більше вкладати в Україну, адже в них рецесія, а в нас бурхливе зростання?
– На якийсь час хтось може подивитися на Україну і вкласти гроші, але це буде дуже короткий час. Ми вже бачимо реакцію тих же США: вони й далі знижують облікову ставку Це свідчить про те, що взяти гроші буде легше, в економіку США підуть інвестиції, і всі знову повірять у її могутність. Що ж до України, то всі інвестори добре розуміють, що ми затрималися у своєму економічному зростанні на достатньо тривалий час. Зараз ми швидко набираємо темпи, наздоганяючи Польщу, Угорщину, Чехію, Болгарію, Румунію за такими показниками, як обсяг кредитів та ВВП на душу населення. Всі розуміють, що не може залишатися ситуація, коли в Україні кредитів видано втричі менше, ніж у Росії, в шість разів менше, ніж у Польщі. І всі хочуть зайти в цей ринок, на цій хвилі втриматися й зростати швидшими темпами. Оце буде спрацьовувати – те, що в Україні дуже багато ринків ще не почало працювати. Ми бачимо, що зараз почне діяти багато фінансових посередників. Вони продаватимуть банківські страхові продукти, фінансовий продукт, продукти інвестиційних фондів. Такий ринок у нас був зовсім не розвинутий. Не існувало колекторських компаній, а зараз їх уже кілька десятків, а буде кілька сотень. І той, хто перший прийде, отримає можливість стати лідером на цьому ринку. Оце спрацює. Але коли виникає ризик втратити капітали, інвестори краще переведуть їх у готівку, ніж інвестуватимуть у непевну країну.
У.Т.: Сьогодні багато говорять, що курс євро завищений. Ваша думка з цього приводу?
– Те, що курс євро знижуватиметься – без сумнівів. Інакше експорт з країн ЄС просто зупиниться. Сьогодні “мерседес”, виготовлений у Німеччині, коштує дорожче, ніж “мерседес”, виготовлений у США – навіть з урахуванням транспортних витрат.
У.Т.: Чи загрожує Україні іпотечна криза, подібна до тієї, що спіткала Америку?
– Ні. Існує колосальний попит на житло в Україн, 15 мільйонів наших громадян прагнуть поліпшити свої житлові умови. А підстав вважати, що економіка України гальмуватиме, немає. Торік, незважаючи на велику інфляцію, реальні доходи зросли на 13 відсотків. І цього року вони мають тенденцію до зростання. Проблема в тому, що не так швидко іпотека не встигатиме за попитом. Наші банки внаслідок кризи тепер не можуть виходити на зовнішні ринки, аби залучати іноземні гроші для того, щоб видавати українцям позики на купівлю житла. Криза триває, і невідомо, коли вона закінчиться. Тому залучити гроші можна тільки під дуже високі відсотки – 15, 16, 17 річних. А якщо компанія бере позики на таких умовах, то це означає, що вона вже майже банкрут, і з останніх сил позичає.
У.Т.: Коли ціни на житло порівнюють із країнами Східної Європи, то роблять висновок, що в Україні теж може статися іпотечна криза…
– Висновок неправильний. У нас ситуація тут абсолютно ринкова, й пропозиція наразі менша, ніж попит. Дайте сьогодні більше житла на ринок Києва – спочатку ціни на нерухомість призупиняться, а потім ті, хто набудував це житло, почнуть їх знижувати, бо на них тиснутимуть взяті під будівництво банківські кредити. І вони не зароблятимуть по 1000-1500 доларів на квадратному метрі, а будуть хреститися й казати, слава Богу, якщо я зароблю 200-300 доларів на “квадраті”. Треба спрощувати видачу землі, спрощувати видачу всіх дозволів на будівництво, і хай будують…
Інфляційна удача
У.Т.: Останній урядовий прогноз інфляції 12 %. Чи це реально, враховуючи той стрибок, що був у першому кварталі?
–Мій прогноз – цього року інфляція, якщо пощастить, буде в межах 12-14 відсотків. Але, щоб цього досягти, треба дуже серйозно працювати, і до того ж цілий набір факторів має бути сприятливим – від гарного врожаю й нормальних стосунків з Росією в енергетичній галузі, до ідеальної співпраці Нацбанку з Кабіном.
У.Т.: А якщо не пощастить?
– Велика невдача все, що більше 15 %. Я переконаний, що двадцятивідсоткової інфляції, яку прогнозують деякі експерти, не буде, бо це означатиме, що влада взагалі не проводила жодної економічної політики.
У.Т.: Отже, для того, аби вкладники хоч щось заробляли, банківські депозити мають бути вищі, ніж 15 %. На це ми можемо розраховувати?
– Такі відсотки банки не дадуть, вони їх просто не зароблять.
У.Т.: Якщо увесь прибуток від депозиту з’їдатиме інфляція, то чи варто вкладати в інвестфонди, адже падіння фондових ринків у світі серйозно вплинуло й на акції українських підприємств?
– Якщо ці інвестфонди професійні, то, безумовно, на перших етапах, тобто зараз, вони даватимуть максимальну дохідність. Тільки треба розуміти, який це фонд. Я думаю, що люди можуть вкладати в професійні фонди, бо там відсотки будуть зараз вищі, ніж на депозитах. Я вам це кажу як банкір, хоча це й система, яка з нами конкурує.
У.Т.: Чи може бути в Україні така ситуація, як із французьким банком Societe Generale, де дрібний клерк “проторгував” на спекулятивних ринках 5 мільярдів євро?
– Чому не може? Якщо може бути у Франції, то може бути і в Україні, тільки з меншими сумами.
Кадри є, немає керівників.
У.Т.: Який секрет створення „правильної” компанії, яку можна потім добре продати? Що в цьому головне?
– Я багато працюю над стратегією. Найголовніше, щоб був добре зроблений так званий майстер-план і бізнес-план. Над ним 4-6 місяців працює команда моїх фахівців і спеціально залучених радників, які мають досвід створення таких компаній. Ми нічого нового не придумуємо. Коли є стратегія, є потужна команда, має додатися третє – жорсткий контроль за виконанням майстер-плану й бізнес-плану. Це повинна бути професійна управлінська компанія, яка це все буде контролювати. Оці три складові дають інвесторам можливість прийти й принести гроші.
У.Т.: А як створити таку команду? Бо є глобальна проблема – брак кадрів.
– Мені здається, що в Україні насамперед бракує перших осіб, які б могли сказати, що конкретно потрібно від членів команди. Коли перша особа не знає, що робити, то жаліється, що немає людей. У нас люди є. Ми їх знаходимо, ми за півроку запустили сім компаній з «нуля».
У.Т.: Які компанії найближчим часом запускаєте?
– Компанію з управління активами, колекторську компанію, трьох фінансових посередників, ми докупили страхові компанії, придбали пакет на вагонобудівному заводі, зараз тільки-но запустили ще одну компанію. І ні в кого не перекупляли людей. Ми брали своїх, які пройшли підготовку в нас у банку, які займалися за окремою програмою. Ми наймали для них консультантів, вони разом працювали, і сьогодні це високі фахівці, яких усі хочуть перекупити.
У.Т.: А як їх втримати?
– Втримуємо. Переважно нормальною зарплатою.
У.Т.: Нормальна – це яка?
– Ринкова. Нормальна – це не надзвичайна, її заробляють, але при цьому вона справді велика. Найвидатніші можуть претендувати на частину від майбутнього прибутку, яку компанія матиме з часом. Крім цього, ми постійно навчаємо, ми даємо нормальний мікроклімат, що теж дуже важливо. Люди в нас мають постійний розвиток. Той, хто показав себе гарним заступником, може претендувати на те, що створить нову компанію. Якщо є якісь ідеї, і він насправді готовий до цього, ми це всіляко підтримуємо. Ми не боїмося відпускати такого фахівця, бо під ним уже є молодь, яка готова стати на його місце. Я не вважаю, що в Україні є проблема з кадрами. У нас є проблема з керівниками. [487]
ДОСЬЄ
Сергій Тигіпко, голова Правління ВАТ «Сведбанк»
1960 р. – народився в с. Драгонешти (Молдова)
1982 р. – закінчив Дніпропетровський металургійний інститут за спеціальністю «Ливарневиробництво чорних і кольорових металів»
1982–1984 рр. – служба в армії
1984–1986 рр. – секретар комітету комсомолу, заввідділом, заступник директора з учбово-виховної роботи Дніпропетровського механо-металургійного технікуму
1986–1989 рр. – заввідділом пропаганди й агітації обласного комітету ЛКСМУ
1989–1991 рр. – перший секретар Дніпропетровського обкому ЛКСМУ
1991–1992 рр. – заступник голови правління комерційного банку «Дніпро»
1992–1997 рр. – голова правління банку «Приватбанк»
1997–1999 рр. – віце-прем’єр-міністр України з питань економіки
1999– 2000 рр. – міністр економіки України
2000–2002 рр. – народний депутат України
2002–2004 рр. – голова Національного банку України
З 2005 р. – голова правління АКБ «ТАС-Комерцбанк»
Нині – голова правління ВАТ «Сведбанк» (правонаступник АКБ «ТАС-Комерцбанк»), співголова Ради інвесторів при Кабінеті міністрів України, Перший віце-президент Українського кредитно-банківського союзу.