Але що відбувається, коли реальність вислизає з контексту й демократії стає обмаль? Спочатку єдність і різноманітність втрачають рівновагу між собою на користь однієї з них, змінюючи сенси. Посилання на націю, наприклад, стає націоналізмом без нюансів, расизмом, ксенофобією, замкненим на собі суспільством. Плюралізму перестають дотримуватися або дотримуються недостатньо, що призводить до насильства, а то й до хаосу.
Трапляються ситуації, коли учасники процесу пропонують синтез обох сторін і позиціонують себе носіями національної ідеї, обіцяючи водночас соціальні рішення. Відносно мирні версії такого синтезу сполучені з популізмом і суперечливим дискурсом, оскільки він висловлюється від імені народу, про який невідомо, чи він містить у собі всю націю, чи відмовляється від певних елементів: інтелектуалів, багатіїв, еліт, євреїв тощо. Такий дискурс здатний також пообіцяти цьому народу зміни, залишаючись статичним.
Читайте також: Уроки демократії
Синтез також може вбиратися в однострій фашизму або нацизму — того, що визначає себе національним і соціалістичним. У нас в Європі цього ще не сталося, тут радше прогресує популістична форма. Проте ми мусимо констатувати, що вона завжди слабша за націоналізм фашистського зразка. Так, в Італії «Рух 5 зірок» — носій популізму, що змішує тематику лівих та правих, — втрачає позиції. Водночас його союзник «Ліга» Маттео Сальвіні — націоналізм фашистського типу — невпинно міцніє, і не на користь Р5З. Поразка Сальвіні в Болоньї 26 січня цього року додала голоси лівим.
Якщо Гітлер прийшов до влади легітимним шляхом, через вибори, він водночас мав підтримку стабільно брутального, антидемократичного руху. Однак сьогодні всі популістські та націоналістичні сили послуговуються виборчим механізмом і відкидають насильницький шлях, щоб не маргіналізувати себе. Тож вороги демократії або прихильники її скороченої, обмеженої, наприклад, до прямої, референдумної, антипарламентської версії користаються нею, щоб досягти своїх цілей.
Чи є можливість позбутися фашистської версії націоналізму й водночас уберегтися від популізму? Для цього мають бути виконані дві умови. Перша апелює до соціальної системи держави: вона має бути відкритою. Якщо мова про Євросоюз, наприклад, то він повинен відмовитися від замкненості в національних кордонах і боротися з дискурсом релігійної або етнічної ненависті. Друга звертається до здатності долати те, що розділяє суспільство, не заперечуючи розбрат на користь дискурсу, який говорить про гармонію, соціальні зв’язки, Республіку, Націю або будь-яку іншу форму єдності, але забезпечуючи легітимність справжніх політичних дебатів та інституцій, що їх гарантують. Зокрема, партій і парламенту.
Ми живемо в умовах кризи репрезентативності, що, зокрема, ставить під сумнів партії та політичні інституції. Ця криза найчастіше суттєво завдячує архаїзму й нездатності по-справжньому адаптуватися до модерного життя, вийти за межі застарілого способу мислення і здійснювати практичну політику. На рівні контрасту успіх екологічних партій у багатьох країнах Європи засвідчує, що вигадати нові способи політичної діяльності можливо, як і відповідати на сучасні культурні запити, бо йдеться про довкілля, способи виробництва, споживання.
Читайте також: Американська мрія для України
Криза репрезентативності така глибока, що вона живиться завдяки тим, кого, власне, потрібно представляти. Із завершенням епохи класичної індустрії європейські суспільства спостерігають занепад провідної фігури соціального протесту — робітничого руху. Індивідуалізм, а також інтернет, соціальні мережі, що не полегшують залучення до тривалих протестів, і фрагментація суспільства, що стоїть на заваді конвергенції широких верств населення, ускладнюють появу таких потужних політичних форм, якими були в минулому великі партії християнських демократів, комуністів або соціал-демократів.
Треба знайти інтерес і сили, щоб відбудувати в європейських країнах політичні системи, які не перебуватимуть під тиском популізму або націоналізму, і вигадати нові партії, нові способи займатися політикою. Найпомітніші результати демонструють «зелені», але нічого не заважає уявити, що можуть з’явитися й інші фігури, здатні оновити виснажене політичне життя.