Влада за визначенням не любить незалежну пресу. Це стосується не лише авторитарних і тоталітарних режимів. У демократичних країнах правлячі кола також не надто прихильно ставляться до журналістів. Принципова відмінність у тому, що громадянське суспільство і преса так видресирували владу в Європі, Японії та Північній Америці, що нікому й на думку не спаде переслідувати і тим більше влаштовувати прихід податківців до редакцій газет, на телестудії. Самим же гірше буде. Як і затівати судові процеси проти газет і журналістів.
Боротьба за свободу слова і в країнах Східної Європи у 1990–2000-х роках була досить гострою. У Чехії влада спробувала взяти під контроль один із загальнонаціональних телеканалів, але наштовхнулася на загальний опір від загальнонаціонального страйку солідарності журналістів до багатотисячних демонстрацій. І була змушена відступити. Такі події відбувалися і в країнах Балтії.
На жаль, на теренах СНД картина прямо протилежна й абсолютно безрадісна. На російському телебаченні так давно були прямі ефіри, що про це вже якось стали забувати. У Центральній Азії для опозиційних ЗМІ не залишилося практично ніякого простору. У Білорусі про це взагалі не згадують. Час вільної преси минув із приходом до влади бацьки Лукашенки. Після 2005 року відносна свобода інформації залишилася в Молдові та Україні. В останньому випадку ми спостерігаємо її неухильне згортання.
Читайте також: Свобода в межах: влада "зачищає" інформпростір перед виборами
«НАЙПРОСТІШИМ» ШЛЯХОМ
Ситуація загострюється з наближенням передвиборчої кампанії та падінням рейтингу Партії регіонів. Якби йшлося про демократичну країну, то стратеги стали б шукати привабливі гасла, передвиборчу програму, яка має сподобатися електорату, розробляти піар. Усе це досить складно, потребує залучення першокласних фахівців та багато іншого. А головне – копіткої та послідовної праці, розрахованої на тривалий час.
Психологія лідерів ПР і чиновників Адміністрації президента абсолютно інша. Замість тонких і ретельно продуманих кроків ми спостерігаємо різкі рухи з метою заткнути рот не лише політичним опонентам, а й незалежній пресі. Саме вона, на думку завербованих політтехнологів із Росії другої і третьої свіжості, й становить головну небезпеку. Уникнути і подолати її передбачається найпростішим способом: спершу залякати, а якщо не вгамується, то закрити.
ОСТАННІЙ НЕЗАЛЕЖНИЙ?
Незалежних телеканалів в Україні дуже мало. Відразу після приходу на посаду президента Віктора Януковича відносини влади й одного з них – «ТВi» – не склалися. Для початку в нього відібрали ліцензію на ефірне мовлення на користь «Інтера» Валерія Хорошковського. Тепер сигнал поширюється тільки в кабельних мережах, таким чином серйозно звужена аудиторія «ТВi».
Перший наїзд податкової на канал вдалося відбити. Як сказав заступник генерального директора «ТВi» з правових питань Олег Радченко: «У нас проводилася податкова перевірка… торік, і було все нормально. Нинішнього року вони знайшли якісь порушення. Ми це оскаржили і виграли минулого місяця адміністративний суд із того питання». Здавалося б, усе стало на свої місця. Якщо вже український суд вдалося виграти, то і справді фіскалам на каналі шукати нічого. Настигло й розпорядження голови Державної податкової служби Олександра Клименка щодо продовження мораторію на перевірки ЗМІ у III кварталі. А далі їх інспектувати не можна, оскільки з 30 липня стартує виборча кампанія. Хоч до листопада журналісти і менеджери ЗМІ могли працювати спокійно. Але так було раніше, навіть за режиму Леоніда Кучми. Тільки не за нинішньої влади. Заборона на перевірки – це для Європи, щоб не чіплялася, а для внутрішнього споживання все навпаки. Коли дуже хочеться натиснути на незалежний телеканал, то можна.
Читайте також: Передгрозове напруження
На «ТВi» прийшли знову. Явно порушувати мораторій не захотіли, тому знову була кримінальна справа. Тепер уже проти генерального директора телеканала Миколи Княжицького. При цьому її законність і правомірність розбирати зовсім нецікаво. Навіть якщо підстав узагалі немає, слідчі на такі дрібниці не зважають. Не надто важливо, що суд визнав незаконність провадження у попередній справі. Є наказ, лишається повернутися через ліве плече й вирушати з постановою в офіс ТОВ «Телерадіосвіт (канал ТВі)». Причому нічого нового не придумали, повторюють пройдене і вже судом скасоване.
КОМПЕНСАЦІЯ СТРАХУ
Поведінка влади зумовлена кількома причинами. По-перше. Вона не розуміє результату своїх дій. Вважати, що взагалі розум відібрало, немає підстав. Навпаки, діють цілком свідомо. Отже, у лавах ПР серйозна паніка. Якщо їхнім перспективам на виборах загрожує телеканал, який до того ж має обмежене поле доступу до глядачів, то стратегам партії на виборах заздрити не випадає. Наїзд на «ТВі» є прямим свідченням програної кампанії принаймні в її інформаційному вимірі. Зачистка інформаційного поля в добу інтернету, Facebook і Twitter просто безглузда. До такого вже вдавалися за часів Леоніда Кучми, згадаймо темники та інші «досягнення» тодішнього режиму. І що, допомогло? Якраз навпаки. Так само посилення контролю над ЗМІ не надто зарадило ні Каддафі, ні Мубараку. Не дуже сприяє й Асаду.
По-друге. Влада не просто демонструє брутальність, а наочно показує, що ні перед чим не зупиниться й жодних гальм для неї не існує. Сповідується принцип, що переможців не судять. Тож ми будемо свідками таких фальсифікацій і підтасовок, яких ще не бачили. Складається враження, що вона загнана в кут і починає діяти неадекватно. Й у такій ситуації спроможна на цілком відчайдушні вчинки.
По-третє. Влада поспішає. Тільки-но розпочнеться офіційно виборча кампанія, європейські структури проводитимуть моніторинг, зокрема, і наїздів керівництва держави на незалежні ЗМІ. Тоді здійснювати податкові візити на телеканали та до редакцій видань буде не дуже зручно. А так справу проти «ТВі» та його генерального директора відкрили до того, тому жодного порушення європейських стандартів під час проведення передвиборчої кампанії не буде, принаймні формально.
Поки що є надія, що «ТВi» вдасться відбитися. Головною умовою цього є солідарність передусім журналістів. Як у Чехії. Якщо спільними зусиллями не змусимо владу поважати бодай якісь норми поведінки, всім буде дуже погано. Якщо в країні немає свободи, вона не має майбутнього.
Читайте також: Україною керують за правилами «зони»