Доки українська економіка тупцює на дні чергового циклічного спаду, який ускладнюється її задавненими проблемами (див. Тиждень № 17/2021), можна уважніше розглянути особливості її попереднього зростання у 2016–2019 роках. Зокрема з’ясувати, які саме види діяльності мали тоді найстрімкіші темпи зростання доданої вартості.
Як відомо, у ціні будь-якого товару чи послуги є два основні складники: проміжне споживання продуктів інших — і вітчизняних, й іноземних постачальників, — а також додана певним виробником вартість, яка й забезпечує виплату заробітної платні та отримання прибутку. Відтак і доходи мільйонів українців, і прибутки підприємців залежать саме від обсягу створеної різними підприємствами країни вартості, а не загального обсягу виробництва чи експорту певних товарів або послуг.
За даними Держстату, у період відновлювального зростання у 2016–2019 роках українська економіка в постійних цінах додала понад 12%. Проте інформацію про додану вартість у розрізі окремих видів економічної діяльності статистичне відомство публікує лише в поточних цінах відповідних років. Відтак ними й будемо користуватися, перерахувавши в долари США за офіційним курсом НБУ. Звісно, такий підхід виводить на значно вищі показники
зростання, аніж це було б у постійних цінах. Наприклад, додана вартість усього комерційного сектору в поточних цінах зросла майже на 63%: від $70,7 млрд у 2016-му до $115,1 млрд у 2019 році. Але водночас ця методика залишає можливість для порівняння динаміки зростання різних галузей.
Читайте також: Економіка локдаунного періоду
Споживання замість виробництва
Якщо сукупна додана вартість усіх підприємств, зокрема й ФОПів, збільшилася з 2016 до 2019 року в доларовому еквіваленті на 62,8%, то показник абсолютної більшості тих, хто займався виробництвом, був на значно нижчому рівні. Це стосується і сільського господарства (+9,1%), і обробної промисловості (+41,3%), і навіть видобутку корисних копалин (+49,3%).
Почасти, особливо у випадку виробників сировини, це пояснюють тим, що значну частку прибутків привласнювали трейдери, які здійснюють гуртову торгівлю продукцією відповідних галузей і в Україні, й на експорт. Наприклад, при зростанні доданої вартості у вирощуванні зерна та олійних на 4,1%, у гуртовій торгівлі зерном і кормами вона збільшилася вже на 47,6%. При зростанні на 34% доданої вартості у тваринництві, у гуртовій торгівлі м’ясом і м’ясопродуктами її показник зріс за той самий час майже в 3,8 раза (на 277,6%), а гуртова торгівля овочами та фруктами збільшила показник майже у 4,2 раза, натомість у вирощуванні овочів ішлося лише про приріст у 36%, а в садівництві — взагалі тільки 10,7%.
Також коштом ресурсних галузей-донорів стрімко зростали сервісні компанії, які їх обслуговували. Наприклад, надання допоміжних послуг у нафтогазовій промисловості впродовж 2016–2019 років забезпечило спеціалізованим компаніям приріст доданої вартості майже вшестеро (з $30,5 млн до $180,7 млн). А надання допоміжних послуг у рослинництві принесло 53% приросту на тлі на порядок менших показників самого рослинництва.
Відставання виробництва в умовах його недостатньої розвиненості в Україні — це насамперед наслідок економічної політики. Тиждень уже неодноразово звертав увагу, що тривалий час роль і значення різних галузей виробництва товарів та послуг в українській економіці оцінюють за їх часткою в загальному випуску продукції та особливо експорті, нехай і коштом низькотехнологічних продуктів. Це давало підстави олігархам-власникам активів у сировинних галузях вимагати різноманітних преференцій коштом держави чи суміжних сфер економіки. Основними вигодоотримувачами від такої політики були компанії, що займалися видобутком корисних копалин, виробництвом сільськогосподарської сировини чи металургійних напівфабрикатів. Відповідно до їхніх інтересів десятиліттями здійснювали й зовнішньоекономічну політику та укладали торговельні угоди з окремими державами й міжнародними організаціями.
Читайте також: Кредитування малого підприємництва. Велика імітація
Але в підсумку ми отримали сировинну трансформацію української економіки та експорту й щороку дедалі складнішу ситуацію в більшості галузей з глибшою переробкою. Однак оскільки сировинні сектори об’єктивно мають обмежений потенціал у нарощуванні виробництва, тепер це почало щоразу більше проявлятися у вичерпуванні динаміки зростання доданої вартості у вирощуванні зернових чи олійних, і поки що менше у видобутку корисних копалин.
У результаті основними лідерами під час відновлювального зростання 2016–2019 років стали сфери, які переважно перерозподіляли й поглинали зароблені слабким виробничим сектором доходи (див. «Фаворити економіки»). Зокрема найбільшу динаміку приросту доданої вартості демонструвало надання фінансових послуг (+503%), далі йшли діяльність туристичних агенцій (299,3%), будівництво (+146%), бухгалтерський облік та аудит (+141,1%), оренда рухомого майна (+116,9%), надання юридичних послуг (+102,4%), роздрібна торгівля (+93,7%), вантажні автоперевезення (+89,7%), послуги аеропортів (+80,9%), надання в оренду нерухомого майна (+78,2%). Відповідні пріоритети зростання зумовлювали й інвестиційні уподобання, а відтак — замикали порочне коло відставання українського виробництва.
Вирізняється в цьому переліку комп’ютерне програмування, яке хоч і належить до послуг та розвивається переважно на умовах аутсорсу, однак водночас працює насамперед на експорт і забезпечує суттєві доходи вітчизняній економіці. Понад те, завдяки високим темпам зростання цей сектор уже у 2019 році перевищив за обсягом створеної доданої вартості ($1,93 млрд) такі галузі, як металургія ($1,7 млрд), металообробка ($1,05 млрд), мобільний зв’язок ($1,15 млрд), вантажні автоперевезення ($1,53 млрд) і пасажирський авіатранспорт ($0,76 млрд), не кажучи вже про багато інших.
Винятки з загальної картини
На тлі загалом нижчих від середніх в економіці темпів зростання доданої вартості у виробництві, лише деякі види діяльності в ньому демонстрували високі показники (див. «Виробники-чемпіони»). Але їхні масштаби ще надто малі, щоб вплинути на показники всієї обробної промисловості чи тим паче економіки так, щоб привести до суттєвого пришвидшення темпів зростання доданої вартості в країні загалом.
Якщо брати до уваги лише ті галузі виробничого сектору, обсяг доданої вартості яких у 2019 році принаймні подолав позначку в 1 млрд грн, то швидший від середнього в усій економіці темп зростання продемонстрували близько 30
видів діяльності. Зазвичай ідеться про виробництво нішевих продуктів із порівняно незначними обсягами виробництва й доданої вартості. Але примітно, що найвищі показники зростання присутні саме там, де випускають продукцію високого рівня готовності.
Майже всі лідери з першої десятки пов’язані з виробництвом продовольства та сільськогосподарської продукції. Наприклад, у 2,5 раза збільшили обсяги доданої вартості виробники морозива (з $33 до $83,1 млн), у 2,8 раза — підприємства, які займалися забоєм, охолодженням і пакуванням м’яса (зі $144 до $400,8 млн). Більш ніж утричі зросли ті, які вирощували свиней (зі $118,9 до $367,1 млн). У 3,6 раза збільшилися показники у виробників готової їжі (окрім закладів громадського харчування). У 3,7 раза — виробників тютюнової продукції. До того ж особливістю першої десятки галузей виробничого сектору за динамікою зростання доданої вартості є те, що їхню продукцію, окрім цигарок, виготовлено переважно для потреб внутрішнього ринку.
Нарешті, в третій десятці за темпами зростання види промислової діяльності стають різноманітнішими. Найбільші обсяги у 2019 році ($1,05 млрд) тут припадали на металообробку, яка працює переважно на внутрішній ринок. А серед найбільш експортоорієнтованих — виробництво одягу, меблів і різноманітної продукції деревообробки (окрім виробництва плит і шпону, які мали гіршу динаміку), а також кондитерських виробів з цукру та какао.
Галузі виробничої сфери, де найшвидше зростала додана вартість, принаймні в більшості своїй збігаються з тими, де, починаючи з 2015 року, з’явилися нові заводи. Хоча в окремих випадках нарощували обсяги й чимало виробництв, які й раніше працювали у країні, однак загалом це було більше винятком, аніж правилом.
Читайте також: Увімкнути інстинкт виживання
Наочне уявлення не лише про географію, а й про галузеву спеціалізацію останніх, обсяги залучених інвестицій і створених робочих місць дає створена кілька років спільнотою «Підприємства України» спеціальна мапа в сервісі Google Maps. Наразі вона містить понад дві сотні підприємств, які розпочали роботу чи будувалися в Україні. Серед них переважають підприємства, що виробляють на експорт різноманітні продукти на замовлення компаній, які працюють на європейському ринку, або дефіцитні й донедавна здебільш імпортовані до України товари для внутрішнього споживання. Іншу велику групу становлять підприємства, які займаються переробкою в надлишку наявної в Україні сільськогосподарської сировини, до того ж і для подальшого експорту, і для торгівлі на внутрішньому ринку.
Зокрема, за останні роки було відкрито нові невеликі заводи з виробництва мінеральних добрив, випуску фасованого чаю, виробництва сирів, нові виробництва готових продуктів із зерна та борошна, швейні та фармацевтичні фабрики, бійні та заводи з переробки м’яса й фруктів. Додалося також ливарень і металообробних підприємств, заводів з випуску керамічних виробів, деревообробки, меблів, бетонних конструкцій, побутової техніки, полімерних матеріалів та виробів з них. Вони почали виробляти більше світлодіодних світильників, верстатів, сонячних панелей, зубних імплантатів і медичних інструментів. У Дніпрі було відкрито новий завод із виробництва складського та підіймально-транспортного устаткування, випуск якого у 2016–2019 роках виявляв одні з найвищих у виробничому секторі темпів зростання доданої вартості.
Однак попри наявність таких окремих виробництв, їх надто мало в масштабах такої країни, як наша, що й виявляється в низькій динаміці виробничого сектору та економіки загалом. Залишається гострою потреба і в пришвидшенні, і в розширенні економічного зростання коштом нових галузей. Потрібні системні та активні кроки держави щодо підтримки масового заснування та швидкого масштабування підприємств у найрізноманітніших галузях, які не лише випускали б готову продукцію для окремих ніш на внутрішньому ринку, а задовольняли більшість потреб у готовій продукції на ньому. На державному рівні важливо почати відходити від політики стимулювання попиту за одночасного заохочення імпорту готової продукції та експорту сировини. Інакше окремі нішеві виробництва так і залишатимуться винятком на тлі загальної стагнації в обробній промисловості і не будуть здатними кардинально змінити профіль української економіки.