За економічним потенціалом Придніпров’я завжди було головним конкурентом Донбасу. Нині в Дніпропетровській та Запорізькій областях проживає 5,1 млн осіб, що становить 11,9% населення країни без окупованого Росією у 2014 році Криму та менш ніж 13%, якщо рахувати без не підконтрольних Києву окремих районів східних областей (ОРДіЛО). Натомість, уже за даними 2013 року, на Придніпров’ї було вироблено 14,1% вітчизняного ВВП (без Криму). Уже тоді регіон ледь поступився сукупному показникові довоєнних Донецької та Луганської областей (неповні 15%). При тому що в розрахунку на особу обсяг валового продукту в Придніпров’ї вже тоді був більший: $5,8 тис. на Дніпропетровщині й $3,75 тис. на Запоріжжі проти $4,7 тис. на Донеччині й $3 тис. на Луганщині.
А після подій 2014–2015 років уже не може йтися про жодне конкурування із Придніпров’ям Донбасу чи будь-якого іншого регіону країни за винятком Києва. Проте якщо обрахувати частку Придніпров’я в національній економіці за винятком столиці (бо ж її офіційна частка у ВВП куди більша, ніж реальна вага у виробництві країни), то показник уже 2013 року становив 17,9%. Даних за 2014-й наразі немає, однак з огляду на втрату частини економічного потенціалу на Донбасі нині Придніпров’я концентрує в собі до чверті економічної потужності країни. Із тих орієнтирів, які є, виходить, що за результатами першого півріччя 2015-го частка Придніпров’я у промвиробництві становила 29,5% проти донбаських 12,9%. Регіон забезпечив 26,6% товарного експорту країни проти 10,2% з Донбасу, хоча за той самий період торік дав лише 22,6% проти 24% відповідно. Вивіз у Донбасу сьогодні ледь перевищує аналогічні показники слабшої Запорізької області (8%).
Нові тренди в економіці
Економіка Придніпров’я за останні сім років пройшла процес глибокої трансформації та адаптації виробництва до викликів часу. Мова і про вплив світової економічної кризи 2007–2009 років, і про посилення конкуренції на металургійному ринку світу внаслідок виходу на нього потужних гравців із Китаю та інших країн, що розвиваються, і про підвищення цін на газ для хімічної промисловості, і про зменшення постачання низки видів машинобудівної продукції до Росії внаслідок введених після створення Митного союзу обмежень. Спричинений усіма цими факторами процес адаптації був болісним, однак його наслідком стало зміцнення економіки регіону до зовнішніх викликів.
Загалом у 2014-му на Дніпропетровщині обсяг продукції обробної промисловості впав до 71,1% показника 2007-го. Одначе якщо у випадку харчопрому йшлося про просідання лише до 91,8% докризового рівня, то в хімпромі — до 79,5%, у металургії — до 66,5%, у машинобудуванні — до 60,1%. А продукція легкої промисловості навіть зросла на 48%. Аналогічна ситуація і у Запорізькій області, де випуск продукції обробної промисловості у 2014-му порівняно із 2007-м становив тільки 64,1%, машинобудування — 57,2%, металургії — 71,9%, а в харчопромі – 94,2%.
Відповідні тенденції до зменшення виробництва у важкій промисловості, надмірно залежній від зовнішніх ринків, та зростання в галузях, що випускають продовольчі й промислові споживчі товари переважно для внутрішнього ринку, спостерігаються і в 2015 році. Так, за вісім місяців на Дніпропетровщині найдинамічніше розвивалися харчопром (101,3% до відповідного періоду минулого року), коксова галузь та нафтопереробка (108,9%). Це відбувалося на тлі помірного спаду в легкій промисловості (91,1%) та глибшого в хімії (81,6%), металургії (83,8%), а також зорієнтованому головним чином на російський ринок машинобудуванні (84,6%).
Нині виробництво в останньому та в металургії на Дніпропетровщині фактично вдвічі менше за докризовий рівень 2007 року, в хімії — на третину з лишком. Незначно краща ситуація на Запоріжжі. Перспективи в галузей важкої індустрії невеселі. У нинішньому вигляді всі три наразі базові для регіону галузі важкої промисловості приречені на агонію, яка, може, і розтягнеться на кілька десятиліть, однак підсумок її вже визначений. Їхній персонал, вочевидь, має сподіватися на роботу на нових виробництвах, які працювали б у кооперації із західним бізнесом: або на внутрішній ринок України (машинобудування, нові хімічні підприємства), або ставши постачальниками запитаних ним деталей та комплектуючих на експорт.
Кращі перспективи у видобувній промисловості: після всіх випробувань останніх років на Дніпропетровщині за 2007–2014-й виробництво в цьому секторі зменшилося до 95,1%, на Запоріжжі — до 95,5%, за результатами восьми місяців 2015-го галузь на Дніпропетровщині втратила ще 4,2%, а на Запоріжжі навіть дала 4,4% приросту. Аналогічна ситуація і в харчопромі регіону, який, незважаючи на певне просідання, тримається на рівні понад 90% проти 2007 року й разом із видобувною, а також іншими галузями, які працюють на задоволення внутрішнього попиту, поволі набирає і, ймовірно, набиратиме вагу.
Експорт Придніпров’я ($4,93 млрд за перше півріччя 2015-го) за останні роки також пережив потужну географічну диверсифікацію, яка наразі досягнула високого рівня (22,5% — ЄС, 15,6% — РФ, 10,4% — Китай, 9,5% — Єгипет, 9,4% — Туреччина). Причому для виробників економічно потужнішої Дніпропетровщини РФ як ринок уже поступилася за значенням ($0,43 млрд, або 12,5%) не лише ЄС ($0,67 млрд, або 19,4%), а й Китаю ($0,46 млрд, або 13,4%) та Єгипту ($0,45 млрд, або 13,1%) і не набагато випереджає Туреччину (9,3%). Для Запоріжжя вага російського ринку збуту серйозніша (22,8%), хоч і значно менша, ніж європейського (29,7%), і далека від критичної.
Однак за товарною структурою придніпровський експорт зберігає гіпертрофовану залежність від продукції гірничо-металургійного комплексу та пов’язаної з ним кон’юнктури світового ринку. А решта вивозу базується на машинобудівній ($0,46 млрд, або 9,4%), хімічній ($0,25 млрд, або 5,1%) та олійно-жировій промисловості. При цьому менш залежна від ГМК (55,2%) Запорізька область має помітнішу частку в експорті продукції машинобудування (24,4%) та олійно-жирової промисловості, тоді як у Дніпропетровській частка ГМК перевищує 80%. Зокрема, абсолютно переважають продукція чорної металургії (60,8%) та руда (20,9%).
Придніпров’я залишається найбільшим виробником та споживачем палива й електроенергії в країні. У 2014 році регіон спожив 5,77 млрд м³ газу та 15,7 млн т кам’яного вугілля, що становило 14,2% та 28% загальноукраїнського рівня. А цього року внаслідок зниження ролі Донбасу частка краю буде ще вищою. У січні — серпні 2015 року тут вироблено 63 млрд кВт•год електроенергії. Це становить 57,8% загальноукраїнського обсягу. Тож від зниження енергомісткості виробництв регіону значною мірою залежать перспективи енергетичної безпеки й стабільності всієї країни. Й у цьому випадку спостерігається чітка та прогресуюча тенденція до зменшення споживання енергоресурсів.
У 2015 році вона поглибилася. Наприклад, на Дніпропетровщині газу в серпні витрачено менше на 22,8% порівняно з тим самим місяцем 2014-го, вугілля — на 38%. Причому це відбулося, як було показано вище, за в 1,5–2 рази меншого темпу падіння виробництва у промисловості й тих її галузях, які є основними споживачами палива. Тобто пов’язувати різке зменшення його споживання з механічним скороченням промисловості немає підстав: відбувається реальний процес підвищення енергоощадності наявних виробництв.
Попри переважання важкої індустрії, масштабним є також випуск продукції харчопрому (у 2014 році він становив 28,55 млрд грн), деревообробної та целюлозно-паперової (4,4 млрд грн у 2014-му), а також легкої промисловості (0,9 млрд грн). Хоча їхня сукупна частка в промисловому виробництві регіону й не перевищує 10%. Очікувані цього року обсяги експорту названих секторів (близько $1 млрд) теж досить значні.
Читайте також: На порозі торговельної війни?
Зараз майже 60% продукції на Придніпров’ї все ще виробляє 81 велике підприємство, однак у регіоні є й близько 2 тис середніх та 5,5 тис малих підприємств (із понад 10 зайнятими). А також 167 тис. мікропідприємств та ФОПів, які офіційно дають роботу понад 187 тис. працівників (17,7%), окрім майже такої самої кількості власників. Це за 1,1 млн усіх зайнятих у підприємствах та у ФОП. Сáме створення нових робочих місць малим та середнім бізнесом може компенсувати невідворотну з вищезазначених причин їх утрату в депресивних галузях важкої промисловості. Й у цьому процесі важливу роль має відіграти повноцінна імплементація економічних положень Угоди про асоціацію, яка відкриє перед вітчизняними виробниками можливості нарощення виробництва нових нішевих продуктів для потреб ринку ЄС та внутрішнього ринку України.
Перспективи сільських територій
Можна також очікувати й дальшого зростання частки сільськогосподарського виробництва та зайнятих у його товарному сегменті (за протилежного процесу в напівнатуральних особистих селянських господарствах). Останні роки вже досить чітко окреслили відповідну тенденцію. Наприклад, на тлі півтора-двократного спаду в обробній промисловості та її ключових для регіону важких галузях випуск сільськогосподарської продукції у 2014 році становив 144,8% рівня 2007 року. Зокрема, й у великотоварному секторі: 160,3%. Причому у випадку останнього тваринництво майже не відставало від рослинництва (160%), бо мало хоч і меншу, однак стабільнішу щорічну динаміку.
Навіть попри незначний цьогорічний відкат, обсяги сільськогосподарської продукції будуть принаймні на 35–40%, а у великотоварних господарствах у 1,5 раза більшими, ніж докризового 2007 року. Виробництво м’яса в області за 2007–2014 роки зросло від 159,3 тис. т до 224,5 тис. т; яєць — від 0,88 млрд до 1,05 млрд шт.; від 2011 року почало зростати виробництво молока. Годі й казати, що за цей же час зросли у 1,5-2 рази збори зерна (від 1,67 млн т до 3,32 млн т), картоплі (від 0,38 млн т до 0,66 млн т), овочів (від 0,47 млн т до 0,71 млн т), соняшнику (від 0,62 млн т до 0,95 млн т). І перспективи нарощування виробництва і в тваринництві, і в рослинництві тут навіть більші, ніж в інших регіонах країни.
Придніпров’я вважається потужним зерновим краєм. Однак насправді за показниками виробництва як на одиницю площі, так і в розрахунку на одного мешканця, воно суттєво поступається загальноукраїнським показникам. Наприклад, у 2014 році в обох областях зібрали тільки 5,7 млн т зерна, в результаті чого вони разом ледь перевершили показники Вінниччини (5,1 млн т) чи Полтавщини (4,8 млн т) окремо взятих. Причина — найнижча в Україні урожайність зернових (Дніпропетровщині незначно поступилася хіба що Херсонщина). Через фактичну відсутність поливу регіон спеціалізується на вирощуванні пшениці (3,4 млн т) і ячменю (1,2 млн т), які дають значно менше зерна порівняно з кукурудзою, котра переважає в центральних та західних регіонах країни. Її в усьому Придніпров’ї збирають лише близько 1 млн т (менше, ніж у Житомирській чи Тернопільській області окремо взятій), а врожайність цієї агрокультури з 1 га втричі поступається показникам Вінниччини, Житомирщини, Рівненщини чи Сумщини. Натомість регіон належить до лідерів за виробництвом соняшнику. Разом дві області за його валовим збором (понад 1,7 млн т) не мають конкурентів, а окремо поступаються лише Кіровоградщині та Харківщині. Але й за його врожайністю Дніпропетровщина та Запоріжжя також принаймні у 1,5–2 рази програють більшості регіонів Центральної і Західної України.
Читайте також: Природний відбір
У 2014 році офіційна рентабельність сільськогосподарського виробництва у Дніпропетровській області (29,9%) була вища, ніж у середньому по Україні (26,3%), а в Запорізькій (22,6%) суттєво їй поступалася. В обох регіонах у рази рентабельнішим було вирощування рослинницької продукції, причому в умовах падіння світових цін на зернові та олійні. Найвигідніше виявилося садити… картоплю (94% в Дніпропетровській та 112% в Запорізькій). Її тут культивують порівняно небагато (менш ніж 1 млн т, або в 1,5 раза менше, ніж на Чернігівщині, яку Придніпров’я вшестеро обігнало за населенням), унаслідок чого спостерігається дефіцит внутрішнього виробництва. Утім, і 28–46% рентабельності (як це було за основними зерновими та олійними культурами на Дніпропетровщині) — це досить пристойний рівень. У тваринництві високорентабельним було тільки виробництво яєць, на рівні 4–9% перебуває окупність свинарства, 1–1,5% — молока. Натомість усі інші види виробництва тваринницької продукції (м’ясо решти худоби та птиці, вовна) показало значну збитковість. Його перспективи залежать від розвитку товарного сектору, який орієнтувався б насамперед на місткий ринок великих міст регіону й випускав продукцію відповідно до європейських стандартів.
Перспективним є розвиток у регіоні товарного садівництва й городництва, а також відповідної інфраструктури зберігання та переробки продукції. Вирощуванню овочів, фруктів та ягід сприяють теплий клімат, який за умови штучного поливу здатен забезпечити високі врожаї, а також значна концентрація населення в містах Придніпров’я. Зараз за вирощуванням овочів Дніпропетровщина в Україні поступається лише Херсонщині, а разом із Запоріжжям продукує майже 1/8 їх загальноукраїнського обсягу. Значним є також валовий урожай плодів та ягід. Однак потенціал цієї потужної галузі в сенсі можливостей працевлаштування сільських мешканців використовується аж ніяк не повністю. Більшість городини, плодів та ягід вирощують в особистих господарствах без будь-якого застосування сучасних агротехнологій, без належних умов зберігання, що робить критичну частку зібраного продукту нетоварною. Унаслідок цього селяни потерпають через відсутність ефективної роботи й безгрошів’я, а міста регіону насичуються привізними фруктами та (значною мірою) овочами.
Розвиток сільського господарства може також супроводжуватися активізацією суспільно-політичного життя в аграрних громадах. Бо вже нині за кількістю фермерів Придніпров’я не поступається жодному іншому регіонові України (якщо розглядати окремі області, то Дніпропетровщину випереджають лише Одещина та Миколаївщина, а Запоріжжя — ще й Кіровоградщина та Херсонщина). Станом на липень 2015 року тут налічувалося 6654 фермерських господарств (16,9% загальнонаціональної кількості), які обробляли в середньому по 136 га кожне й понад 18% усієї фермерської ріллі в Україні разом.
Читайте також: Життя на межі. Контрабанда як виживання
У старих районах налічується по 100–150 фермерів і більше. Коли врахувати, що переважна частина цих адміністративних одиниць мають перетворитися на одну-дві громади, то в кожній із них можна очікувати появи досить потужного потенціалу для створення фермерських виборчих об’єднань, здатних серйозно поборотися за вплив на місцеву владу. А відстоювати їм є що. Адже наразі земельний банк фермерів у регіоні зменшується, тоді як великі агрохолдинги наступають: проти листопада минулого року він утратив майже 12%. Інше питання, чи спроможуться на таке фермери, чи вони розпорошаться між різними політсилами, для яких їхні інтереси будуть вторинними.