Бойова авіація є одним із провідних засобів ведення війни передусім завдяки її універсальності та ефективності застосування проти різних цілей на величезних відстанях і за будь-яких погодних умов. Утім, стрімкий науково-технічний прогрес зумовлює появу у світі нових конструкцій, здатних надати істотні переваги тим або іншим гравцям і змінити баланс воєнного протистояння.
Тож цей напрям вимагає від провідних країн постійної уваги й оперативного реагування на зміни, адже запізнення в бойовій авіації матиме однозначно скрутні результати. Це відставання в розробці та впровадженні нових літаків, видів зброї й тактики її бойового застосування. Відповідно це означатиме зменшення потенціалу ЗС такої країни загалом зі всіма спричиненими цим наслідками.
Читайте також: Бойові лазери — зброя майбутнього?
Одним із факторів, що впливають на розвиток бойової авіації, насамперед її ударних платформ, є розвиток систем ППО. У сучасних умовах наявність глибоко ешелонованої багатошарової ППО загрожує завданням атакуючим літакам неприпустимих втрат і безпосередньо впливає на тактику застосування авіації. Тобто ППО спроможна паралізувати використання бойової авіації на полі бою, що позбавляє наземні війська ефективної підтримки.
Цілком реальний приклад цього ми спостерігаємо у війні на Донбасі, коли російські засоби ППО унеможливили використання бойової авіації ЗСУ, що відразу ж позначилося на перебігу наземних операцій.
Отже, виникає необхідність подолання ППО противника й одним зі шляхів виходу з цього становища вважається створення літаків, здатних без перешкод долати ворожу ППО й знищувати її елементи. Це можна вважати однією з причин появи літаків нового, уже п’ятого покоління.
Перші роботи в напрямі створення такого літака розпочалися ще в 1970-х роках, проте через високу вартість вони виявилися доступними лише кільком країнам: США, Китаю, СРСР (РФ) та Японії. Решта навіть промислово розвинених країн у кращому разі долучилася до спільних розробок. Наприклад, у межах американської програми JSF (Joint Strike Fighter — «Єдиний ударний винищувач») із розробки перспективного ударного літака F-35.
Особливості конструкції літаків п’ятого покоління
До майбутніх винищувачів п’ятого покоління військові висунули дуже жорсткі й іноді взаємовиключні вимоги: висока швидкість (досягнення надзвуку без використання форсажу двигунів), крейсерська надзвукова швидкість, кардинально зменшена помітність (насамперед у радіолокаційному та інфрачервоному діапазонах, зокрема впровадження суто внутрішньої підвіски озброєння). А також багатофункціональність, надманевреність, наявність кругової інформаційної системи, можливість всеракурсного обстрілу цілей у ближньому повітряному бою, багатоканальність ракетної стрільби на великих відстанях, впровадження бортової РЛС з АФАР, максимальна автоматизація управління бортовими системами на тактичному рівні тощо.
Читайте також: Куди прямує українська оборонка
Багато спільного має і конструкція супервинищувачів п’ятого покоління: характерна форма фюзеляжу, форма та розташування крил, повітрозабірників, двигунів тощо. При цьому сопла останніх максимально «сховали» між елементами конструкцій у хвостовій частині, маючи на меті збереження малої помітності літака в усьому.
Мінімізовано наявність виступальних частин, під час польоту в стелс-режимі брати боєзапас на зовнішню підвіску заборонено, літак може використовувати лише бомби й ракети, що містяться в спеціальному відділенні всередині літака, яке закривається стулками знизу. Насамкінець фюзеляж і всі аеродинамічні поверхні літака мають ретельно підігнану, ідеально гладку поверхню, покриту спеціальними фарбами та радіопоглинальним покриттям. Втілити в життя всі або ж принаймні більшість вимог до суперлітаків, реально створити їх та ще й прийняти на озброєння — це доволі складне завдання.
Не дивно, що першими володарями суперлітаків п’ятого покоління стали саме США, переважаючий науково-технічний потенціал яких дав змогу випередити решту учасників цієї гонки повітряних озброєнь.
Американський розмах
Американці створили два такі літаки: F-22 «Раптор» та F-35 «Лайтнінг II». Вони прийняті на озброєння відповідно у 2003-му та 2017 роках.
Перший із них, F-22, концерн Lockheed Martin розробляв як винищувач для завоювання переваги в повітрі. Проте цей літак здатен виконувати й інші завдання, зокрема знищувати наземні або надводні цілі, тобто діяти як штурмовик, літак-розвідник, літак РЕБ тощо.
F-22 «Раптор»
Одномісний дводвигунний винищувач «Раптор» є першим у своєму класі літаком, оснащеним комплексною системою бортового електронного обладнання. Літак озброєно вдосконаленою версією 20-мм гармати М61А1 і керованими ракетами класу «повітря-повітря», розміщеними всередині фюзеляжу (4 ракети AIM-9 «Сайдвіндер» і 4 ракети AMRAAM).
Незважаючи на тривалий період розробки, у ВПС США вважають «Раптор» найважливішим компонентом своєї тактичної повітряної потуги. Справді, F-22 поки що не має рівних. Водночас «Раптор» не дарма називають «золотим»: він не має рівних і за рівнем вартості ($350 млн), тому серію обмежили 195 машинами й у 2012-му випуск F-22 припинили.
Читайте також: Бойові лазери — зброя майбутнього?
Однодвигунний одномісний F-35 розроблявся як багатоцільовий винищувач п’ятого покоління, який може використовуватися також як штурмовик, розвідник і перехоплювач. За словами голови Пентагона Ештон Картер, F-35 повинен забезпечити перевагу США в повітрі на роки вперед.
F-35 «Лайтнінг II»
Наразі випускаються три основні версії літака F-35: F-35А (зі звичайними зльотом і посадкою), F-35В (скороченого/вертикального зльоту й посадки) та F-35C (палубний варіант для використання на авіаносцях). F-35 розроблявся на базі проекту Х-35 в межах програми JSF.
Озброєння F-35 розміщується на чотирьох точках підвіски всередині фюзеляжу («стелс-режим»), а також на шести точках зовнішньої підвіски. Для роботи з повітряними цілями F-35 може нести керовані ракети повітряного бою середньої дальності AIM-120С AMRAAM, а також ракети малої дальності: AIM-9M «Сайдуіндер», AIM-9X або британські AIM-132 ASRAAM. Для ураження наземних цілей F-35 може нести кориговані бомби JDAM, SDB та AGM-154 JSOW.
Літак також озброєний авіаційною гарматою GAU-12/U. А на зовнішній підвісці F-35 може нести цілу низку ракет і бомб залежно від місії — від HARM до AGM-158 JASSM або SLAM-ER; ПТУР «Brimstone», а також разові бомбові касети CBU-103/104/105.
Майже втричі дешевший (залежно від модифікації) F-35 має всі шанси перевершити «Раптора»: планується випуск 3184 літаків трьох модифікацій, зокрема для США (2443 машини), Великої Британії (138), Австралії (100), Данії (27), Ізраїлю (50), Японії (42), Нідерландів (37), Італії (90), Норвегії (52), Туреччини (100), Канади (65) і Південної Кореї (40). Поставку F-35 усіх модифікацій замовникам планується завершити у 2037 році.
Водночас коло можливих замовників F-35 може розширитися. Зокрема, уже сьогодні можливість придбання F-35 активно розглядають Німеччина й Тайвань, а в майбутньому не можна виключати появу інших охочих.
Читайте також: Українська безпека: морський вимір
Учасники програми випускають окремі елементи конструкції F-35 на власних потужностях, що дає змогу здешевити замовлення й водночас отримати певні прибутки. Збиральний конвейєр створено також в Італії, де будуть зібрані літаки для ВПС Італії та деяких кран Європи.
Станом на травень 2018-го концерн Lockheed Martin уже випустив 290 літаків, які поступово передаються замовникам. Зокрема, уже отримали певну кількість машин США, Велика Британія, Норвегія, Ізраїль.
Китайський підхід
Другою країною, що створила та прийняла на озброєння суперлітак нового покоління, став Китай. Його винищувач п’ятого покоління J-20 «Ченду» вперше піднявся у повітря в січні 2011 року. J-20 має багато спільних конструктивних рішень із російським аналогом МіГ-1.44 та американськими F-22 і F-35.
J-20 (Проект 718) розроблено в межах програми 2-03 фахівцями Авіаційного проектного інституту міста Ченду (CADI — Chengdu Aircraft Design Institute), що входить до складу Авіаційної промислової корпорації. Цей осередок вважається одним із найзакритіших у ВПК Китаю.
J-20 (Проект 718)
Цілком імовірно, що китайські фахівці уважно відстежували розвиток цього напряму в США та РФ і запозичили там певні ефективні рішення, які оперативно впровадили в конструкцію власного винищувача. Офіційно J-20 прийнято на озброєння ВПС НВАК у вересні 2017-го. Китайці вважають свій J-20 аналогом американських машин нового покоління F-22 i F-35, побудованих за технологією малої помітності stealth.
Відповідно до концепції використання ВПС НВАК, J-20 призначений для знищення повітряних цілей за межами горизонту, прихованого подолання або прориву ворожої ППО та виводу її з ладу. J-20 протягом щонайменше 20 наступних років становитимуть основу ВПС Китаю.
Поряд із цим відомо, що китайці працюють над створенням ще одного варіанта нового стелс-винищувача J-31 «Шеньян». Розробкою літака займається Shenyang Aircraft Corporation у місті Шеньян. Відомо про наявність літаючого прототипу, який вважається дешевим аналогом американського F-35. Щоправда, на відміну від нього, китайська версія має не один, а два двигуни.
Ба більше, у Китаї тривають роботи зі створення стелс-винищувача вертикального/скороченого зльоту та посадки авіаносного базування, проте невідомо, на базі якого з названих зразків він буде розроблений.
Російський варіант без варіантів
Наступним претендентом на членство у світовому клубі виробників і володарів бойових літаків п’ятого покоління поки що залишається Росія. Російський аналог американського F-22, відомий як ПАК ФА (Перспективный авиационный комплекс фронтовой авиации), або Т-50 і Су-57, розроблений ДКБ імені Сухого, в остаточній версії має бути аналогом американського F-22.
Літак Су-57 подається як основний конкурент американським винищувачам п’ятого покоління F-22 і F-35 та створюється на заміну застарілим важким винищувачам Су-27. Він має дістати на озброєння 30-мм авіаційну гармату 9-А1-4071К та ракети, а також комплекс РЕБ «Гімалаї». Новий літак також буде оснащений принципово новим комплексом авіоніки з функцією «електронного пілота».
Су-57
Проте його створення значно відстає від планових термінів. Терміни початку серійного виробництва та відповідно поставок літака до частин ВКС ЗС РФ не раз змінювались і переносилися: 2015-й, 2016-й, пізніше 2017-й, 2018-й, 2019-й знову виявлялися нереальними. До того ж кількість можливого замовлення офіційно зменшили з 55 до 12 машин (!) через високу вартість.
Намагання Москви долучитися до участі в проекті іноземних інвесторів виявилися марними, попри несамовиту пропаганду та піар цього проекту російськими державними ЗМІ. Нагадаємо, що прокремлівські ЗМІ в цьому контексті повідомляли про нібито бажання долучитися до спільної розробки перспективного винищувача п’ятого покоління то Аргентини, то Бразилії. Але реальність виявилася зовсім іншою, ніж повідомлялося в російських «сенсаціях».
Навіть Індія, яка з 2008 року брала участь у спільній програмі створення винищувача п’ятого покоління Five Generation Fighter Aircraft (FGFA), нещодавно остаточно вийшла з програми через її безперспективність. Варто зазначити, що індійська сторона відповідала в цьому спільному проекті за проектування та виготовлення всієї електроніки, зокрема бортових дисплеїв, датчиків, комп’ютерів тощо, тобто сучасних елементів, створити які в РФ буде складно.
На думку командування ВПС Індії, проект FGFA не відповідає їхнім вимогам, а літак буде нездатним досягти характеристик, близьких до американського F-35. До того ж у проекті FGFA немає модульної концепції двигуна, що ускладнює обслуговування та експлуатацію літаків. А також Індія, усвідомлюючи технологічне відставання Росії в умовах чинних міжнародних санкцій, здебільшого намагається орієнтуватися у ВТС на Захід, особливо на США.
Читайте також: Якою буде зброя майбутнього?
Вихід Індії зі спільного проекту значно ускладнює становище для російської сторони. Індія ж, зі свого боку, розробляє власний проект винищувача п’ятого покоління, на противагу активності у цій сфері Китаю. Але з огляду на необхідність пришвидшити прийняття на озброєння нових літаків, не можна виключати навіть доручення Делі до числа покупців F-35.
Адже поряд із високою вартістю Су-57 та браком для нього відповідних двигунів необхідної потужності, дія міжнародних санкцій та відсталість Росії у сфері забезпечення літака перспективними електронними засобами може призвести до колапсу програми й щонайменше унеможливити серійне виробництво нового винищувача загалом.
Наразі виготовлено 10 дослідних екземплярів Су-57, протягом 2018-го заплановано укласти контракт на виготовлення установчої серії з 12 літаків для наступного проведення випробувань. За оцінками російського Центру аналізу стратегій і технологій, серійне виробництво Су-57 почнеться не раніше ніж у 2025–2026 роках уже з новим двигуном «другого етапу».
Другий російський винищувач п’ятого покоління МіГ-1.44, що розроблявся ВАТ «РСК «МіГ», має один прототип, випробування якого скасували через брак коштів і закриття програми.
Японський слід
Незважаючи на участь в американській програмі JSF та плани придбання значної партії літаків F-35, Японія продовжує власну програму створення перспективного винищувача п’ятого покоління Mitsubishi X-2 Shinshin. Він розробляється на замовлення Міністерства оборони Японії, головний виконавець і розробник — компанія Mitsubishi Heavy Industries. Перший політ прототипу відбувся у квітні 2016-го.
Японський літак п’ятого покоління за формою скидається на американський F-22. Він побудований із застосуванням стелс-технологій і використовує композиційні матеріали, завдяки чому має малу ефективну поверхню розсіювання. Остаточна його версія буде оснащена двома двигунами IHI XF5-1 японського виробництва з керованим вектором тяги, які поки що перебувають на стадії розробки.
Shinshin отримає нову японську РЛС з АФАР виробництва Mitsubishi Electronics. За деякими оцінками, остання має характеристики, близькі до американської РЛС AN/APG-81, якою оснащуються літаки F-35.
Насамкінець відомо про існування спільного індонезійсько-південнокорейського проекту з розробки перспективного винищувача п’ятого покоління KAI KF-X, плановим терміном завершення якого визначено 2020 рік.
Бойове використання. Перший досвід
Серед країн, ВПС яких отримали на озброєння літаки п’ятого покоління, крім США й Китаю сьгодні є також Ізраїль, Норвегія, Японія та Канада, незабаром до них може долучитися також Туреччина та інші країни. Головним чином ідеться про машини типу F-35/F-35B, а у разі з ВПС Ізраїлю — F-35 I (Adir). Остання версія вважається глибокою модернізацією базового варіанта й відрізняється наявністю значної частини ізраїльських систем, обладнання та озброєння.
США використовують свої F-22 I F-35 передусім для демонстрації сили та прикриття повітряних операцій за участю інших літаків і вертольотів. Восени 2017-го, наприклад, американські винищувачі п’ятого покоління супроводжували стратегічні бомбардувальники, що стартували з аеродромів на території Японії та здійснили демонстративний обліт уздовж кордонів Північної Кореї у відповідь на ракетні випробування та войовничі заяви офіційного Пхеньяна.
Наразі ВПС Ізраїлю мають на озброєнні вже 9 із 50 замовлених літаків п’ятого покоління F-35 I, які організаційно входять до складу 140-ї винищувальної ескадри «Золотий орел», що базується на авіабазі Неватім у пустелі Негев.
Одним із завдань, покладених на нові літаки, є розвідка з передачею трьохвимірного зображення поля бою, виведення з ладу ворожої ППО та комунікаційної мережі. Літаки здатні викривати наземні цілі й наводити на них ударні сили (літаки F-15 та F-16).
У травні 2018 року F-35 I вперше було використано для виконання реальних бойових завдань у регіоні Близького Сходу. Зокрема, літаки F-35 I брали участь у ракетно-бомбових ударах по наземних цілях «на двох різних фронтах». Як відомо, ВПС Ізраїлю завдали ракетно-бомбових ударів по цілях іранських військових формуваннях Аль-Кудс у Сирії, бази бойовиків угруповання «Хезболла» в Лівані та позиції ППО в Сирії. Крім того, за даними ЗМІ, ізраїльські літаки завдали ударів по цілях на Синайському півострові й навіть у Судані.
При цьому ізраїльські пілоти високо оцінюють можливості своїх F-35 I, зокрема йдеться про неспроможність іноземних засобів ППО виявити та перехопити ці літаки під час виконання завдань. Дещо раніше, у квітні 2018-го, повідомлялося про польоти цих літаків над територією Ірану, на які ППО ніяк не реагувало, оскільки, можливо, не була здатна цього зробити технічно. Утім, не можна виключати, що насправді нові машини ВПС Ізраїлю вперше використали значно раніше.
Так, на сайті кувейтського телеканалу «Аль-Джарида» повідомлялося, що в березні 2018 року два ізраїльські літаки F-35 брали участь в операції над територією Ірану. Зокрема, що пара винищувачів прямувала повітряним простором Сирії та Іраку, а потім й Ірану. Вони здійснили розвідку в районах Бандар Аббас, Ісфахан і Шираз, літаки були на великій висоті над районами можливого розміщення іранських ядерних об’єктів.
При цьому, як свідчить джерело, F-35 не були помічені не лише сирійськими або іранськими РЛС, а й російськими радарами, що розгорнуті в Сирії. Не можна виключати, що ця акція, якщо вона реально мала місце, здійснювалася в координації зі США, наприклад у межах останніх двосторонніх навчань ВПС «Ялівцева кобра».
Росія також надіслала до Сирії два єкспериментальні зразки своїх Су-57 для випробувань у реальних бойових умовах. Проте жодних подробиць цього наразі немає.
Китай активно використовує нові літаки для відпрацювання силами ППО протидії загрозам із повітря. Зокрема, під час останніх навчань, що проводилися в регіоні Тібету, близько Тайванської протоки та над акваторією Південно-Китайського моря, J-20 використовують, з одного боку, для відпрацювання нової тактики та підготовки пілотів, а з другого — як навчального супротивника, імітуючи дії американських літаків F-35 та F-22.
З огляду на дедалі більшу кількісну та якісну перевагу ВПС Китаю, Тайвань із 2017-го модернізує свою авіацію, а також передбачає закупку в США до 2023 року до 100 літаків F-35/F-35B, здатних протидіяти J-20 і J-31.
Українські перспективи
Як бачимо, провідні гравці витрачають чималі кошти на оновлення авіаційного парку та придбання для потреб своїх ВПС ефективніших бойових літаків уже п’ятого покоління. Якими є в цьому сенсі та які мають перспективи оновлення Повітряні сили ЗСУ? Як відомо, на початок 2014-го 89% літаків та 91% вертольотів ЗСУ, до речі, ще радянського будівництва, мали терміни експлуатації понад 20 років та об’єктивно потребували оновлення.
На думку військових, час думати про перспективи української військової авіації. Зокрема, представники ЗСУ бачать перспективні літальні апарати як універсальні багатофункціональні платформи, на відміну від збиткової в усіх значеннях радянської практики розвитку спеціалізованих літаків. Вони мусять бути здатні вирішувати цілу низку бойових завдань. Так, винищувачі крім основної функції повітряного бою мають бути пристосовані для завдання повітряних ударів по наземних цілях, ведення розвідки тощо.
Читайте також: Чому Україна торгує зброєю
Такий підхід відповідатиме світовим тенденціям і вимогам часу. Проте в середньостроковій перспективі, з огляду на нинішні фінансові обмеження, Україна буде змушена обмежитися підтриманням в боєздатному стані наявного парку літальних апаратів (ЛА), передусім літаків і вертольотів радянського виробництва, правда, за умов здійснення глибокої модернізації. Остання має забезпечити багатофункціональність і необхідний захист літаків.
Також важливим вважається підвищення бойової ефективності ударних літаків та вертольотів під час атаки наземних цілей в умовах застосування противником засобів ППО різних типів і радіусу дії (саме така практика була у 2014-му в зоні АТО).
Тому вважається, що поряд із вирішенням завдань розвідки та забезпечення чіткого цілевказання авіаційними засобами ураження належить вирішити питання помплексного придушення ворожої ППО в зоні атаки, включаючи постановку активних і пасивних перешкод, порушення засобів зв’язку тощо. Як свідчить бойовий досвід, це допомагає не тільки уникнути ризику втрат, а й значно зменшити витрати боєзапасу й час перебування ЛА в зоні досяжності ППО ворога.
До головних напрямів модернізації бойових літаків ПС ЗСУ віднесено: збільшення дальності пошуку ними повітряних і наземних цілей, забезпечення високої ймовірності їхнього ураження, реалізація концепції застосування високоточної зброї за принципом: «вистрілив-забув», підвищення безпеки польотів та бойової витривалості, уніфікація бортового обладнання та забезпечення відповідності засобів навігації, посадки, зв’язку й розпознавання чинним міжнародним стандартам.
Читайте також: Як зростає світовий ринок озброєнь
Алгоритм глибокої модернизації та переозброєння ПС на нову техніку передбачає три етапи реалізації.
На першому слід визначити типи ЛА, які доцільно залишати на озброєнні до 2030-го й навіть до 2040 року, оцінити їхній стан і граничні терміни експлуатації, а також поновити ремонтні фонди.
На другому етапі з метою підвищення воєнно-технічного рівня основних типів ЛА (Міг-29, Су-24, Су-25, Су-27, Л-39, Мі-8 та Мі-24) планується їхня глибока модернизація через комплексне переоснащення на новітні ефективні системи. Серед пріорітетів тут — модернизація оперативно-тактичного літака-розвідника Су-24МР та оперативного літака повітряного спостереження Ан-30Б із метою забезпечення цілодобового та незалежного від погоди вирішення завдань повітряної розвідки й передачі розвідданих у масштабі часу, наближеному до реального, а також підвищення ефективності ведення повітряної розвідки. Метою проведення більшості ЛА є саме надання цим машинам багатофункціональності.
На третьому етапі необхідно закупити літаки (і вертольоти) нового покоління, тип і номенклатура яких значною мірою залежитимуть від потреб ПС ЗСУ відповідно до Воєнної доктрини України, а також створити нові багатофункціональні ЛА.
Вибір можливих варіантів переозброєння передбачатиме врахування таких факторів, як зміна концепції ведення війни, її масштабів і характеристик, поширення завдань для військової авіації та вдосконалення засобів ППО, досягнення науки й техніки тощо.
Читайте також: Хто в Чорному морі господар?
Вважається, зокрема, що в перспективі ПС ЗСУ будуть зацікавлені щонайменше у двох основних типах бойових ЛА: багатофункціональний бойовий літак (винищувач, штурмовик, розвідник) і бойовий вертоліт для ураження наземних цілей. Перший має замінити в складі ПС наявні ЛА відразу кількох типів, зокрема Су-27, Міг-29, Су-24 і Су-25, а другий — Мі-24.
Проте, за оцінками командування ЗСУ, навіть за умов модернизації використання наявного парку ЛА буде обмежене максимум 2025 роком (в окремих випадках 2030-м). Утім, саме на зазначений термін ЗС Росії планують розробити нові роботизовані комплексні засоби ураження та відповідно ухвалити нову концепцію ведення дистанційної війни на знищення. Отже, є певний ризик відстати й опинитися під загрозою ударів агресора.
Експерти вважають, що найбільше, на що можуть розраховувати ЗСУ в середньотерміновій перспективі, це модернізація фронтових винищувачів МіГ-29 до версії МіГ-29 МУ2 (4+ покоління). Тобто перетворення їх на багатоцільові винищувачи з можливістю бойового застосування по наземних цілях. Порівняно з базовим проектом, коефіцієнт бойового потенціалу (КБП) якого дорівнював одиниці, КБП винищувача в українському варіанті МУ2 сягає вже 1,7.
Щоправда, поки що на Львівському авіаремонтному заводі триває лише дослідницька модернізація за варіантом МУ2 головного зразка МіГ-29. Вона має бути завершена до кінця 2018 року з перспективою державних випробувань модернізованого літака у 2019-му. І якщо за рік усі етапи випробувань будуть успішно завершені, то в 2020-му можна буде розпочати серійну модернізацію моделі за спрощеним варіантом МУ2.
Проте, хоча модернізація фронтових винищувачів МіГ-29 до рівня МіГ-29 МУ2 (4+) це добре, не можна забувати про необхідність думати й про літаки п’ятого покоління. Наприклад, спільно з іноземним партнером. Ми маємо справу із сильним противником, для протистояння якому Україні потрібні нові літаки та нові бойові можливості.